Соц 8

1. Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

Стаття 1. Право на державну соціальну допомогу

Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства і діти-інваліди віком до 18 років. ( Частина перша статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім’ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

{ Статтю 1 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз’ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

( Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1220-IV ( 1220-15 ) від 02.10.2003 )

Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, визначається у порядку ( 889-2001-п, z1073-01 ), встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» ( 1727-15 ), призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» ( 1727-15 ). При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно.

( Частина статті 1 в редакції Закону N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 2. Розміри державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

інвалідам з дитинства I групи — 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства II групи — 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

( Абзац третій частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

інвалідам з дитинства III групи — 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; ( Абзац четвертий частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004, N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

на дітей-інвалідів віком до 18 років — 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму. ( Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 3. Надбавка на догляд

Інвалідам з дитинства I групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі:

інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи А I групи, — 75 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства, віднесеним до підгрупи Б I групи, — 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

{ Частина перша статті 3 в редакції Закону N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

Одиноким інвалідам з дитинства II і III груп, які за висновком лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу потребують постійного стороннього догляду, встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі 15 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

{ Частина друга статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом підгрупи А встановлюється в розмірі:

на дитину-інваліда підгрупи А віком до 6 років — прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;

на дитину-інваліда підгрупи А віком від 6 до 18 років — прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

{ Частина третя статті 3 в редакції Закону N 410-VII ( 410-18 ) від 04.07.2013 }

Надбавка на догляд за іншою дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі:

на дитину-інваліда віком до 6 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;

на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

{ Статтю 3 доповнено новою частиною згідно із Законом N 410-VII ( 410-18 ) від 04.07.2013 }

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

{ Частина статті 3 в редакції Закону N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

При визначенні розмірів надбавок на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми-інвалідами з важкими формами інвалідності, які потребують постійного стороннього догляду або допомоги (прикуті до ліжка, сліпоглухонімі, з психічними вадами тощо) внаслідок захворювань за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, не може застосовуватися рівень забезпечення прожиткового мінімуму.

При призначенні та виплаті надбавки на догляд застосовуються відповідно статті 4-17 цього Закону.

( Стаття 3 в редакції Законів N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004, N 2154-IV ( 2154-15 ) від 04.11.2004, N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 4. Період, на який призначається державна соціальна допомога

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. ( Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку.

{ Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Стаття 5. Строк виплати державної соціальної допомоги у разі зміни групи інвалідності

У разі зміни групи інвалідності державна соціальна допомога у новому розмірі виплачується інваліду з дитинства з дня зміни групи інвалідності, якщо така зміна приводить до збільшення розміру, але з місяця, наступного за тим, в якому встановлена нова група інвалідності, при зменшенні розміру допомоги.

Якщо дитина-інвалід, на яку виплачувалася державна соціальна допомога, по досягненні 18-річного віку визнана інвалідом з дитинства, виплата допомоги продовжується у новому розмірі за її заявою (недієздатним — за заявою опікуна) з дня встановлення групи інвалідності в разі збільшення розміру допомоги, але з місяця, наступного за тим, в якому дитині-інваліду встановлена група інвалідності, при зменшенні розміру допомоги.

( Стаття 5 в редакції Закону N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

Стаття 6. Умови поновлення виплати державної соціальної допомоги

Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез’явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.

Стаття 7. Інформація про державну соціальну допомогу

Органи медико-соціальної експертизи та заклади охорони здоров’я у 3-денний строк зобов’язані надіслати копії акта огляду інваліда з дитинства або медичного висновку про визнання дитиною-інвалідом до місцевої державної адміністрації за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда.

{ Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Не пізніше 10 днів після надходження документів, зазначених у частині першій цієї статті, місцева державна адміністрація зобов’язана у письмовій формі повідомити інваліда з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини-інваліда про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання.

{ Частина друга статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

За місяць до закінчення строку виплати державної соціальної допомоги місцева державна адміністрація зобов’язана попередити у письмовій формі інваліда з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини-інваліда про причину припинення її виплати.

{ Частина третя статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Стаття 8. Порядок звернення за призначенням державної соціальної допомоги

Заява про призначення державної соціальної допомоги подається інвалідом з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання.

Заява про призначення державної соціальної допомоги інваліду I чи II групи, який визнаний недієздатним, а також на дитину-інваліда подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання.

До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.

Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування.

Один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання. ( Частина п’ята статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

Місцева державна адміністрація, яка прийняла заяву про призначення державної соціальної допомоги, видає заявнику розписку про прийом заяви та доданих до неї документів із зазначенням дати прийому заяви.

{ Частина шоста статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому заяви з усіма необхідними документами.

Якщо заява про призначення державної соціальної допомоги надсилається поштою і при цьому подаються також всі необхідні документи, то днем звернення за державною соціальною допомогою вважається дата, вказана в поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У тих випадках, коли до заяви додані не всі необхідні документи, заявнику повідомляється, які документи повинні бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше 3-х місяців з дня одержання повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому або відправлення заяви про призначення такої допомоги.

Стаття 9. Порядок та строки призначення державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або на дітей-інвалідів віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією.

{ Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами.

{ Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

Стаття 10. Виплата державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.

{ Частина друга статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004, N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитинства незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. ( Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Стаття 11. Виплата державної соціальної допомоги за довіреністю

Державна соціальна допомога може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом.

Стаття 12. Виплата державної соціальної допомоги за минулий час

Суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об’єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

( Стаття 12 в редакції Закону N 1220-IV ( 1220-15 ) від 02.10.2003 )

Стаття 13. Виплата державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 18 років, які перебувають на повному державному утриманні

Інвалідам з дитинства, які перебувають на повному державному утриманні у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, стаціонарних відділеннях територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян тощо, виплачується 25 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги.

Різниця між розміром призначеної державної соціальної допомоги інваліду з дитинства, який перебуває у відповідній установі (закладі), і розміром державної соціальної допомоги, яка виплачується інваліду з дитинства відповідно до частини першої цієї статті, перераховується установі (закладу), де перебуває інвалід з дитинства, за його особистою письмовою заявою або заявою його законного представника. Зазначені кошти зараховуються на рахунки таких установ (закладів) понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них інвалідів у порядку ( 269-2004-п ), визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дітям-інвалідам із числа сиріт за період перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується на їх особисті рахунки у банку.

Іншим дітям-інвалідам, які перебувають у будинках-інтернатах, інших стаціонарних установах (закладах) на повному державному утриманні, призначена державна соціальна допомога виплачується в розмірі 50 відсотків та перераховується на їх особисті рахунки у банку. При цьому частина державної соціальної допомоги, що залишилася після виплати суми державної соціальної допомоги, перераховується на банківський рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей.

( Стаття 13 в редакції Закону N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 14. Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги

Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

{ Частина третя статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 } { Стаття 14 в редакції Закону N 2457-IV ( 2457-15 ) від 03.03.2005 }

Стаття 15. Виплата допомоги на поховання

У разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда члену його сім’ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується на вибір допомога на поховання в розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги згідно із цим Законом або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання згідно з іншими нормативно-правовими актами.

{ Частина перша статті 15 в редакції Закону N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

Допомога на поховання виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

Стаття 16. Джерела покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

У Державному бюджеті України статті видатків на надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам є захищеними і фінансуються у першочерговому порядку. ( Статтю 16 доповнено частиною другою згідно із Законом N 1579-IV ( 1579-15 ) від 04.03.2004 )

Стаття 17. Оскарження рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, та відповідальність посадових осіб за порушення цього Закону

Рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржене у відповідних органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Посадові особи, з вини яких несвоєчасно виплачується державна соціальна допомога, несуть відповідальність відповідно до закону.

Стаття 18. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2001 року.

2. При визначенні розмірів державної соціальної допомоги на 2001 рік застосовується тимчасовий розрахунковий розмір — 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

3. Кабінету Міністрів України:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають із цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

2. Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни використовуються в такому значенні:

державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям (далі — державна соціальна допомога) — щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім’ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім’ї;

сім’я — це особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Права члена сім’ї має одинока особа; ( Абзац третій статті 1 в редакції Закону N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004 )

малозабезпечена сім’я — сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї;

прожитковий мінімум для сім’ї — визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» ( 966-14 ) для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення;

середньомісячний сукупний доход сім’ї — обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги, крім допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування. { Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 244-VII ( 244-18 ) від 16.05.2013 }

Стаття 2. Законодавство про державну соціальну допомогу

Законодавство про державну соціальну допомогу складається з Закону України «Про прожитковий мінімум», цього Закону, інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини з надання державної соціальної допомоги.

Стаття 3. Право на державну соціальну допомогу

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на території України.

Стаття 4. Порядок надання державної соціальної допомоги

Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім’ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації.

{ Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

У заяві дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.

До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

документ, що посвідчує особу;

довідка про склад сім’ї. До складу сім’ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним; жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При цьому до складу сім’ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей. До складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні; { Абзац третій частини третьої статті 4 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002; із змінами, внесеними згідно із Законом N 796-VI ( 796-17 ) від 24.12.2008; в редакції Закону N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3597-VI ( 3597-17 ) від 06.07.2011 }

декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти);

довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).

Форми заяви, довідки про склад сім’ї, декларації про доходи та майно встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів.

{ Частина п’ята статті 4 в редакції Закону N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012, із змінами, внесеними згідно із Законом N 406-VII ( 406-18 ) від 04.07.2013 }

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім’ї.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям.

{ Статтю 4 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз’яснення порядку його оскарження.

Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги ( 250-2003-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 4 доповнено частиною згідно із Законом N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 )

Стаття 5. Розмір державної соціальної допомоги

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.

( Частина перша статті 5 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 )

До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Для кожної дитини (крім дитини-інваліда), яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10 відсотків, а для кожної дитини-інваліда, яка входить до складу малозабезпеченої сім’ї, для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителем), що не перебуває у шлюбі, і запис про батька (матір) цієї дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька), для кожної дитини, в якої один або обоє батьків є інвалідами I або II групи, — на 20 відсотків.

{ Статтю 5 доповнено частиною згідно із Законом N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 — набуває чинності з 01.01.2003 року; в редакції Законів N 1045-IV ( 1045-15 ) від 09.07.2003, N 3133-VI ( 3133-17 ) від 15.03.2011 }

Для громадян, які одержали статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20 відсотків.

{ Статтю 5 доповнено частиною згідно із Законом N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 — набуває чинності з 01.01.2003 року }

{ Частину шосту статті 5 виключено на підставі Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 — зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

Стаття 6. Строки призначення державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.

Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Зазначені у частинах другій та третій цієї статті умови застосовуються також при призначенні державної соціальної допомоги непрацездатному подружжю при відсутності осіб, зобов’язаних їх утримувати відповідно до закону.

Стаття 7. Умови, за яких державна соціальна допомога не призначається, зменшується її розмір або припиняється виплата

Державна соціальна допомога не призначається у випадках, коли:

працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, за інвалідами II групи внаслідок психічного розладу, а також за особами, які досягли 80-річного віку; фізичних осіб, які надають соціальні послуги); { Абзац другий частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3526-VI ( 3526-17 ) від 16.06.2011, N 618-VII ( 618-18 ) від 08.10.2013 }

з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму);

у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку або є інвалідами I та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди) є земельна ділянка площею понад 0,6 га, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім’ї причин не приносить дохід.

За наявності обставин, передбачених у частині першій цієї статті, державна соціальна допомога може бути призначена місцевою державною адміністрацією на підставі рішень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад у разі, якщо: { Абзац перший частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

у складі сім’ї є інвалід;

у малозабезпеченій багатодітній сім’ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років);

неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов’язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім’ї. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі невикористання сім’єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

Якщо сім’єю навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру, виплата призначеної державної соціальної допомоги припиняється з місяця, в якому виявлено порушення. На наступний строк державна соціальна допомога може бути призначена не раніше ніж через шість місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушення.

{ Стаття 7 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002; із змінами, внесеними згідно із Законами N 3365-IV ( 3365-15 ) від 18.01.2006, N 1000-V ( 1000-16 ) від 03.05.2007; в редакції Закону N 796-VI ( 796-17 ) від 24.12.2008 }

Стаття 8. Перерахунок розміру державної соціальної допомоги

Розмір призначеної державної соціальної допомоги перераховується за заявою уповноваженого представника сім’ї.

У разі затвердження нового рівня забезпечення прожиткового мінімуму розмір призначеної допомоги перераховується без звернення уповноваженого представника сім’ї.

( Стаття 8 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 )

Стаття 9. Виплата державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім’ї державними підприємствами зв’язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім’ї в банківській установі.

Не отримана своєчасно з вини сім’ї державна соціальна допомога може бути отримана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена.

Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається.

При переїзді сім’ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання припиняється.

Стаття 10. Порядок оскарження рішення про надання державної соціальної допомоги

Скарга на рішення місцевої державної адміністрації про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подана до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду.

Стаття 11. Фінансування державної соціальної допомоги

Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям здійснюється за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів. ( Частина перша статті 11 в редакції Закону N 208-IV ( 208-15 ) від 24.10.2002 — набуває чинності з 01.01.2003 року )

За рахунок місцевих бюджетів та спеціально створених регіональних фондів соціальної допомоги органи місцевого самоврядування можуть проводити доплати до встановлених відповідно до цього Закону розмірів державної соціальної допомоги виходячи із затвердженого регіонального прожиткового мінімуму.

Стаття 12. Облік одержувачів державної соціальної допомоги

З метою ведення обліку сімей — одержувачів державної соціальної допомоги, забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю її надання, а також для організації нормативно-довідкової інформації для місцевих державних адміністрацій, що призначають і здійснюють контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, створюється єдина обліково-інформаційна система.

Єдина обліково-інформаційна система одержувачів державної соціальної допомоги формується та використовується з додержанням вимог Закону України «Про інформацію» ( 2657-12 ), інших законів України.

Стаття 13. Контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги

Контроль за правильністю надання державної соціальної допомоги та використання коштів Державного бюджету України, спрямованих на надання державної соціальної допомоги, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, безпосередньо та через керівника та уповноважених ним осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

{ Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

{ Частину другу статті 13 виключено на підставі Закону N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }

Стаття 14. Відповідальність за порушення законодавства про державну соціальну допомогу

Посадові особи, винні у порушенні законодавства про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям, несуть відповідальність згідно з законом.

Стаття 15. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

1-1. Розмір державної соціальної допомоги (в тому числі й максимальний), визначений відповідно до статті 5 цього Закону, збільшується на кожну дитину віком від 3 до 13 років у 2011 році на 60 гривень, у 2012 році — на 120 гривень, у 2013 році — на 180 гривень, у 2014 році — на 250 гривень, а на кожну дитину віком від 13 до 18 років збільшується у 2011 році на 100 гривень, у 2012 році — на 230 гривень, у 2013 році — на 360 гривень, у 2014 році — на 500 гривень.

{ Статтю 15 доповнено пунктом 1-1 згідно із Законом N 2809-VI ( 2809-17 ) від 21.12.2010 }

2. Кабінету Міністрів України в двомісячний строк з дня опублікування цього Закону:

внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону.

3. соціальні пільги як засіб соціального захисту

Серед додаткових заходів соціального захисту переважне місце належить пільгам, які передбачено законодавством.

Пільга — це встановлений законодавством дозвіл на повне або часткове звільнення певних категорій осіб від виконання певних обов’язків, які встановлені для інших суб’єктів (категорії суб’єктів), або надання особі додаткових прав (додаткового змісту та обсягу права) у визначеній сфері, порівнюючи з правами (обсягом прав) інших осіб у такій сфері.

Таким чином, пільги — це нерівність у правах, за допомогою пільг здійснюється диференціація категорій осіб, яким надається особливий статус (професійний або соціальний). Пільги — це завжди поліпшення становища особи порівняно з іншими особами, що мають права у певній сфері (галузі). При цьому надання пільг одній категорії осіб тягне скорочення обсягу прав у інших категорій осіб. Особливо це виявляється, коли фінансування забезпечення прав У певній сфері здійснюється з одного джерела, наприклад з державного або місцевого бюджетів, або за рахунок коштів відповідних роботодавців. Отже, існування пільг — складна проблема. Світова практика свідчить, що пільги можуть застосовуватися, але обсяги таких пільг мають бути оптимальними, їх критерії мають бути встановлені у законі, і при цьому має бути додержано принципу соціальної справедливості щодо забезпечення прав у цілому для населення або його частини.

За сферою суспільного життя пільги поділяють на трудові, податкові, транспортні, житлові, у сфері охорони здоров’я, освіти тощо.

Залежно від характеру підстави, з якої пільги надаються певним категоріям осіб, пільги поділяють на професійні й соціальні.

В Україні пільги встановлені для певних категорій працівників у зв’язку а їх професійним статусом (народні депутати, депутати місцевих рад, військовослужбовці, працівники міліції, судді, прокурори, слідчі прокуратури та ін.), та у зв’язку з особливим соціальним статусом окремих категорій населення (ветерани війни, ветерани праці, ветерани органів внутрішніх справ та військової служби, інваліди та ін.).

Соціальний статус особи — це встановлена законодавством сукупність прав та обов’язків особи у соціальній сфері. Пільги за соціальним статусом надаються особі, яка зазнала особливих соціальних ризиків, наприклад зазнала каліцтва (інвалідності), була учасником бойових дій, була піддана репресіям з політичних мотивів і реабілітована, зазнала техногенного або екологічного лиха тощо.

За офіційними даними, в Україні право на пільги мають близько 43 % населення, з них за соціальним статусом — 31 %, за професійною ознакою — 13,8 % економічно активного населення. Тільки за законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пільги мають близько 7,5 млн. громадян. Загальний обсяг пільг щороку потребує понад 29 млрд. гривень, що дорівнює річним видаткам усіх місцевих бюджетів України.

Наявність пільг за професійним статусом за міжнародною практикою вважається нонсенсом, оскільки презумується, що заробітна плата працівника будь-якої категорії має забезпечувати гідний рівень життя йому та членам його сім’ї і надавати можливість самостійно оплачувати усі необхідні житлові, побутові, медичні та інші послуги. Щодо пільг за соціальним статусом, то такі пільги передбачаються у законодавстві зарубіжних країн. Водночас такі пільги, по-перше, існують, як державна соціальна допомога, що надається після перевірки ступеня нужденності особи, по-друге, надаються у формі грошової допомоги (житлова допомога, допомога на оплату освітніх послуг, гранти на навчання, допомога на батьків-одинаків тощо), натуральної допомоги (забезпечення молоком та вітамінами дітей до п’яти років і вагітних жінок, забезпечення необхідними предметами домашнього вжитку і паливом), субсидії (на проїзд у громадському транспорті, на житло) або відшкодування необхідних витрат (на медичне обслуговування, опалення житла для пенсіонерів) тощо.

4.

Про соціальні послуги

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

соціальні послуги — комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем; { Абзац другий статті 1 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

складні життєві обставини — обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті; { Абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3739-VI ( 3739-17 ) від 20.09.2011; в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

соціальний працівник — професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;

соціальне обслуговування — система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності;

соціальні служби — підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги;

{ Абзац сьомий статті 1 виключено на підставі Закону N 3236-VI ( 3236-17 ) від 19.04.2011 }

тимчасовий притулок для дорослих — організація нічного або тимчасового проживання бездомних людей, осіб, що постраждали від фізичного або психічного насильства та торгівлі людьми, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів, сприянні у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні; { Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, N 3739-VI ( 3739-17 ) від 20.09.2011 }

тимчасовий притулок для неповнолітніх — організація тимчасового проживання, виховання, утримання безпритульних дітей, дітей, позбавлених батьківського піклування, які зазнали жорстокості, насильства та постраждали від торгівлі дітьми або з інших причин потребують соціального захисту; { Абзац дев’ятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3739-VI ( 3739-17 ) від 20.09.2011 }

{ Абзац десятий статті 1 виключено на підставі Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

суб’єкти, що надають соціальні послуги — підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи — підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги; { Абзац одинадцятий статті 1 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

соціальний робітник — особа, яка надає соціальні послуги та має підготовку, що відповідає вимогам та характеру роботи, що виконується; { Статтю 1 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

соціальна група — група осіб, об’єднаних за спільною соціальною, демографічною або іншою ознакою, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують надання їм однотипних соціальних послуг; { Статтю 1 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

державний стандарт соціальної послуги — визначені нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги, показники її якості ( z0876-12 );

{ Статтю 1 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

показники якості соціальних послуг — сукупність показників, які використовуються для оцінювання діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, які ґрунтуються на позитивній результативності соціальних послуг відносно її одержувачів і ступеня задоволення їх потреби в цих послугах; { Статтю 1 доповнено абзацом п’ятнадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

соціальне замовлення — засіб регулювання діяльності у сфері надання соціальних послуг шляхом залучення на договірній основі суб’єктів господарювання для задоволення потреб у соціальних послугах, визначених місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. { Статтю 1 доповнено абзацом шістнадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Стаття 2. Основні засади надання соціальних послуг

Основними засадами надання соціальних послуг є:

сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;

попередження виникнення складних життєвих обставин;

створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.

Стаття 3. Основні принципи надання соціальних послуг

Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах:

адресності та індивідуального підходу;

доступності та відкритості;

добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;

гуманності;

комплексності;

максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що надають соціальні послуги;

законності;

соціальної справедливості;

забезпечення конфіденційності суб’єктами, що надають соціальні послуги; { Абзац десятий статті 3 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

дотримання суб’єктами, що надають соціальні послуги, державних стандартів соціальних послуг, етичних норм і правил. { Статтю 3 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Стаття 4. Законодавство про соціальні послуги

Законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

У разі якщо міжнародними договорами України встановлено більш високі вимоги до надання соціальних послуг, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ ТА ПОТРЕБУЮТЬ СТОРОННЬОЇ ДОПОМОГИ, НА СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ

Стаття 5. Види соціальних послуг та форми їх надання

Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.

Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування здійснюється: { Абзац перший частини третьої статті 5 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

за місцем проживання особи (вдома);

у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

у реабілітаційних установах та закладах;

в установах та закладах денного перебування;

в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;

у територіальних центрах надання соціальних послуг; { Абзац сьомий частини третьої статті 5 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Відповідно до цього Закону можуть надаватися такі види соціальних послуг:

соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо; { Абзац другий частини четвертої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, захист прав та інтересів особи, інша правова допомога тощо);

{ Абзац сьомий частини четвертої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5076-VI ( 5076-17 ) від 05.07.2012 }

послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

{ Абзац дев’ятий частини четвертої статті 5 виключено на підставі Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

інші соціальні послуги.

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, можуть їх надавати в інших формах, не передбачених цією статтею, але визначених Кабінетом Міністрів України в переліку платних соціальних послуг ( 12-2004-п ).

{ Частину шосту статті 5 виключено на підставі Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Стаття 6. Право на отримання соціальних послуг

Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( 3671-17 ).

{ Текст статті 6 в редакції Закону N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

Розділ III

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність відповідно до статутних документів, цивільно-правових договорів (для фізичних осіб — підприємців), в яких визначено перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за наявності відповідної підготовки їх працівників, з дотриманням державних стандартів соціальних послуг, етичних, правових норм і принципів надання соціальних послуг. Критерії діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги ( 1039-2012-п ), встановлюються Кабінетом Міністрів України.

{ Частина перша статті 7 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Суб’єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.

Перелік соціальних послуг ( z1614-12 ) затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики. { Статтю 7 доповнено новою частиною згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.

Соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами, а також іншими суб’єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються: { Абзац перший частини п’ятої статті 7 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;

громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум; { Абзац третій частини п’ятої статті 7 в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5290-VI ( 5290-17 ) від 18.09.2012 }

дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.

Особам, крім зазначених у частині п’ятій цієї статті, соціальні послуги в обсягах, визначених державними стандартами, можуть надаватися із встановленням диференційованої плати залежно від доходу таких осіб у порядку ( 1184-2012-п ), визначеному Кабінетом Міністрів України.

{ Частина статті 7 в редації Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Соціальні послуги понад обсяги, визначені державними стандартами, надаються за плату. Порядок регулювання тарифів на соціальні послуги ( 268-2005-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

{ Частина статті 7 в редації Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку ( 558-2004-п ) та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

{ Статтю 8 виключено на підставі Закону N 1759-VI ( 1759-17 ) від 15.12.2009 }

Стаття 9. Порядок і умови отримання соціальних послуг

Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб’єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб’єкта, що їх надає.

У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.

Стаття 10. Основні права отримувачів соціальних послуг

При одержанні соціальних послуг громадяни мають право на:

поважливе і гуманне ставлення з боку суб’єктів, що надають соціальні послуги;

вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування;

інформацію щодо своїх прав, обов’язків та умов надання соціальних послуг;

згоду на соціальні послуги;

відмову від соціальних послуг;

конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб’єкту, який надає соціальні послуги;

захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.

Стаття 11. Основні права та обов’язки осіб, що надають соціальні послуги

Особи, що надають соціальні послуги, мають право на:

профілактичний огляд і обстеження при прийнятті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок роботодавця;

захист професійної честі, гідності та ділової репутації, у тому числі в судовому порядку;

підвищення кваліфікації у встановленому порядку за рахунок роботодавця;

забезпечення спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами і проїзними квитками або виплату грошової компенсації за їх придбання;

при виконанні службових обов’язків першочергове обслуговування на підприємствах, в установах, організаціях, зокрема підприємствах зв’язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту.

Особи, що надають соціальні послуги, зобов’язані:

сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації;

керуватися у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг;

поважати гідність громадян;

не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги;

надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов’язків, а також ту інформацію, яка може бути використана проти особи, що обслуговується.

Стаття 12. Структура сфери надання соціальних послуг та управління нею

Сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів.

До державного сектору входять суб’єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади.

Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування.

Управління державним та комунальним секторами здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

До недержавного сектору також відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг. Управління сектором здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними статутами.

Державні та комунальні заклади і установи, що надають соціальні послуги, не підлягають приватизації і не можуть бути перепрофільовані на інші види діяльності.

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації установ і закладів, що надають соціальні послуги незалежно від форм власності, визначається законодавством України.

Науково-методичне забезпечення сфери надання соціальних послуг здійснюється органами державного управління.

Стаття 13. Співробітництво під час організації надання соціальних послуг

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування під час організації надання соціальних послуг співробітничають між собою, а також із суб’єктами, які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин визначають потреби у соціальних послугах, їх видах і обсягах та забезпечують їх надання, у тому числі шляхом соціального замовлення, за рахунок коштів, передбачених цим Законом для фінансування соціальних послуг.

{ Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

У разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які надаються в установленому порядку недержавними суб’єктами чи фізичними особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб’єктами, що надають соціальні послуги, договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку і якості надання соціальних послуг.

Правила організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг ( 559-2004-п ) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними суб’єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг.

Стаття 14. Фінансування соціальних послуг

Фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством.

У місцевих бюджетах повинні плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальних послуг.

У державному та місцевих бюджетах повинні передбачатися кошти для фінансування цільових програм надання соціальних послуг.

Фінансування територіальних програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів.

Стаття 15. Обмеження права на соціальні послуги

У разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб’єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні.

У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб’єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Обмеження в отриманні одного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду соціальних послуг.

Розділ IV

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

{ Статтю 16 виключено на підставі Закону N 1759-VI ( 1759-17 ) від 15.12.2009 }

Стаття 17. Кадрове забезпечення надання соціальних послуг

Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники, інші фахівці, соціальні робітники.

Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників, інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації ( z1771-12 ) визначають відповідні центральні органи виконавчої влади.

Підвищення кваліфікації соціальних працівників, інших фахівців проводять навчальні заклади (у тому числі заклади післядипломної освіти), що мають відповідну ліцензію, видану в установленому порядку. До підвищення кваліфікації соціальних працівників зазначені заклади можуть залучати громадські організації, їх підприємства, установи та організації, які мають досвід роботи з відповідними категоріями осіб та соціальними групами.

До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється законом.

{ Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3236-VI ( 3236-17 ) від 19.04.2011; в редакції Закону N 4523-VI ( 4523-17 ) від 15.03.2012 }

Стаття 18. Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг

Центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень організовують роботу з надання відповідних соціальних послуг та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів, що надають соціальні послуги.

Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.

Розділ V

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ

Стаття 19. Оскарження рішення про відмову в наданні, зменшення обсягу або припинення надання соціальних послуг

Рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг державними і комунальними суб’єктами може бути оскаржено до центрального чи місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який видав дозвіл на надання соціальних послуг (для недержавних суб’єктів, що надають соціальні послуги, — до органу, який видав дозвіл на надання соціальних послуг), або суду.

Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства про соціальні послуги

Особи, винні у порушенні законодавства про соціальні послуги, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

Розділ VI

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 21. Участь України в міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг.

Розділ VII

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти нормативно-правові акти, які регулюють виконання норм цього Закону;

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд та скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

3. До приведення у відповідність із цим Законом закони, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.




Предыдущий:

Следующий: