Соц_3

Лекція 6. Особистість як соціальна система

1. Соціологія особистості, її проблеми

2. Соціалізація особистості

3. Адаптація й інтеріорізація

4. Чинники соціалізації

5. Поведінка особистості. Соціальна активність

6. Соціальна структура особистості

Усі процеси, що відбуваються у суспільстві, його зміни і розвиток відбиваються в кожній окремій людині, яка є членом цього суспільства і одночасно його творцем. Тому суспільство як система соціальних відносин існує в кожній людині, в кожній особистості у вигляді мікромоделі. Здійснюють ту чи іншу діяльність і таким чином створюють культуру окремі люди – особистості. Тому в соціологи багато уваги приділяється особистості.

1. Соціологія особистості, її проблеми

Соціологія особистості — розділ соціології, який вивчає особистість в її соціальних відносинах у суспільстві. Це соціологічна теорія, предметом дослідження якої є особа як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин на рівні її зв’язків з соціальними спільнотами. У соціології відрізняють декілька різних термінів, що стосуються людської особи, але відокремлюють різні її боки, різні характеристики.

Під терміном «людина» розуміють родове поняття, представника біологічного виду як продукт природи. Терміном «індивід» позначається конкретна людина, представник людського роду, з його індивідуальними характеристиками, отриманими від народження. Кожна окрема людина має певний колір очей, волосся, ті чи інші риси обличчя тощо.

Тобто все те, що людина отримує від народження й успадковує біологічно через генетичний апарат від своїх батьків, складає поняття «індивід». Тому й кажуть, що індивідом народжуються. Термін «особистість» означає соціальне в людині. Все, що людина-індивід набуває за свого життя від суспільства, від спілкування з іншими людьми, складає її особистість. Тому й кажуть, що особистість є продуктом суспільства — людина у соціальних відносинах. Особистістю не народжуються, нею стають. Уявіть собі дитину, яка, народившись, була б позбавлена всіляких контактів з іншими людьми, хоча була б забезпечена всім необхідним для біологічного існування. Ким би виросла ця дитина? Вона була б живою істотою, за морфологічними ознаками не відрізнялась би від людини, але не була б особистістю, бо не отримала б певних соціальних рис, що виділяють особистість (не могла б розмовляти і мислити).

У соціології досліджується людина соціальна — особистість, яка без суспільства не існує. Саме тому, мабуть, Е. Дюркгейм вважав суспільство за Бога, бо воно творит людину-особистість. Є ще термін «індивідуальність». Логічним було б вважати, що ним треба позначити всі особливі риси, притаманні окремому індивіду. Але в науці склалося так, що ним позначають те особливе і специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Це її неповторні, індивідуальні особливості. Індивідуальність більше цікавить психологів та філософів. Соціологів же цікавить не сама неповторність конкретної людини, а її поведінка і місце у суспільному житті, вплив на суспільні процеси.

Отже, соціальне, що є в людині і що робить її особистістю, є саме тим чинником, який відрізняє цю істоту від тварини, піднімає її на вищий щабель у тваринному світі. Але кожна людина має як соціальні, так і біологічні характеристики. Людина — біосоціальна істота, і це завжди ускладнювало процес вивчення и поведінки, ставило і ставить безліч проблем, які не так вже й просто вирішити. Перерахуємо деякі, основні проблеми соціології особистості.

1. Що є визначальним для особистості: її біологічні чи соціальні чинники? Звідки у людини з’являються добрі і злі якості? Одні стверджують, що людина отримує їх від природи, інші — що на це впливає соціальне оточення. Починаючи з XVII ст., думка про визначну роль соціального чинника стає переважаючою. Теза, подана англійським філософом Д. Локком, «людина формується у суспільстві» панує у світі. Поступово з’являються все нові теорії, в яких все більше місця відводиться соціальним чинникам. Це поступово привело до абсолютизації ролі культури і суспільного у житті людини і до нехтування біологічними складовими людського єства. Так, К. Маркс інтерпретував людську природу як виключно продукт зовнішніх соціальних сил. Недарма у критиці марксизму можна зустріти думку про те, що марксизм — це соціологія без біології. Сьогодні, коли ми маємо великі досягнення досліджень у генетиці, не можна відкидати або надавати перевагу одному з цих чинників: обидва вони важливі й обидва впливають на формування особистості. Але, якщо природний чинник закладає потенційні можливості індивіду, то соціальний, скориговуючи ці потенційні можливості, вже формує остаточно ту чи іншу особистість. Людина як біологічна істота генетично запрограмована, але в її історичному розвитку відбувається взаємодія специфічних людських генів з виникаючими культурними формами. Отже, формування особистості з індивіду відбувається за допомогою взаємодії цих обох чинників.

2. Що найадекватніше визначає особистість: раціональність чи ірраціональність? На це питання, знову ж таки, немає одностайної відповіді, бо кожній особистості притаманні як раціональні, так і ірраціональні дії. І хоча примат раціональності подекуди переважає, що можна відчути навіть на русі релігій до їх раціональних форм, все ж таки для ірраціональності ще залишається достатньо місця, і навряд чи вона заміниться повною раціональністю. До цього, мабуть, ніколи не дійде, бо вже так влаштована психологія людини. Саме у психології людини завжди відведене певне місце для ірраціональності (схильності до обрядовості, містики тощо), без цього людина перетворилася б у певний автомат.

3. Що становить стрижень особистості: її індивідуальність чи набір соціальних норм і цінностей суспільства? Тут теж важко відповісти однозначно: яскраві особистості бувають у відсталих і у досить розвинених суспільствах. Людина незалежно від соціального оточення може вбирати в себе досягнення культури всього людства, а не тільки свого суспільства. Але здебільшого саме це соціальне оточення виступає основною причиною становлення особистості.

4. Що найкраще репрезентує особистість: її свідомість чи її поведінка? В ідеальному варіанті свідомості кожного повинна відповідати певна поведінка. Але ми часто маємо випадки, коли людина, усвідомлюючи згубність своєї поведінки, все-таки її не змінює. Одна справа, що думає людина сама про себе, а інша, що про неї думають люди, дивлячись на її поведінку. Коли ми є справжніми: у своїх думках, внутрішніх переживаннях чи у зовнішніх проявах нашої поведінки? Мимоволі пригадуються слова А.П. Чехова: «У людині все повинно бути прекрасним: і душа, і одяг, і думки».

Ми перерахували лише деякі з проблем соціології особистості. Зрозуміло, що їх набагато більше. І всі вони пов’язані з процесом становлення особистості, який у соціології називається соціалізацією. Народившись, людина вже є індивідом, але особистістю вона стає лише завдяки соціалізації. Як же визначити це явище?

6.2. Соціалізація особистості

Можна сказати, що соціалізація полягає у сходженні людини від природного до соціального, від індивіду до особистості. Це є процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей людства. Можна сказати ще коротше: соціалізація — це процес засвоєння індивідом культури. І зовсім коротко: соціалізація — це окультурення людини. Причому цей процес не тимчасовий, не разовий, він триває все життя людини. Скільки років живе людина, стільки вона й соціалізується.

У зв’язку з цим виділяють три етапи соціалізації: до-трудовий, трудовий і після трудовий. Це дещо умовний поділ, бо не кожен індивід проходить усі ці три стадії соціалізації, але, як правило, вони характерні для більшості.

Під до-трудовою соціалізацією розуміють становлення особистості, яке триває з народження дитини і до її повноліття. Але часом цей період закінчується раніше або пізніше: іноді діти в неповнолітньому віці вже починають самостійне життя, а інші, навпаки, минаючи своє повноліття, ще певний час повністю залежать від своїх батьків і по суті не починають етапу трудової соціалізації.

Трудова соціалізація має на увазі можливість індивіду вести самостійний спосіб життя та передбачає можливість заводити свою сім’ю і бути відповідальним не тільки за себе особисто, а й за своїх дітей. Як правило, ця соціалізація триває найдовше у житті кожного індивіда. Вона може іноді тривати до самої смерті людини. Цей період є найпродуктивнішим у житті людини, бо на нього припадають як найбільша частина років її життя, так і найпрацездатніший її вік.

Післятрудова соціалізація настає з моменту виходу людини на пенсію, коли вона припиняє свою трудову діяльність. Для декого цей перехід є дуже різким і тому болючим процесом. Людина часто за короткий проміжок часу вилучається зі звичного ритму життя, що вимагає іншої поведінки. Не кожному вдається вдало пристосуватися до цього, і часто такий різкий перехід закінчується трагічно. Отже, вихід з цього положення полягає у тому, щоб кожен індивід міг заздалегідь приготуватися до післятрудової соціалізації. Добре, якщо у нього є певна кількість занять відповідно до його віку, стану здоров’я, бажань. Багато пенсіонерів на Заході, залишивши свою попередню трудову діяльність, починають нове життя, займаючись або благодійною діяльністю, або певним хобі, або просто подорожуючи по світу і милуючись природними та історичними пам’ятками, прилучаючись до спостереження творінь світового мистецтва, на що їм у більш молодому віці не вистачало часу. Є певні верстви населення, для яких проблеми переходу до післятрудової соціалізації зовсім не існує, оскільки з віком у них не відчувається зміни діяльності. Вони, будучи на пенсії, продовжують ту ж діяльність, якою займалися все своє життя. Це в основному люди творчих професій: письменники, художники, актори тощо.

Існує думка, що соціалізація дитини відрізняється від соціалізації дорослого, у першу чергу тим, що у дитини вона формує ціннісні орієнтації, а у дорослого змінює його зовнішню поведінку. Психолог Р. Гарольд вважає, що у дорослому віці у людини викорінюються психологічні прикмети дитинства. Тобто соціалізація дорослого не є продовженням соціалізації дитини, навіть, навпаки, йде їй наперекір.

Які елементи складають зміст соціалізації? Це, перш за все, засвоєння індивідом мови соціальної спільності, відповідних засобів мислення, форм раціональності та чуттєвості, прийняття певних норм поведінки, традицій, звичаїв тощо. Зрозуміло, що більшу їх частину кожен індивід засвоює у першій частині свого життя на етапі дотрудової соціалізації. Тому дотрудову соціалізацію можна вважати однією з найважливіших у житті людей, від того, як вона буде відбуватися, може залежати все наступне життя індивіда. У подальшому процес соціалізації може вдосконалювати особистість, розвиваючи засвоєне раніше, але може бути спрямованим і у протилежний бік, що веде до руйнування засвоєного індивідом, до переоцінки цінностей. Це явище прийнято називати ресоціалізацісю. Таке часто відбувається в разі різкої зміни соціального середовища під час революцій, міграцій тощо. Людина змушена змінювати всю систему поглядів на життя, починати жити «по-новому», і це часто дуже важко робити. Тому процеси ресоціалізації для багатьох, як правило, сприймаються досить боляче. У нашій країні після розпаду СРСР все ще можна спостерігати дію цих процесів ресоціалізації. Ми бачимо, що є досить велика верства населення, яка не хоче, а де в чому й не може перебудуватися, ресоціалізуватися. Тому і розвиток подібного суспільства уповільнюється, бо є протистояння різних верств населення, що ніяк не сприяє просуванню суспільства вперед. До тих пір, доки такий розділ суспільства не закінчиться перемогою однієї з сторін або консенсусом чи компромісом між ними, не може бути стабільного життя у суспільстві, не може відбуватися планомірний і поступовий його прогресивний розвиток.

Існують дві моделі соціалізації індивідів: підкорення й інтерес. Модель підкорення припускає нав’язування людині тієї чи іншої діяльності, позбавляючи її вільного вибору. Як правило, це відбувається в регламентованих суспільствах. Найчіткіше це можна показати на прикладі рабовласницького суспільства. Раб не має свободи вибору і змушений виконувати ту роботу, яку захоче його господар. Дещо подібне відбувалось у кріпацькій Росії, коли кріпаки не могли навіть вільно одружитися, їх одружував господар за власним бажанням.

Модель інтересу передбачає можливість кожному індивіду обирати собі ту діяльність, яку він сам забажає. Ця модель притаманна демократичним суспільствам. Історичний процес у суспільстві іде у напрямі від моделі підкорення до моделі інтересу. На зорі існування суспільства, люди були змушені виживати, тому вся їх основна діяльність полягала у забезпеченні себе необхідними продуктами споживання. Поступово певні верстви населення з ростом продуктивності праці могли бути звільненими від таких обов’язків, за них це робили інші, спочатку завдяки розподілу праці, а пізніше і завдяки розподілу влади. Суспільство ділиться на дві верстви населення: ті, що мають владу, і підвладні, залежні від перших. Для останніх, а їх була більшість, і властива модель підкорення.

У сучасному світі все менше залишається місця для моделі підкорення, вільний вибір свого життєвого шляху все більше стає надбанням членів сучасних суспільств з демократичним устроєм. Але, навіть у демократичному суспільстві подекуди залишаються рудименти моделі підкорення.

Без цього, до речі, поки що не можливе забезпечення порядку у суспільстві. Будь-який примус до певної діяльності є рудиментом моделі підкорення. Так, наприклад, у нашому суспільстві переважає модель інтересу. Кожен юнак чи дівчина, закінчивши школу, вільно обирає собі майбутній шлях у житті. Вступ до вищого навчального закладу є цілком добровільним. Але під час навчання у цьому закладі студент повинен підкорятися певним встановленим правилам: кожного дня вчасно відвідувати лекційні та практичні заняття, слухати лекції з тих предметів, які передбачені програмою, встановленою незалежно від їх бажань тощо. Щоправда, вже існують навчальні заклади, у яких практикується вільне відвідування лекцій, вибір тематик і програм з певних курсів і т.д. Все це зародки трансформації моделі підкорення у навчанні у модель інтересу. Чи може настати такий час, коли у суспільстві модель підкорення зовсім зникне? Мабуть ні, бо завжди буде необхідність примусу в тій чи іншій формі до певної діяльності, необхідної для блага суспільства. Завжди будуть досить різні умови, в яких проходитиме соціалізація індивідів.

3. Адаптація й інтеріоризація

Людина пристосовується як до оточуючого природного, так і до соціального середовища, яке на земній кулі в різних її точках не однакове. Цей процес називається адаптацією. Отже, соціальна адаптація — це процес пристосування людини до соціального середовища. З самого початку життя дитина має певні стосунки з оточуючими її людьми. Через спілкування з ними вона знайомиться зі світом, що її оточує, й адаптується до нього. Все, що вона засвоїть у своїй свідомості, поступово інтеріорізується, переходить у її внутрішнє «я» і стає рисами її індивідуальності. Отже, процес засвоєння соціальних рис всередині людини називається інтеріорізацією. Адаптація — це перша фаза пристосування до соціального середовища, а інтеріоризація — друга.

Вважають, що здебільшого інтеріоризація завершується у дитинстві. Але це не означає, що у подальшому житті ці процеси не відбуваються: людина адаптується й інтеріорізується протягом усього життя. Змінюється лише темп і якість цих процесів. На ранньому етапі життя для дитини майже все, до чого вона доторкається, є новим. Вона пізнає світ. Пізніше такого нового стає все менше, особливо, якщо людина весь час живе в одному місці, нікуди не виїжджає, постійно спілкується з одним і тим же колом людей. Але ж не всі так живуть. Багато хто все своє життя подорожує, весь час змінюючи навколишнє оточення. Переїжджаючи на нове помешкання, людина змушена там звикати до нових умов, адаптуватись до них. Навіть змінюючи місце роботи або навчання, індивід опиняється в іншому колективі, з іншими традиціями, нормами поведінки, і до цього всього доводиться пристосовуватися. Кожний емігрант, перш за все, адаптується мовно, бо без знання мови дуже ускладнюється спілкування з іншими мешканцями тієї країни, у яку він приїхав.

Отже, процеси адаптації для кожної людини залежать від її способу життя. Те ж саме, але, мабуть, меншою мірою, стосується й інтеріорізації. Але тут виникає питання: чи обов’язково після завершення процесу адаптації настає інтеріорізація? Можна думати, що це не завжди так. Людина може певним чином пристосовуватися до нового соціального середовища, але ніколи не вважати його своїм і весь час відчувати себе у ньому чимось інорідним. Це досить яскраво можна спостерігати у мовній адаптації: емігрант може вільно спілкуватися мовою жителів його нового помешкання, але ніколи не відчувати цю мову своєю. Вдома він спілкується з родичами своєю рідною мовою, пише твори, якщо це письменник, рідною мовою, на кінець, мислить своєю рідною мовою. А це означає, що нова мова у цієї людини не інтеріорізувалась. Багато хто з письменників, які були змушені емігрувати в інші країни, до кінця своїх днів писали свої твори рідною мовою, і лише деякі змогли перейти на іншу. Наприклад, такі письменники, як В. Набоков та Й. Бродський в останні роки життя почали друкувати свої твори англійською мовою, це означає, що вони мовно інтеріорізувались і англійська мова стала для них такою ж рідною, як і рідна їм із дитинства російська.

Отже, процеси адаптації й інтеріоризації багато у чому залежать від індивідуальності особи, а, значить, від цього залежить і процес соціалізації.

4. Чинники соціалізації

На соціалізацію індивідів впливають такі чинники:

- сукупність статусів і ролей, які пропонує кожне окреме суспільство. Від того, яке суспільство, які у ньому існують професії, спосіб життя, залежить і той шлях, що кожний індивід може собі обирати у житті. Вибір життєвого шляху певним чином зумовлює соціалізацію індивідів. Ким бути? Таке питання постає перед кожним, особливо на початку самостійного життя. Вступаючи до того чи іншого вузу, людина обирає свій шлях у житті й отже свій шлях соціалізації. Якщо у суспільстві малий вибір статусів і ролей, то і кожен член цього суспільства буде мати обмежені можливості соціалізації, реалізації своїх можливостей. Так, наприклад, у деяких відсталих племен на островах Тихого океану, де немає промисловості та інших цивілізованих організацій діяльності, люди традиційно займаються одними й тими ж справами: рибальством, збиральництвом та іншими ремеслами. Зрозуміло, що у юнака чи дівчини тут нема широкого вибору, і вони традиційно стають рибалками, мисливцями тощо. Соціалізація їх відбувається у досить обмеженому колі оточуючих соціальних суб’єктів, вийти за яке у них майже немає можливості. Тому такі законсервовані суспільства і знаходяться у загальмованому стані й розвиток їх повільніший за інші;

- сукупність соціальних інститутів і організацій, які забезпечують виробництво і відтворення цінностей. Як ми вже казали раніше, зрілість суспільства забезпечується різноманітністю соціальних інститутів. Зрілість у тому й полягає, що наявність цих інститутів дозволяє збільшувати вибір кожним індивідом, членом цього суспільства свого життєвого шляху, своєї соціалізації. Якщо у певному суспільстві нема, наприклад, такого соціального інституту як наука, то членам цього суспільства дуже важко, і навіть часом неможливо, стати науковцями. Соціалізація індивідів тут буде відбуватися поза межами наукового середовища, соціального оточення, яке сприяє розвитку науки, і, отже, буде позбавлена його впливу;

- сукупність соціальних цінностей, норм, знань, які домінують у суспільстві й успадковуються молодшими поколіннями від старших. Цей по суті культурний багаж суспільства має велике значення у процесі соціалізації людей. Народні традиції, звичаї, норми поведінки, мораль, право — все це формує особистість у кожному окремому суспільстві. Сімейні звичаї, стан забезпеченості сім’ї усім необхідним для життя, наявність театрів, музеїв, бібліотек, у яких людина може прилучатись до культурної скарбниці не тільки свого суспільства, але й всього людства, відіграє визначну роль у процесі її соціалізації. Засоби масової інформації як соціальний інститут мають величезний вплив на соціалізацію людини, але як саме буде спрямована ця соціалізація, які риси індивід може отримувати від них, залежить, перш за все, від того, на які цінності спрямовані ці засоби масової інформації, що вони несуть із собою кожній особистості;

- конкретні історичні події та події власною життя кожної окремої людини. Цей чинник дуже суттєвий, бо всі попередні багато в чому залежать саме від нього. Наприклад, така подія як війна часто настільки змінює життєвий шлях, а отже, і соціалізацію індивідів, що вони часом змінюють напрям свого розвитку на прямо протилежний. Цілі покоління людей формувалися під впливом жовтневих подій 1917 р. або війни 1941 — 1945 pp. Навіть діти, які не брали участі у воєнних діях, виростали під впливом цих подій. Такі глобальні події напряму пов’язані з подіями власного життя: діти втрачали своїх батьків на війні, а жінки чоловіків. Після цього вони були змушені вести зовсім інший спосіб життя, ніж раніше. Отже, їхня соціалізація відбувалась іншим шляхом, в інших умовах. Навіть при стабільному, спокійному житті у суспільстві, коли не подібних до вищезгаданих глобальних подій, у житті кожного індивіда відбуваються певні події, які можуть дуже суттєво вплинути на їхню подальшу соціалізацію: одруження, народження дітей, смерть близьких людей. Усе це події, які трапляються на життєвому шляху кожного, й у кожному конкретному випадку по різному впливають на соціалізацію особистості. У будь-якої людини, як кажуть, своя доля, і тому завдяки різному збігу обставин його шлях у житті, його соціалізація відбуваються своїм особливим чином;

- сама індивідуальність особи. Кожен індивід, як правило, сам обирає собі свій шлях у соціалізацію. Зовнішні обставини або зовнішні чинники соціалізації впливають на цей процес тією мірою, наскільки їм дозволяє впливати внутрішній чинник — сама індивідуальність людини. Тут, крім соціальних, у дію вступають і біологічні причини. Можна навести безліч прикладів, коли певна особа незалежно від обставин, які склалися в її житті, все ж таки залишається сама собою і не змінює своїх переконань у той чи інший бік, іде своїм шляхом. Письменники-політв’язні за часів СРСР, пройшовши через терени в’язниць та виправних таборів, залишились вірними своїм ідеалам і не пішли іншим шляхом, на який могли спонукати обставини їх соціального оточення. Яскравим прикладом такої стійкості індивідуальності, її протистояння обставинам може бути випадок із дружиною письменника Д. Андреева. Опинившись у в’язниці, вона сказала собі, що не буде вживати жодного брудного слова, які були широковживаними серед в’язнів. І протягом восьми років ув’язнення жодного разу не сказала цих слів. Вона змогла відстояти свої принципи і не піддалася впливу оточення.

З п’яти вище перерахованих чинників соціалізації перші чотири є зовнішніми відносно індивіда і лише п’ятий є внутрішнім, який протистоїть цим чотирьом попереднім. Саме взаємодія цього внутрішнього чинника із зовнішніми і становить головний механізм соціалізації. Зрозуміло, що у дії цього механізму велику роль відіграють психологічні чинники, але вивчення їх не є завданням соціології. Механізмами соціалізації вважають також імітацію (наслідування) й ідентифікацію, коли людина усвідомлює свою приналежність до певної спільноти.

Соціалізація відбувається під впливом як стихійних, так і цілеспрямованих соціальних умов. Стихійні умови часто не залежать від окремої особистості, а цілеспрямовані, навпаки, залежать від дій самої особистості. Проявом цілеспрямованої соціалізації є виховання, яке вважають однією з форм і навіть головною ланкою соціалізації.

Виховання — це діяльність, яка передаючи новим поколінням суспільно-історичний досвід, спрямована на формування особистості, її підготовки до суспільного життя і продуктивної праць Це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості згідно з діючими у суспільстві нормативними моделями. Від загальної соціалізації виховання відрізняється, перш за все, наявністю мети. Кожного змалку виховували вдома у сім’ї, у дитячому садку, в школі, в інституті, кожного змалку вчили розумному, доброму, вічному, але чомусь процес соціалізації у кожного йшов своїм шляхом, тому з підростаючого покоління виходять як добрі, порядні люди, так і негідники, злочинці тощо. Отже, процес соціалізації може позитивно впливати на виховання, і тоді формується гідна особистість, але може піти всупереч вихованню і звести його результати нанівець.

Ефективність виховання залежить від того, чи збігаються між собою виховні ідеї, об’єктивний розвиток життя та конкретні умови життєдіяльності людини. Років двадцять тому, виховуючи дітей, їм говорили, що купити дешевше, а згодом продати дорожче — це негативне явище, яке зветься спекуляцією, і засуджується суспільством, дане виховання мало свій ефект. Сьогодні виховувати у такому дусі буде зовсім неефективним, бо ця діяльність вже не засуджується суспільством, не є негативною і називається бізнесом. Але все ж таки головною метою виховання повинно бути навчання дитини розрізняти добро і зло та вміти слідувати за добром, а не за злом. Тут взагалі постає ціла низка проблем педагогічного та психологічного складу, але результат виховання дуже важливий для соціології і для всього суспільства. Тільки за наявністю позитивного результату виховання може сформуватися особистість, яка буде протистояти будь-яким негативним соціальним чинникам. Така людина не здійснюватиме аморальних вчинків, не стане на злочинний шлях, і суспільство в цілому від цього виграє. На жаль у кожному суспільстві зло так приваблює багатьох, що весь час залишається місце для порушників норм поведінки.

5. Поведінка особистості. Соціальна активність.

Поведінка особистості — це зовнішній прояв діяльності, у якому виявляється конкретна позиція людини. Це вчинки, дії індивідів, які можна спостерігати зовні, їх певна послідовність, яка тим чи іншим чином зачіпає інтереси інших людей чи їх груп. Поведінка людини визначається соціальними нормами, правилами, які відбивають певні вимоги суспільства до особистостей. За відсутністю або недостатністю чіткої моральної регуляції поведінки індивідів у суспільстві, що Е. Дюркгеймом було названо аномією, існує певне безладдя, бо нема чітких правил, згідно з якими повинна належним чином діяти кожна особистість. Але й при існуванні цих правил все рівно існують всілякі відхилення поведінки від встановлених норм. Такі відхилення називаються девіацією. Частіше всього девіантну поведінку характеризують як негативну, як відхилення в один бік (аморальність, злочинність тощо), але девіація може бути як негативною, так і позитивною. Без певного відхилення від встановлених норм не може з’явитися ніщо принципово нове. Отже, творчість сама по собі передбачає позитивну девіантну поведінку, відступ від загальноприйнятого. І саме завдяки такій позитивній девіантній поведінці і здійснюється розвиток суспільства, його прогрес. Навпаки, пасивне, не творче відношення до існуючих порядків, норм, правил, що зветься конформізмом, веде до застою, гальмує розвиток суспільства.

З позитивною девіацією особливих проблем нема, їй слід давати зелену вулицю, до неї необхідно заохочувати членів суспільства. Щодо негативної девіації, то з нею необхідно боротися. Кожне суспільство, як вже було сказано вище, зацікавлене у збереженні своєї цілісності. Але саме негативна девіантна поведінка веде до порушення цієї цілісності. Щоб цього не було, в кожному суспільстві існує соціальний контроль за поведінкою індивідів. Якщо система цього соціального контролю порушена, а вона входить у функції соціальних інститутів, то у суспільстві процвітає безладдя й масове порушення правил і норм поведінки. Існують правові та моральні норми поведінки. За порушення перших передбачаються певні санкції згідно з правовими кодексами, і тут контроль може здійснюватися досить чітко. Що стосується моральних норм, то вони знаходяться у духовній сфері діяльності людства, і тут нема чітко розроблених і встановлених санкцій, згідно з якими можна б було здійснювати чіткий контроль. Але, не дивлячись на це, моральний суд над порушником моральних правил застосовується ширше та є жорстокішим відносно їх. Злочинець, засуджений за свою негативну девіантну поведінку, згідно з юридичним кодексом відбуде певний встановлений строк покарання і залишиться чистим, з погляду права, перед суспільством. Але моральний суд суспільства над ним буде продовжуватись і після його виходу на свободу.

Таким чином, кожен індивід, знаходячись у постійних зв’язках із суспільством у тому чи іншому соціальному оточенні, і маючи певні індивідуальні особливості, відповідно до них соціалізується. Отже, це соціальне оточення, суспільство, формує з індивіда особистість. Але ж кожна особистість у свою чергу є складовою частиною цього суспільства і впливає на соціалізацію інших індивідів, формуючи з них особистості, а значить вона також бере участь у формуванні самого суспільства. Тому тривіальне питання про те, хто кого формує, рівнозначне питанню, що раніше: курка чи яйце? Тут процеси взаємодіючі (одне без одного не існує). Але щодо характеру цієї взаємодії, ступеню взаємовпливу, то тут вже можна виділяти певні варіанти залежно від конкретної позиції кожної особистості.

Людина по-різному впливає на розвиток суспільства. Ступінь впливу людини на соціальні процеси у суспільстві називається соціальною активністю. Соціальну активність особистості ще можна визначити як якість її зв’язків із суспільством. Ми зараз розглядаємо соціальну активність особистості, але взагалі суб’єктом соціальної активності, крім особистості, можуть виступати колективи, соціальні групи, певні верстви суспільства і, нарешті, цілі суспільства.

Чим активнішою є особистість, тим більший вплив вона має на соціальні процеси у суспільстві. Пасивність, навпаки, зменшує ступінь цього впливу. Від соціальної активності особистості залежить, як правило, і її соціальна мобільність. І воно дійсно так: соціально активна людина більш мобільна. Причому соціальна активність може бути позитивною і негативною. Дії кожної людини можуть спрямовуватись на благо або на шкоду суспільству. Соціально активний злочинець приносить суспільству набагато більше шкоди ніж пасивний.

Соціальна активність досить різноманітна за своїм змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

1. На які інтереси, потреби та цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призначення як людини. На жаль у нашому суспільстві є багато соціально активних людей, які піклуються, перш за все, про себе, а є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.М. Соловйов вважав, що суспільство може добре існувати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приватного інтересу заради загального, суспільного. Найменша частина суспільства — сім’я заснована на жертві батьків заради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей, готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними.

2. На якому рівні сприймаються особистістю інтереси, цінності та потреби. Сприйняття це відбувається на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збудити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають усе на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, призводить до позитивних наслідків. Так, емоційний вчинок О. Матросова під час Великої вітчизняної війни привів до вдалої атаки і зберіг життя багатьом його однополчанам.

На рівні знань відбувається глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко пояснить причини тих чи інших явищ у суспільстві, дати їм істотний аналіз і вказати, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють усі.

На рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установки, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керування певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, будучи необізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або розсудливі адміністратори на підприємствах, установах тощо.

Усі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій особистості притаманний один із вказаних рівнів. У будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

3. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкриваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важливо, як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно послідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спрямована соціальна активність особистості або їх груп.

Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потрібне злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто призводить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності переважають емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розв’язуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

На завершення декілька слів про історичну роль видатних особистостей, бо їх можна вважати соціально найактивнішими з погляду значення їхнього впливу на розвиток суспільства. Серед них виділяють два типи особистостей: ті, що беруть участь у подіях, і такі, що самі творять події. Перші відомі тим, що вони здійснили, знаходячись незалежно від своєї волі чи бажання у тому чи іншому місці у потрібний момент. Причому, вони не обирають цей момент і не знаходять самі ті місця, у яких потрібно бути. Обставини самі їх знаходять, але вони, опинившись у певних обставинах, приймають правильні рішення, використовуючи можливості, що відкрилися. Часто такі люди навіть не підозрюють історичне значення своїх вчинків.

Другий тип особистостей — це дійсно великі особистості з унікальними властивостями: розумом, талантом, проникливістю, наполегливістю, завзятістю тощо. Вони самі відчувають свою неординарність, і інші також її визнають. Головне, що відрізняє ці особистості, це те, що вони не тільки використовують можливості, які виникають, але й самі створюють їх. З числа таких особистостей висуваються так звані харизматичні лідери.

Зрозуміло, що історію роблять не тільки видатні особистості. Вони виконують, як правило, керівну, організуючу роль. А здійснюють їх задумки та наміри інші люди, серед яких є як соціально активні, так і пасивні. Пасивні люди, намагаючись стояти осторонь будь-яких соціальних подій, все ж таки певним чином бувають насильно втягненими в ці події, бо жити у суспільстві і бути вільним від суспільства ще не вдавалось нікому. Активні ж члени суспільства намагаються в міру своїх можливостей тим чи іншим способом впливати на хід подій. Саме ця мережа соціально активних людей і творить історію, вносячи свою частку такого впливу.

6. Соціальна структура особистості

Ще Демокріт вважав людину малим світом («мікрокосмом»), у якому віддзеркалюється великий світ («макрокосм»). Людина-особистість як самодостатній об’єкт має свою структуру, взаємопов’язані і взаємодіючі частини якої складають систему особистості. Отже, особистість, як і суспільство в цілому, є функціонуючою системою, яка з’являється і розвивається завдяки розглянутому вище механізму соціалізації. Від того, яким чином відбувається соціалізація індивідів, залежить і їх соціальний статус, ролі, які вони виконують у суспільстві. Від соціалізації й однієї з головних її ланок, виховання, залежить і те, на які цінності буде спрямована діяльність конкретної особистості, яким чином вона досягатиме мети своєї діяльності, і, отже, її поведінка.

Особистість майже в усьому залежить від суспільства, бо саме в ньому вона і стає особистістю. Тому будь-які зміни у суспільстві як системі неодмінно відбиваються на змінах особистості. Що ж саме в ній змінюється? Перш за все, змінюється її внутрішня структура. Що ж таке структура? До структури особистості повинні входити такі елементи, яких нема у тварин, і які утворюють саму сутність особистості. Це знання, переконання, світогляд, світосприйняття, віра, усвідомлення свого місця і ролі у суспільстві, совість, взагалі її духовність тощо. Отже, структура особистості — це її внутрішній світ. Усе, що інтеріорізувалось в особистості з норм і цінностей суспільства, його культури є складовими частинами її внутрішньої структури. Від того, як ці частини взаємодіють, залежить поведінка і в цілому діяльність особистості як системи. У гармонійної особистості усі складові її структури працюють злагоджено, і навпаки, збій у взаємодії цих частин веде до погіршення роботи системи особистості, а звідси — й до певних відхилень у поведінці.

Таким чином зміни, що весь час відбуваються у суспільстві як системі, ведуть до зміни певних елементів структури особистості або до зміни взаємовідносин цих елементів. Як наслідок, у структурі особистості є зміни її поведінки, а значить і взаємних стосунків з іншими особистостями, членами суспільства. Так, наприклад, багато хто з минулих комуністів внаслідок змін, що відбулися у нашому суспільстві, і завдяки отриманню нової інформації та знань про злочини, скоєні більшовицьким режимом, різко змінили свої погляди на пануючу комуністичну партію і вийшли з її лав. У багатьох змінилися погляди на діяльність раніше засуджуваних націоналістів на прямо протилежні. Це стосується і великого загону віруючих, які стали ними останнім часом завдяки змінам, що відбулися у нашому суспільстві. Людина, яка приймає віру, багато що змінює у своєму повсякденному житті, а це є наслідком зміни її внутрішньої структури.

Крім того, що зміни у структурі особистості відбуваються внаслідок змін соціального середовища або структури суспільства як системи, вони відбуваються і завдяки внутрішнім процесам у структурі самої особистості. Особистість є також динамічною системою, як і суспільство, її складові знаходяться у стані постійної взаємодії і впливу одна на одну. Тому сучасні соціологи і психологи вважають, що «потрібно вивчати індивіда, який розвивається в світі, що змінюється». Ці два феномени (людина і світ або особистість і суспільство) взаємопов’язані і невід’ємні один від одного. Хоча, можна припустити, що в структурі особистості відбуваються певні зміни незалежно від змін у суспільстві, які також впливають на його структуру і функціонування. Отже, зміни однієї з цих систем неодмінно тим чи іншим чином відбиваються на змінах в іншій. Якби цього не було, то суспільство не могло б розвиватися: внутрішні зміни в кожній окремій особистості ведуть до змін у суспільстві, а зміни, що відбуваються в останньому, неодмінно впливають на особистість і позначаються на зміні її внутрішньої структури. Таким чином замикається коло відносин двох феноменів, і це є механізмом розвитку суспільства і людства взагалі.

Досить складною проблемою у дослідженні структури особистості є практична фіксація її елементів та їх взаємодії. Соціолог тут має дані лише про результати, функціонування системи особистості і саме за цими результатами може деякою мірою реконструювати соціальну структуру особистості. Крім того, важливою і не менш складною є проблема встановлення в кожному конкретному випадку ступеня залежності елементів структури особистості й усієї її структури від елементів і в цілому структури соціального оточення.

Велике значення у вивченні вищенаведених проблем має зв’язок соціології з психологією, бо соціальні елементи структури особистості тісно пов’язані і взаємодіють з елементами її психічної структури.

Цей зв’язок настільки сильний, що, важко уявити собі його дослідження окремо.

Отже, проблема соціальної структури особистості дуже складна і її вирішення — справа майбутнього. Але для цього вже сьогодні з нею треба працювати. Дослідження механізму функціонування елементів структури особистості повинно допомагати у справі управління не тільки її поведінкою, а й взагалі функціонування усього суспільства. Оскільки, як ми зазначили у першій лекції, головною метою соціології є вдосконалення суспільства, то воно має на увазі і вдосконалення особистості, її внутрішнього світу.





Соц.3

1.Подготовка и организация соц исследований.

Соц. исследование:

1. Подготовка и организация соц. исследования

- определение целей

- разработка концепции исследования (постановка проблемы, формулировка гипотезы)

- планирование организации (инструктаж людей, обработка)

- подготовка эмпирических процедур (в каком виде будут представлены)

2. Эмпирическое обследование. Сбор информации.

3. Обработка эмпирической информации.

- статистическая обработка (качественная и количественная обработка)

- обработка на ЭВМ и персональных компьютерах

- теоретическая обработка

- подготовка и организация

4. Социальное исследование и практика

2.Программа социологического исследования:

Программа социологического исследования — это изложение его цели и общей концепции, исходных гипотез вместе с логической последовательностью операций для их проверки.

Необходимо не только выявить но и правильно поставить проблему:

- выдвинуть конкретные цели исследования;

- сформулировать точную гипотезу (предположение о связях между

изучаемыми элементами);

- построить теоретическую модель явления;

- операционализировать модель, выделяя совокупность важных

наблюдаемых признаков явления;

- определить задачи анализа;

- выбрать адекватные методы и инструментарий исследования

проблемы.

3.Этап эмпирического обследования в социологии.

Слово «эмпирический» буквально означает «то, что воспринимается органами чувств». Когда это прилагательное употребляется по отношению к методам научного исслед., оно служит для обозначения методик и методов, связанных с сенсорным (чувственным) опытом. Поэтому говорят, что эмпирические методы основываются на т. н. «твердых (неопровержимых) данных» («hard data»). Кроме того, эмпирическое исслед. твердо придерживается научного метода в противоположность др. исследовательским методологиям, таким как натуралистическое наблюдение, архивные исследования и др.

эмпирического обследования — методологический принцип социального познания, базирующийся на конкретных количественных данных, получаемых в ходе исследования социальной действительности и их статистико-математической обработке.

4..Методы получения данных в соц исследовании.

Анализ документов

исследование существующих исторических свидетельств и документов, составленных или хранимых другими лицами или организациями

Опрос

метод сбора первичной информации посредством обращения с вопросами к определенной группе людей. Различают — письменные опросы (анкетирование); — устные опросы (интервьюирование); — очные опросы; — заочные опросы: почтовые, телефонные, и др. + экспертные, массовые, выборочные, сплошные и другие опросы.

Наблюдение

-формализованные и неформализованные наблюдения; -включенные и невключенные наблюдения; -полевые, лабораторные и лабораторно-полевые наблюдения; -систематические, эпизодические и случайные наблюдения.

Соц. Эксперимент

метод изучения социальных явлений и процессов, осуществляемый путем наблюдения за изменением социального объекта под воздействием факторов, которые контролируют и направляют его развитие. Социальный эксперимент предполагает: — внесение изменений в сложившиеся отношения; — контроль за влиянием изменений на деятельность и поведение личности и социальных групп; — анализ и оценку результатов этого влияния.

Социометрические Методы

диагностический метод, служащий для анализа — межличностных отношений в малых группах. При его проведении перед каждым членом группы ставится вопрос, при ответе на который производит последовательный выбор и ранжирование других членов группы. Обычно в качестве подобного вопроса выступает вопрос о членах группы, предпочитаемых в тех или иных ситуациях.

Моделирование

метод исследования социальных явлений и процессов на их моделях, т.е. опосредствованное изучение социальных объектов, в процессе которого они воспроизводятся в вспомогательной системе (модели), замещающей в познавательном процессе оригинал и позволяющей получать новое знание о предмете исследования

5.Метод анализа документов в соц. исследовании. Классификация документов. Проблема их надежности. Контент-анализ.

Документ — специально созданный человеком объект, предн для хранения, воспроизв и передачи информации. делятся на личные и официальные (безличные).

Виды анализа:

1. Внешний анализ представляет собой изучение обстоятельств возникновения документов, Внутренний анализ — изучение особенностей содержания, стиля документа.

2. Качественный анализ предполага:ет углубленное логическое и стилистическое изучение документа, то есть направлен на воссоздание взглядов автора. Этот вид анализа используется при изучении уникальных личных документов и близок к понимающей социологии.

- Качественно-количественный анализ, или контент-анализ, предполагает извлечение данных на основе анализа документов — не только письменных, но и визуальных. Сущность данного метода состоит в следующем. Исследователи, определив интересующие их вопросы, разрабатывают систему категорий, которые характеризуют исследуемые феномены. Эта система должна также учитывать и те результаты, которые исследователи намереваются получить.

В процессе обработки данных широко используются различные методы формализации. В контент-анализе могут использоваться статистические методы.

Контент-анализ состоит в выявлении единиц, которые несут определенную нагрузку, как правило, это:

понятие, которые выражается определенными словами, терминами или словосочетаниями;

тема, воплощенная в целых смысловых фрагментах;

названия общественных организаций, имена политических деятелей;

наименования общественно значимых событий и случаев;

названия официальных документов или произведений.

3. Биографический метод (метод личных документов) — это метод исследования, основанный на анализе личных документов: писем, дневников, хроник, мемуаров, автобиографий и т.д. Метод изучения документов зародился как биографический метод, то есть изучение общественных явлений через биографии людей. Его истоки кроются в американской социологии второй половины XIX в. На первых порах изучались биографии известных людей, а позже внимание сместилось на жизнеописания массы заурядных личностей.

Метод официальных документов — способ изучения объективной стороны жизни общества, основанный на анализе документов государства, церкви, политических партий и общественных организаций.

6.Методы наблюдения и его роль в социологии.

Научное наблюдение:

- имеет ограничения(не все можно наблюдать)

- применяется в комплексе с др. методами

Классификация:

-По степени формализованности (1)стандартезурованные — четкий план, наблюдательность, педантизм, сосредоточенность на мелочах. Есть список тех признаков, черт, за которыми предстоит наблюдать. 2)нестандартизированные – только общий план, соц. должен одновременно следить за многими параметрами, и заносить результаты исследования по ходу или после по памяти)

-По степени участия наблюдателя (1)включенные – или открытое или закрытое 2) невключенные — невидимка)

-По месту проведения (полевые и лабораторная)

-По регулярности проведения. (систематические и несист. – эпизодические, случайные)

«+» :

- непосредственная связь с объектом

- гибкость метода (дает уловить многогранность явления)

- дешевизна

«-» :

- наблюдатель вольно невольно влияет на явления

- результаты субъективны

- оперативность оборачивается локальностью и невозможность охватить все явление в целом.

7. Опрос как метод получения данных в социологии. Виды опросов.

1) Интервьювербально-коммуникативный метод, заключающийся в проведении разговора между социологом и субъектом по заранее разработанному плану.

- по степени формализации (структурированные и не структурированные)

- по стадии исследования (предварительные, основные, контрольные)

- по количеству участников (индивидуальное, групповое, массовое)

2) Анкетированиеписьменная форма опроса, осуществляющаяся, как правило, заочно, т.е. без прямого и непосредственного контакта интервьюера с респондентом. Оно целесообразно в двух случаях: а) когда нужно спросить большое число респондентов за относительно короткое время, б) респонденты должны тщательно подумать над своими ответами, имея перед глазами отпечатанный вопросник.

Основным (но не единственным) инструментом этого метода является анкета, состоящая не только из опросного листа и «паспортички», но и из преамбульно-инструктивного раздела. Значимость последнего нельзя недооценивать, т.к. в условиях заочного общения с респондентом преамбула — единственное средство мотивации респондента на заполнение анкеты, формирования его установки на искренность ответов. Кроме того, в преамбуле говориться о том, кто и зачем проводит опрос, даются необходимые комментарии и инструкции по работе респондента с анкетой.

Структура анкеты и техника составления опросного листа.

Анкетирование — письменная форма опроса, осуществляющаяся, как правило, заочно, т.е. без прямого и непосредственного контакта интервьюера с респондентом. Оно целесообразно в двух случаях:

А. состоит из: 1) введения; 2) основной части; 3) паспортички (демографического блока). Во введении содержится обращение к респонденту, излагаются цели исследования и то, как будут использованы результаты опроса, указывается, какая организация проводит опрос, даются ее контактные телефоны, оговариваются правила заполнения и возврата А., дается гарантия анонимности.

Анкетный лист:

-прямые и косвенные вопросы

-програмно-тематические и оптимизирующие ход опроса вопросы

-вопросы «крючки»

-фильтры

-ловушки

-наводящие

-да/нет и диалоговые

-шкальные, табличные, закрытые(узкий спектр вариантов), открытые(есть строка для вписывания своего варианта ответа)

Количество вопросов в А. лимитировано. Практика показывает, что А., требующая для заполнения более 45 минут несет в себе больше случайной или недостаточной информации (что связано с эмоционально-психологической усталостью респондента). Поэтому наиболее оптимальным считается заполнение А. в течение 35-45 минут, чему соответствует 25-30 вопросов. Однако при проведении, например, оперативных социологических исследований оптимальный объем опросника составляет 10-15 вопросов.

9.Соц. эксперимент. Виды эксперимента. Логическая структура эксперимента.

Социальный эксперимент — метод изучения социальных явлений и процессов, осуществляемый путем наблюдения за изменением социального объекта под воздействием факторов, которые контролируют и направляют его развитие. Социальный эксперимент предполагает: — внесение изменений в сложившиеся отношения; — контроль за влиянием изменений на деятельность и поведение личности и социальных групп; — анализ и оценку результатов этого влияния.

По ситуации: полевой, лабораторный

По поставленной задаче: научные — прикладные, проективные – ретроспективные, однофакторные – многофакторные.

10. Метод моделирования в социологии. Типы моделей.

метод исследования социальных явлений и процессов на их моделях, т.е. опосредствованное изучение социальных объектов, в процессе которого они воспроизводятся в вспомогательной системе (модели), замещающей в познавательном процессе оригинал и позволяющей получать новое знание о предмете исследования.

Многообразие социальных систем, различная степень их изученности, а также широкий спектр задач, решаемых с помощью метода моделирования, являются причинами существования множества социальных моделей. Все это многообразие моделей в соответствии со способом воспроизведения действительности и применяемым средствам построения модели можно разделить на три класса:

-материальные модели, которые ввиду специфичности социальных объектов должны реализовываться в форме моделей, основанных на участии в них людей (как правило, это игровые модели);

-идеальные модели (неформализованные и формализованные);

-смешанные модели, сочетающие элементы первых двух (так называемые человеко-машинные модели)

Идеальные модели в отличие от первых в настоящее время используются в социологи практически на всех направлениях научного поиска.

11. Методы структурного анализа коллективов. Социометрический индекс

Социометрическая техника, разработанная Дж. Морено, применяется для диагностики межличностных и межгрупповых отношений в целях их изменения, улучшения и совершенствования. С помощью социометрии можно изучать типологию социального поведения людей в условиях групповой деятельности, судить о социально-психологической совместимости членов конкретных групп.Социометрическая процедура может иметь целью:а) измерение степени сплоченности-разобщенности в группе; б) выявление «социометрических позиций», т. е. соотносительного авторитета членов группы по признакам симпатии-антипатии, где на крайних полюсах оказываются «лидер» группы и «отвергнутый»; в) обнаружение внутригрупповых подсистем, сплоченных образований, во главе которых могут быть свои неформальные лидеры.

Индекс:

Различают персональные социометрические индексы (П.С.И.) и групповые социометрические индексы (Г.С.И.). Первые характеризуют индивидуальные социально-психологические свойства личности в роли члена группы. Вторые дают числовые характеристики целостной социометрической конфигурации выборов в группе. Они описывают свойства групповых структур общения. Основными П.С.И. являются: индекс социометрического статуса i-члена; эмоциональной экспансивности j-члена, объема, интенсивности и концентрации взаимодействия ij-члена.

12.Обработка результатов эмпирического обследования

Первичная обработка данных

Составление таблиц

Преобразование формы информации

Проверка данных.

Статистический анализ данных

Анализ первичных статистик

Оценка достоверности отличий

Нормирование данных

Корреляционный анализ (метод обработки статистических данных, заключающийся в изучении коэффициентов корреляции между переменными. При этом сравниваются коэффициенты корреляции между одной парой или множеством пар признаков для установления между ними статистических взаимосвязей.)

Факторный анализ (многомерный статистический метод, применяемый для изучения взаимосвязей между значениями переменных)

В большинстве случаев обработку данных целесообразно начать с составления сводных таблиц

13. Проблема измерения соц. данных.

1937г-Стивенсон

Измерение понимается как процесс соотнесения эмпирической системы с некоторой числовой системой. Из-за отсутствия единиц измерения таких величин, как удовлетворенность жизнью, национальное чувство и т.п., возник вопрос о специфике числовой системы, которая соотносится с эмпирической системой. Стивенс первоначально выдвинул четыре типа таких числовых систем, которые обусловили четыре соответствующие шкалы (или уровни) измерения: шкала наименований (номинальная), порядка (ординальная), интервалов (интервальная) и отношений.

I номинальная ( именная) шкала-признак-пол, м-1(2), ж-2(1)

II орденальная ( порядковая) выше,ниже; нет единицы измеренияIII интервальная ( признаки, у которых нет точки абсолютного нуля; есть сложение и вычитаниеIV пропорциональная (шкала отношений; есть точка абсолютного нуля); есть единицы измерения

Измерение в социологии начинается с фиксации континуума, то есть шкалы, отражающей протяженность стороны изучаемого явления и включающей указание крайних состояний отношения к нему респондентов: от начала (максимума) до конца (минимума).

14.Проблема использования математических методов в исследовании социальной действительности. Применение статических методов в социологии

АДЕКВАТНОСТЬ МАТЕМАТИЧЕСКОГО МЕТОДА — 1. Степень соответствия формальной модели, предполагаемой методом, характеру изучаемого с его помощью явления. В силу известных трудностей с формализацией социальных явлений проблема А.м.м. в социологии стоит очень остро. Любая модель всегда более проста, чем отражаемая ею реальность. Задачи социолога, желающего эффективно применить математический метод, сводятся к четкому выделению того, что именно он отразил, использовав тот или иной математический аппарат и от чего в процессе такого использования абстрагировался; к определению на этой основе того, какими выводами и в каком смысле он может практически пользоваться; к выработке подходов к тому, чтобы максимально использовать отображенные обстоятельства; к попытке учесть то, что не было отражено, при Интерпретации результатов применения математического метода. Решение этих задач возможно лишь при соблюдении ряда методологических принципов применения математических методов в социологическом исследовании. Здесь требуется тесный контакт социолога и математика.

2. Термин заимствован из теории измерений, означает независимость результатов применения метода от того, какая конкретная шкала из числа возможных используется. Требования такой А.м.м. является необходимым условием адекватности метода в смысле п.1 (если учитываются фактически используемые шкалы, а не те, по которым физически получаются исходные данные; см. шкала). Существуют разные подходы к формализации понятия А.м.м. Одним из самых употребительных и применимых к числовым шкалам является отождествление А.м.м с инвариантностью (устойчивостью) результатов использования метода относительно применения к исходным данным допустимых преобразований используемых шкал. Так, если в качестве математического метода используется вычисление какого-либо среднего , а в качестве используемого результата результат сравнения по величине средних, вычисленных для двух групп респондентов, то адекватность метода будет означать, что упомянутый результат не изменится, если ко всем исходным данным применить допустимое преобразование соответствующей шкалы.

15.Основные типы шкал и их взаимосвязь с математическими процедурами в социологии.

В социологии применяются различные типы шкал, основными из которых являются: номинальные, ранговые (порядковые) и интервальные.

Инстpументом измеpения выступает шкала. С помощью заpанее pазpаботанных шкал могут быть измеpены все, даже самые сложные, социальные явления. Шкала пpедставляет собой систему хаpактеpистик изучаемого свойства, выполняющяю pоль эталона. С целью pазpаботки шкалы pустанавливают континуум — пpотяженность изучаемого социального свойства, т.е. опpеделяют его кpайние состояния — начало и конец, максимум и минимум. Пpи нахождении кpайних точек и опpеделения континуума шкала гpадуиpуется, т.е. устанавливается ее дpобность с помощью

Номинальная (пол, раса)( Операции в данной шкале: А=В, А не равно В)

Ординальная(звание, рост, размер ноги)( А=В, А не =В, А>В, А<В)

Интервальная(нет «0» температура)( А=В, А не =В, А>В, А<В, А+В, А-В)

Пропорциональная(есть абсолютный «0» — длина ширина)( А=В, А не =В, А>В, А<В, А+В, А-В, АхВ, А/В.)

16. Графическая интерпретация эмпирических зависимостей в социологии.

Гистограмма — это графическое изображение интегрального ряда.

Полигон распределения. Для построения полигона величина признака откладывается на оси абсцисс, а частоты или относительные частоты — на оси ординат.

Кумулята.(график накопленных частот ) Кумулята позволяет быстро определить процент лиц, находящихся ниже или выше заданной величины признака. Например, по данным табл. 3, процент семейств, в которых муж старше cyпруги не более чем на 5 лет, равен 65 (рис. 3, точка А).

17. Понятие генеральной и выборочной совокупности. Типы выборки

Генеральная совокупностьСуммарная численность объектов наблюдения (люди, домохозяйства, предприятия, населенные пункты и т.д.), обладающих определенным набором признаков (пол, возраст, доход, численность, оборот и т.д.), ограниченная в пространстве и времени.

Выборка (Выборочная совокупность)

Выборка — это метод исследования, когда из общей изучаемой (генеральной) совокупности однородных единиц отбирается некоторая его часть (выборочная совокупность), и только эта часть подвергается обследованию.

Выборочная совокупность конструируется таким образом, чтобы при минимуме исследуемых объектов удавалось с необходимой степенью гарантии представить всю генеральную совокупность.Типы выборок

1. Вероятностные выборки - Случайная выборка (простой случайный отбор)- Механическая (систематическая) выборка- Стратифицированная (районированная)- Серийная (гнездовая или кластерная) выборка2. Невероятностные выборки- Квотная выборка- Метод снежного кома- Стихийная выборка- Выборка типичных случаев

18. Репрезентативность и ошибка выборки. Методы формирования выборки в социологическом исследовании.

Генеральная и выборочная совокупности должны сопоставляться по некоторым важным признакам, которые легко проверяются статистическими методами. Если они совпадают, то выборка называется представительной, или репрезентативной.

Репрезентативность выборкиСвойство выборки корректно отражать генеральную совокупность. Одна и та же выборка может быть репрезентативной и нерепрезентативной для разных генеральных совокупностей.Ошибка выборки (доверительный интервал)Отклонение результатов, полученных с помощью выборочного наблюдения от истинных данных генеральной совокупности.

Причины ошибок : неточность данных, сообщенных социологу респондентом, неправильная фиксация получаемых сведений или неправильное измерение переменных, характеризующих единицы наблюдения и т.д.Ошибка выборки бывает двух видов – статистическая и систематическая. Статистическая ошибка зависит от размера выборки. Чем больше размер выборки, тем она ниже.Пример:Для простой случайной выборки размером 400 единиц максимальная статистическая ошибка (с 95% доверительной вероятностью) составляет 5%, для выборки в 600 единиц – 4%, для выборки в 1100 единиц – 3% Обычно, когда говорят об ошибке выборки, подразумевают именно статистическую ошибку.Систематическая ошибка зависит от различных факторов, оказывающих постоянное воздействие на исследование и смещающих результаты исследования в определенную сторону.Пример:- Использование любых вероятностных выборок занижает долю людей с высоким доходом, ведущих активный образ жизни. Происходит это в силу того, что таких людей гораздо сложней застать в каком-либо определенном месте (например, дома).- Проблема респондентов, отказывающихся отвечать на вопросы анкеты (доля «отказников» в Москве, для разных опросов, колеблется от 50% до 80%)В некоторых случаях, когда известны истинные распределения, систематическую ошибку можно нивелировать введением квот или перевзвешиванием данных, но в большинстве реальных исследований даже оценить ее бывает достаточно проблематично.

Способы построения выборки:

Основной принцип построения выборки состоит в том, чтобы обеспечить всем элементам генеральной совокупности равные шансы попасть в выборку.

1.Рандомизация, или случайный отбор,

2.Попарный

3.Многоступенчатый способ построения выборки.

4.Многофазный способ построения выборки

5.Комбинированный способ построения выборки

19. Результаты социологического исследования и общественная практика.

КОНКРЕТНОЕ СОЦИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ — целостная система теоретических и эмпирических процедур, способствующих получению нового знания об исследуемом объекте для решения конкретных теоретических и практических социальных проблем. К.С.И. проводятся обычно с целью решения конкретной социальной проблемы, чем они отличаются от фундаментального исследования, цель которого — приращение научно-теоретического знания. Существуют два основных типа К.С.И. К первому из них относятся исследования, специализированные по проблемам, требующим последовательных, нередко долгосрочных управленческих воздействий на определенную сферу общественной жизни. обществе, переживающем сложный и трудный переход к социально ориентированной рыночной экономике. Ко второму типу К.С.И. относятся такие из них, которые проводятся по разовым запросам заказчиков; в качестве таковых могут выступать властные структуры, государственные организации и учреждения, предприятия, фирмы, общественные организации и т.п. По содержанию, направленности, формам и способам К.С.И. чрезвычайно разнообразны, поэтому существует довольно много видов таких исследований, их определенная типология. Так, например, в зависимости от масштабности и сложности решаемых исследовательских задач, от требуемой глубины анализа полученных эмпирических данных К.С.И. подразделяются на: пилотажные, описательные и аналитические. Пилотажное исследование представляет собой пробное исследование преимущественно методической направленности, цель которого — проверка качества подготовленного инструментария для сбора первичной социологической информации, определение валидности, т.е. надежности применяемых опросных листов (анкет), бланков интервью и т.п. Более сложным видом К.С.И. является описательное. Оно ориентировано на получение эмпирической социологической информации, дающей возможность социологу дать относительно целостное непротиворечивое описание изучаемого явления или процесса, его основных структурных компонентов и качественных характеристик. Самым углубленным типом К.С.И. является аналитическое исследование, цель которого заключается не только в описании структурных элементов и характеристик изучаемого социального объекта, но и в выявлении причин, обусловливающих его особенности и сущность.

20.Социология и архитектура: прикладные аспекты

Социология архитектуры – область социологии, изучающая архитектуру как особую проектную деятельность, форму организации пространства жизнедеятельности общества, язык культуры.

Круг проблем:

- социальные аспекты архитектурной деятельности;

- социальные факторы, определяющие развитие архитектурного пространства;

- архитектурное образование и т.п.

Когда разом произносятся два слова: архитектура и общество, всякому очевидно, что речь идет о социальных проблемах архитектуры, архитектуры внутри общества и для него, архитектуры как среды функционирования людей. Когда же ведется проектная разработка типового клуба с залом на четыреста мест, обсуждается градостроительная роль здания драматического театра в Ашхабаде или оценивается архитектурное решение текстильной фабрики в Фергане, как-то само собой вдруг оказывается, что обсуждение приобретает сугубо профессиональный характер. Социальные проблемы архитектуры остаются где-то «над» конкретной задачей, а конкретность здания или проекта редко поднимается до них.

Социология архитектуры как научная дисциплина, исследующая «жизнь» архитектуры в обществе, только тогда выполняет свою задачу, когда находит ясные «мостики перехода» между уровнем общества и архитектуры в целом и уровнем конкретного проекта, конкретного задания на проектирование. Найти эти «мостики перехода»— на самом деле значит их построить; ведь сегодня их отсутствие компенсируется лишь тем, что заказчику представляется, будто он знает все действительные потребности тех, для кого задумано сооружение, и архитектор считает, что ему известны эти потребности. Практика же со всей убедительностью показывает, что не только представления архитектора и заказчика о потребителе не совпадают, но не совпадают между собой мнения специалистов, выступающих в роли заказчика, резко различны мнения архитекторов. Социология архитектуры становится действительно научной дисциплиной, т.е. производит объективные знания только в том случае, если она способна множественность отдельных представлений заменить картиной подлинного положения дел. Социология архитектуры не оперирует словом «человек» не потому, что теряет связь с гуманитарными дисциплинами, а потому, что для нее существуют не «люди вообще», а конкретные группы людей в различных ситуациях, чьи вкусы, интересы, пристрастия, навыки, привычки весьма значительно различаются.

Значит, для социологии архитектуры архитектура является прежде всего производством полезных пространственных структур, обладающих ценностью, т.е. вызывающих у различных людей оценку со знаком плюс (восхищение) или минус (неудовлетворенность всех ступеней).

21. Социология города. Методология и методы социологии города

Социология города — привычное название области знания, которая в действительности охватывает гораздо более принципиальную по значению и широте проблематику: процесс урбанизации.

Город являлся и является объектом изучения многих научных дисциплин, потому что в нём сфокусировались все сферы жизнедеятельности человека: в нём человек живёт, работает, саморазвивается как личность в психологическом, социальном и метафизическом планах. Город с древнейших времён являлся локусом концентрации Истории и Культуры. Многоаспектность литературы о городе – первая характерная черта урбанистики. Город – это и экология, и экономика, и повседневная жизнь, и макросоциальные процессы, и многое другое. Разные авторы, в зависимости от своих профессиональных интересов, акцентируют внимание на разных аспектах городской жизни, но у всех, кто значительное время занимается городом, появляется широта интересов и разнообразие проблематики. Город, в силу своей сущности, «вынуждает» заниматься самыми разными вопросами и интегрировать разнообразные знания в некоторую единую концепцию. И эти урбанистские концепции всё более приобретают социологический характер: город понимают в последнее время не столько как форму поселения и производства, сколько как форму сообщества, как тип социальности, сущностной чертой которой является интеграция разнообразных видов жизнедеятельности в единую саморазвивающуюся систему с собственными механизмами поддержания устойчивости и порядка. Но эта система состоит из относительно автономных и гомогенных подсистем: территориально-поселенческой, экономической, символической и др. Поэтому для описания и изучения города используются знания и теоретические схемы других наук. Тот, кто занимается городом, усваивает и использует различные социально-гуманитарные знания. Используются и естественно-научные знания, прежде всего география и математика.

Методы изучения:

-принцип иторизма

-принцип саморегуляции (от хаоса к порядку)

-принцип антропологический (с точки зрения человека)

- Варианты системного подхода (систему можно рассматривать как объект, как структурно-функциональную конструкцию. Описание устройства этого объекта представляет собой выделение подсистем с последующей редукцией ко всё более элементарным частям. Можно рассматривать, как саморазвивающийся объект)

22. Обзор зарубежных и отечественных социологических концепций и исследований города.

Два основных типа градостроительных концепций

С ростом размеров городов, их насыщенности инженерными и транспортными системами, промышленными объектами возрастало и отрицательное воздействие, которое они оказывали на окружающую природную среду. В первую очередь объектом такого техногенного воздействия становился сам человек — обитатель города и природы. Как отклик на складывающуюся ситуацию архитекторами и градостроителями стали предлагаться различные градостроительные концепции, в которых делались попытки решить новые проблемы, порождённые развитием технической цивилизации. Выдвижение подобных теорий и концепций продолжалось и на протяжении всего ХХ века.

Рассматривая типологические особенности выдвинутых в этот период градостроительных концепций можно выделить в первом приближении два главных подхода, просматривающихся в них. В одном подходе, говоря условно, превалирует сам «Город» как система искусственных построек и сооружений, создаваемых в результате деятельности человека. В другом подходе наряду с «Городом» (градостроительная система) активно разрабатывается тема «Природы» (природная система), включающей в себя все элементы биосферы и человеческий социум, гармоничным образом сосуществующие с искусственными зданиями и сооружениями в условиях урбанизированной среды. То есть в последнем случае решается задача соразмерного, уравновешенного развития основных элементов в системе «Город-Природа».

Хронологическую последовательность развития концепций современного города в обобщенном виде можно представить следующим образом:

- 1890-е гг. — «город-сад», «линейный город»;

- 1900-е гг. — индустриальный город;

- 1930-е гг. — функциональный город;

- 1950-60-е гг. — пространственный, мобильный город;

- 1980-90-е гг. — средовой подход в градостроительстве (А. Э. Гутнов), социальная экология города;

- 1970-2000-е гг.: — «экогород», «устойчивый город».

Если в концепциях индустриального города, функционального города, пространственного и мобильного города явно просматривается технократический подход, то в концепциях «города-сада», «линейного города», социальной экологии города, в концепции «экогорода» и «устойчивого города» превалирует органический подход к градостроительству. Все сказанное выше позволяет заключить, что развитие градостроительной теории на протяжении всего рассматриваемого периода характеризовалось борьбой двух указанных выше тенденций: технократической и органической. Данная борьба велась и на теоретическом уровне (например дискуссии урбанистов и дезурбанистов в СССР 30-х гг.), и на уровне практического градостроительства (смена принципов проектирования и строительства городов в разные временные периоды).

Есть определенные основания связывать пик развития технократического градостроительства с периодом мировых войн (1914-1945 гг.) и развитие его остаточных явлений в период «холодной войны» (1945-1985 гг.). Данную связь можно объяснить, в частности, тем, что тотальная милитаризация общества в странах западного мира и СССР строилась в это время на основе тотальной технократизации экономики и всего образа жизни конфликтующих сообществ. После 60-х годов, когда крупные военные конфликты в мире завершились, наблюдается резкий спад выдвижения концепций технократического характера. В утрате творческого интереса к данному направлению градостроительства, по-видимому, сказалось и некоторое разочарование в возможностях технического прогресса для улучшения социального состояния общества, проявившееся в общественной мысли развитых стран в период с 60-х гг. В хронологии развития органических или экологических градостроительных концепций наблюдается обратная закономерность. Свое наибольшее развитие они получили на рубеже веков: в конце XIX — начале ХХ столетий, когда в обществе «любимой» темой обсуждения была идея «города-сада», и к концу ХХ века, когда резко активизировались поиски в области экологизации города и создания поселений, отвечающих принципам устойчивого развития. В середине же ХХ века наблюдается заметный спад интенсивности поисков в данном направлении.

Изучение проблем жизни города и села имеют давнюю историю. На Западе первые основополагающие публикации по проблемам социологии города появились в начале XX в., например, книга М. Вебера «Город», в которой автор доказывает, что город способствует развитию индивидуальных черт личности и является, таким образом, инструментом исторических изменений. Известны также работы западного социолога Г. Зиммеля, раскрывшего социально-психологические -аспекты городской жизни, функциональный характер городских контактов.

Лидеры другой волны социологов — «горожан» Р. Парк, Э. Берджесс, Д. Вирт, создатели школы «человеческой экологии», исследовали влияние размеров городов, архитектуры и т.д. на преступность. Сейчас в западной социологии изучается влияние новых технологий (следствие технологической революции) на городское и региональное развитие. Как видно из приведенного схематического перечня, многие проблемы социологии города, исследуемые на Западе, имеют большое практическое и теоретическое значение и для российских ученых и практиков.

Примерно то же самое можно сказать и о западной социологии деревни. Она изучает проблемы социальных и экологических последствий внедрения новых технологий в сельском хозяйстве (например, А. Андерсон, С. Бруннер и др.). Это направление сейчас все более выступает на передний план.

Существенный вклад в развитиеРАЗВИТИЕ- характеристика качественных изменений объектов, появления новых форм бытия, инноваций и нововв…  отечественной С.Г. внесли Н.А. АитовАИТОВНариман Абдрахманович (1925) — российский социолог и философ. Основные направления научн. исслед…,  Э.К. Васильева, Г.М. Лаппо, М.Н. Межевич, Э.А. Орлова, И.Ю. Родзинская, В.О. Рукавишников, О.И. Шкаратан, О.Н. Яницкий, З.А. Янкова и др.

23.Город как объект комплексных социальных исследований. Социально-пространственная характеристика города. Взаимодействие районов и зон города.

Проблематика и круг исследований городской социологии является в настоящее время предметом широкой дискуссии в социологической литературе. Теоретические основы немарксистской городской социологии заложены в трудах М. Вебера (анализ города в контексте исторического развития общества, его экономического строя, культуры и политических институтов), Тенниса (противополагание городских и сельских форм общественной жизни) и Зиммеля (выделение некоторых характерных черт городской культуры). В настоящее время пространственный анализ города применяется для изучения социальной сегрегации различных общественных слоев и этнических групп в городах.

Город – это территориально концентрированная форма расселения людей, занятых преимущественно несельскохозяйственным трудом. Для города характерны разнообразие трудовой и внепроизводственной деятельности населения, социальная и профессиональная неоднородность, специфический образ жизни.

Городская культура характеризуется: преобладанием анонимных, деловых, кратковременных, частичных и поверхностных контактов в межличностном общении; снижением значимости территориальных общностей; затуханием

Для всех них первостепенное значение приобрели адаптация приезжающих, общественная и окружающая среда, развитие современного жилища, рациональная организация повседневной жизни людей.

Но имеются и специфические проблемы. В крупных городах это упорядочение социальной инфрастуктуры, приведение в соответствие производственных и культурно-бытовых потребностей, в малых – эффективное использование трудовых ресурсов, благоустройство, создание современного комплекса удобств, жилищного и коммунального обслуживания. Немало острых вопросов возникает в новых городах. Опыт проектирования, строительства и функционирования Набережных Челнов, Дивногорска, городов Тюменского Севера говорит о том, что отсутствие необходимых условий для рациональной организации повседневной жизни населения приводит к неудовлетворенности людей местом работы и жительства и как следствие этого – к миграции. Решением этой задачи может быть обеспечение молодых сибирских городов стабильными квалифицированными кадрами .

Город — доминирующая в настоящее времяВРЕМЯ(time) — непрерывное протекание существования. Может измеряться с помощью какого-либо устойчивог…  социально-пространственная форма существования общества, которая отличается высокой степенью организации среды жизнедеятельности, большим разнообразием форм и видов деятельности населения, динамизмом социального развития, архитектурным разнообразием, значительной автономностью и относительно законченной социальной структурой, почти адекватной структуре общества (государства).

В круг проблем, изучаемых С.Г., традиционно входят: определениеОПРЕДЕЛЕНИЕ(definition) — суждение или процесс, посредством которого передается значение термина. Идеально …  места и роли города в обществе; выявление факторов появления и развития городов; изучение подсистем механизма городского устройства и взаимосвязей между ними; определение социальных факторов и следствий миграции городского населения; построение типологии городов; поиск путей и методов научно обоснованного управления развитием городов. Среди проблем, стоящих перед С.Г. в настоящее время, наиболее актуальна проблемаПРОБЛЕМА(греч. problema — преграда, трудность, задача) — в широком смысле — сложный теоретический или пр…  городской экологии. Бурно разворачивающийся процессПРОЦЕСС- последовательная смена явлений в развитии чего-либо.  урбанизации породил острое противоречиеПРОТИВОРЕЧИЕ(contradiction). Термин, используемый Марксом для обозначения взаимных антагонистических обществ…  между стремительным ростом городов, потребляющих ресурсы из окружающей среды, и возможностями природной среды восполнять эти ресурсы. Не менее острой проблемой является проблема социальной экологии города. Тотальное распространение городского образаОБРАЗ- 1. Мысленный или вещественный конструкт, представляющий к.-л. объект. 2. Целостное, но неполно…  жизни на все обществоОБЩЕСТВО- понятие, фиксирующее предмет социальной философии : в качестве базисной категориальной структу…,  помимо связанных с этим процессом позитивных моментов, зачастую опережает психологическую готовность людей к непосредственному погружению в далеко еще не совершенное, бесконечно разнообразное и поразительно «плотное» городское культурное пространствоГОРОДСКОЕ КУЛЬТУРНОЕ ПРОСТРАНСТВО- сфера функционирования городской культуры как сложной самоорганизующейся подсистемы механизма ….  Следствием этого является высокий уровень подсознательной (а иногда и сознательной) агрессии, различные виды деструктивного, девиантного поведения и т.д. Разрешение этих противоречий — одно из непременных условий дальнейшего развития общества. С.Г. относится к группе специальных социологических теорий — социология селаСОЦИОЛОГИЯ СЕЛА- специальная социологическая теория , объектом познания которой является село как социально-те…  , социология малых группСОЦИОЛОГИЯ МАЛЫХ ГРУПП- область социологии, изучающая малые соц. группы и контактные коллективы. Предметом ее исследов…  , социология молодежиСОЦИОЛОГИЯ МОЛОДЕЖИ- отрасль социологии, объект которой — молодежь как социально-демографическая группа общества (…  , социология народонаселенияСОЦИОЛОГИЯ НАРОДОНАСЕЛЕНИЯ- специальная социологическая теория, изучающая процессы воспроизводства населения всей Земли, о…  , — которые исследуют соответствующие социально-территориальные общности.

Специфика подходаПОДХОД- комплекс парадигматических, синтагматических и прагматических структур и механизмов в познании…  С.Г. к исследованию своего объектаОБЪЕКТ- носитель проблемной ситуации, конкретная область социальной реальности.  заключается в том, что эта специальная социологическая теорияСОЦИОЛОГИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ(sociological theory) — ряд абстрактных общих подходов, а также противоположных и взаимно дополн…  описывает не отдельно взятые тенденции, наблюдаемые в сфере социально-пространственной общности города, и даже не просто взаимосвязи между ними, а нечто значительно более сложное: механизм городского устройства, который порождает и регулирует эти взаимосвязи. Такая трактовка предмета изучения С.Г. позволяет определить ее как объяснительную теорию, главная задача которой заключается в раскрытии сущности изучаемого объекта путем установления связей и отношений, определяющих его существенные черты. Данная задача решается посредством изучения закономерностей функционирования механизма городского устройства, фиксирующего эти связи и отношения. В философском смысле под механизмом городского устройства понимается самодостаточное средство воспроизводства и регулирования социально пространственной системы города. В социологическом — способ взаимосвязи подсистем, составляющих структуру этой системы.

24. Основные условия и формы жизнедеятельности городского населения

Городской образ жизни в нашей стране обуславливается и характеризуется: занятостью населения преимущественно индустриальными формами труда и вытекающими отсюда его социально – профессиональной структурой; относительно высокой пространственной, профессиональной и социальной мобильностью; широким выбором видов труда и досуга; значительным расстоянием между жильем и местами труда; преобладанием государственного и кооперативного жилого фонда над частным; изменением роли личного подсобного хозяйства (садово-огородного участка), превращением его из источника средств существования в одну из форм оздоровляющего отдыха; большим объемом необходимой для человека информации, что ведет к психологическим перегрузкам и требует новых способов организации отдыха; значительной степенью этнической интеграции и социально – этнической разновидностью в семейно – дружеской связях; высокой плотностью человеческих контактов.

В связи с развитием городского образа жизни вступают проблемы двоякого рода. Одни из них связаны с изучением и формированием механизмов создания новых образцов социальных отношений в производстве и за его пределами, с развитием форм и норм социально – культурного потребления и созданием механизмов преемственности различных норм культуры и социальных отношений. Другие обращены на перераспределение имеющихся и высвобождение дополнительных ресурсов для ускорения развития этих процессов. Важнейшей является проблема взаимной увязки рабочих мест города и профессиональных качеств работающего населения, с одной стороны, и реальных несоответствий его требований и ожиданий рабочим местам и существующей структуре рабочих мест города – с другой.

Экстенсивный путь развития промышленности, воспроизводя одну и ту же далеко не самую эффективную структуру рабочих мест во все расширяющемся масштабе, стимулирует тем самым регулярный приток рабой силы извне, что ведет к чрезмерному росту городов. Наиболее остро эта проблема стоит в малых и средних городах, особенно с одной доминирующей отраслью промышленности. Суть в том, что монофункциональность города предопределяет преимущественный спрос на рабочую силу какого – либо одного пола. Например, Иваново – центр текстильной промышленности, где используется преимущественно женский труд. В результате при формировании населения города происходит перекос в сторону лиц женского пола, вследствие чего процесс воспроизводства населения нарушается, учащаются разводы и т.д. Помимо этого, монофункциональность города делает практически нереальным возможности выбора деятельности, сводит на нет условия к перемене труда, что в свою очередь приводит к росту миграции населения, и прежде всего молодежи.

Все большее влияние на развитие культуры, политики и всего образа жизни человечества оказывает феномен не только роста населения планеты, но и концентрация людей в отдельных крупных агломерациях. Крупные города стремительно растут, поглощают окрестные селения, сливаются друг с другом, образуя мегаполисы. В нашей стране существует ряд крупных и сверх крупных агломераций: московская, уральская, самарская, нижегородская, — которые принципиально новые социальные проблемы, вызванные проживанием огромного числа населения на ограниченной территории. Само функционирование городов и агломераций имеет как общие, так и специфические проблемы.

25. показатели, планирование и прогнозирование социального развития города

Система планирования городского развития включает четыре взаимоувязанных процесса (функции).

Стратегическое (на 10-15 лет) планирование (выбор стратегических целей городского развития и механизмов их реализации).

Мониторинг и прогнозирование социально-экономического развития.

Перспективное (на 3-5 лет) и годовое комплексное планирование.

Текущее финансовое планирование и формирование годового бюджета.

2. Стратегическое планирование (выбор стратегических целей городского развития и механизмов их реализации).Стратегическое планирование основывается на:

изучении мнения целевых групп населения по вопросам стратегии развития города;

учёте городских исторических особенностей и традиций;

оценке возможностей территории (города), в первую очередь с точки зрения ограничений по ресурсам;

оценке возможностей (с точки зрения ресурсов) внешней для города среды (ближайших территорий);

выяснении мнения субъектов внешней среды о городе;

учёте тенденций мирового и российского развития.

26. Процесс урбанизации. Вз соц и пространственных факторов в процессе урбанизации. Позитивные и негативные стороны урбанизацию

УРБАНИЗАЦИЯ - исторический процесс развития механизма городского устройства, который заключается в росте городов, увеличении доли городского населения и расширенном воспроизводстве городского образа жизни. На протяжении нескольких тысячелетий У. выступает универсальной стратегией развития стран с различным общественным строем и уровнем развития.

Урбанизация — исторически неизбежный этап расселения среды обитания человека. Ее признаки:

концентрация производства и населения;

социально-территориальные различия города и деревни;

наращивание искусственной сферы.

Указанные признаки являются общими для всех формаций. Они отражают воздействие общественного производства на территориальную организацию общества. Развитие производственных сил и производственных отношений оказывает большое влияние на формы и эволюцию урбанизации общества. Процесс урбанизации будет продолжаться еще длительное время. Но в наше время постепенно снижаются. Сейчас они гораздо ниже, чем до 70-х годов. Для этого времени было характерно перемещение огромных масс населения из деревни в город, их высокая концентрация в крупных и крупнейших городских поселениях, где образовался целый маргинальный слой так называемых лимитчиков. В итоге деревня обезлюдела, а малые города оказались вне главного направления урбанизации. Так, в 1939 году на малые города и поселки приходился 41% городского населения, а в 1996 г. — только 26%. Крупнейшие города продолжают расти. К 2000 году число городов-миллионеров увеличилось до 30 (в них проживает 28% жителей страны, в городах с численностью, близкой к миллиону, — до 40%). Это обусловлено принципиальными техническими сдвигами и структурной перестройкой экономики. Переход к новым технологиям приводит к превращению городов-миллионеров в мегаполисы. В них выгоднее организовывать производство, торговлю, создавать научные, культурные, образовательные комплексы и т.п. В них выше общественная производительность труда. Мегаполисы будут расти и развиваться до тех пор и до того предела, который окажется обусловлен опять-таки общественной производительностью труда. На заре антропогенеза люди существовали либо большими семьями, либо небольшими общинами: каждый был на виду. Они жили в условиях не конкуренции, а взаимопомощи. Все это создало определенный психологический стереотип и тот психологический настрой, который служил источником психологического здоровья, развивал чувство единения людей с природой. Такой образ жизни сохранялся не менее двух миллионов лет. Теперь огромные массы людей живут вдали от природы, в квартирах — каменных гнездах; несмотря на давку в общественном транспорте каждый человек социально анонимен. Индивид борется с городской реальностью, так как она порождает то, что человеку биологически не свойственно. Пьянство, наркомания, хулиганство и т.п. — своего рода злобный протест, рождающий преступления.

27.Социльная структура города, района, микрорайона.

Исследование социальной структуры транзитивного образования, каковым является крупный российский город, актуализирует то обстоятельство, что она находится в крайне неопределенном, амбивалентном состоянии и вместо устойчивой системы социальных позиций представляет собой сжатый во времени процесс структурной трансформации. Как нам представляется, актуальность исследования обусловлена тем, что, во-первых, динамика социальной структуры крупного города наиболее рельефно отражает происходящие процессы трансформации российского общества, позиционирует качественные изменения структуроформирующих отношений; — во-вторых, исследование социальной структуры крупного города связано с реальным переплетением общественных микро- и макропроцессов, когда субъективные факторы социального структурирования вплетаются в процесс функционального распределения групп в обществе; — в-третьих, специфичность состояния социальной структуры крупного города определяется тем, что формирование нового российского социума чревато экстремальными состояниями, коренным изменением параметров, на основании которых и возникает тот или иной тип стратификации. В частности, меняются по содержанию и по значимости структуроформирующие отношения собственности, власти, профессионального статуса. Предметом исследования являются основные тенденции, объективные и субъективные компоненты социального развития, обеспечивающие динамику социальной структуры современного крупного российского города в условиях реформ. 28. Социальная структура. Социальная мобильность городского населения.

Социальная структура – это устойчивая связь элементов в социальной системе. Основными элементами социальной структуры общества являются индивиды, занимающие определенные позиции (статус) и выполняющие определенные социальные функции (роли), объединение этих индивидов на основе их статусных признаков в группы, социально-территориальные, этнические и иные общности и т.д. Социальная структура выражает объективное деление общества на общности, роли, слои, группы и т.д., указывая на различное положение людей по отношению друг к другу по многочисленным критериям. Каждый из элементов социальной структуры, в свою очередь, является сложной социальной системой со своими подсистемами и связями.

К большим социальным группам можно отнести:

этнические общности (расы, нации, народности, племена),

социально-территориальные общности (это совокупности людей, постоянно проживающих на определенной территории, формирующиеся на основе социально-территориальных различий, обладающих сходным образом жизни),

социально-демографические общности (общества, выделяемые по половозрастным признакам),

социальные классы и социальные слои (это совокупности людей, имеющих общие социальные признаки и выполняющих сходные функции в системе общественного разделения труда). Классы выделяются в связи с отношением к собственности на средства производства и характером присвоения благ. Социальные слои (или страты) выделяются на основе различий в характере труда и образе жизни (именно различия в образе жизни наиболее наглядны).

Социальная мобильность

Термин социальная мобильность введён П.А. Сорокиным в работе 1927 г.   Социальная мобильность подразумевает любой переход индивида или группы из одной социальной позиции в другую. Различают мобильность индивидуальную или групповую, а также мобильность горизонтальную и вертикальную. Вертикальная мобильность включает восхождение и нисхождение.   Восхождение — индивидуальное перемещение к позициям с более высоким престижем, доходом и властью, или восхождение целой группы.   Нисхождение — всё наоборот.

Существуют смешанные стратификационные системы, кроме того, по мнению учённых, люди находятся в постоянном движении, а общество — в развитии. Поэтому важным механизмом социальной стратификации является социальная мобильность, которая определяется, как изменение индивидом, семьёй, социальной группой, местом в социальной структуре общества. Вертикальная мобильность - перемещение индивидуумов, социальных групп из одной страты в другую, при котором существенно меняется социальное положение (восхождение, нисхождение). Горизонтальная мобильность - переход от одной социальной группы к другой, находящейся на одном социальном уровне. Географическая мобильность (миграция) — смена места жительства, перемещение на другую территорию.

29.Социально-экологические проблемы города

ГОРОДА ЭКОЛОГИЯ (от греч. oikos — дом, жилище, местопребывание и logos — слово, учение) — комплексная характеристика, отражающая состояние и специфику функционирования механизма городского устройства. Понятие «Г.Э.» описывает систему связей и отношений, возникающую в процессе взаимодействия городского населения со средой его жизнедеятельности — социально-пространственной общностью города. Рассмотрение Г.Э. предполагает понимание города как экосистемы, которую образуют организмы (растения — продуценты, человек и животные — консументы, грибы и микробы — деструенты) вместе со средой их существования. Системообразующими элементами в такой системе являются потоки энергии и круговорот веществ.

С точки зрения экологии город является, во-первых, зависимой экосистемой (экспорт основных потребляемых городом продуктов превышает импорт в среднем в 10 раз); во-вторых, аккумулирующей системой (положительный баланс обмена веществ обусловливает их накопление внутри городского пространства); и в-третьих, неуравновешенной экосистемой (в отличие от природных экосистем развитие города определяется не естественными процессами, а деятельностью человека). Названные характеристики определяют специфику подходов к решению проблем Г.Э., острота которых стремительно возрастает вместе с глобальным развертыванием процесса урбанизации . Стратегия преодоления большой зависимости экосистемы города от внешней среды связана с усилением автотрофного блока, производящего продукты питания, сырье и кислород, а также с использованием свободных площадей (в том числе стен и крыш зданий) для выращивания растений. Проблему аккумуляции веществ позволяет уменьшить переход на замкнутые циклы производства, сокращающие накопление веществ вообще и вредных выбросов в частности. Что же касается неуравновешенности экосистемы, то эту проблему можно снять только посредством увеличения роли научно обоснованного экологического регулирования развитием города, включающего гармоничное городское планирование социального развития . Реализация перечисленных принципов требует не только крупных технических изменений инфраструктуры города и больших экономических затрат, но и, что важнее всего, коренных изменений в сознании городских жителей. Стратегия достижения этой цели связана с экологическим воспитанием горожан с самого раннего возраста (в семье, детском саду, школе) ради постепенного качественного обновления городского культурного пространства .через привнесение в него комплиментарных природному бытию норм, ценностей и образцов поведения. Разумной альтернативы экологически сбалансированному городу в третьем тысячелетии у общества нет.

30. Социальные проблемы городов в условиях глобализации и информатизации

Глобализа́ция — процесс всемирной экономической, политической и культурной интеграции, основными характеристиками которого являются распространение капитализма по всему миру, мировое разделение труда, миграция в масштабах всей планеты денежных, человеческих и производственных ресурсов, стандартизация законодательства, экономических и технологических процессов, а также сближение культур разных стран.

Информатизация — организационный социально-экономический и научно-технический процесс создания оптимальных условий для удовлетворения информационных потребностей и реализации прав граждан, органов гос. власти, органов местного самоуправления, организаций, общественных объединений на основе формирования и использования информационных ресурсов

Информационное общество — концепция постиндустриального общества; историческая фаза развития цивилизации, в которой главными продуктами производства являются информация и знания.

увеличение роли информации и знаний в жизни общества;

возрастание доли информационных коммуникаций, продуктов и услуг в валовом внутреннем продукте;

создание глобального информационного пространства, обеспечивающего (а) эффективное информационное взаимодействие людей, (б) их доступ к мировым информационным ресурсам и (в) удовлетворение их потребностей в информационных продуктах и услугах.

Информатизация и компьютеризация требуют от людей новых навыков, новых знаний и нового мышления, призванных обеспечить адаптацию к условиям и реалиям компьютеризированного общества и обеспечить ему достойное место в этом обществе. Поэтому нельзя не согласиться с У. Мартином в том, что информатизация оказывает влияние на образ и качество жизни всех членов общества как на индивидуальном, так и на организационном уровне, на рабочем месте и в быту. Хорошо это или плохо, но она, пишет автор, представляет собой силу, которая не просто трансформирует жизнь целых сообществ, но способствует перестройке самого «контекста отношений между людьми».

31.Социальные функции поселения, его типы.

Город или деревня как непосредственная среда жизнедеятельности человека в широком смысле реализует важнейшую интегрирующую функцию — функцию социального развития человека, населения. В отличие от предприятия поселение опосредует почти все сферы жизни и деятельности человека — общественной жизни, культуры, образования, быта и т.д.

Населенный пункт — первичная единица расселения людей в пределах одного застроенного земельного участка: город, поселок городского  типа , село. Обязательным признаком населенного пункта является постоянство его использования как места обитания из года в год (хотя бы сезонно). Обычно населенный пункт имеет географическое наименование. Размещение населения — результат процесса географического распространения населения и формирования сети поселений на определенный период времени. Городская агломерация — компактная пространственная группировка поселений, объединенных интенсивными производственными и культурными связями в сложную многокомпонентную динамическую систему. Граница городских агломераций определяется по конечным пунктам маятниковых миграций. Различают моноцентрические и полицентрические агломерации. Сельское поселение — - населенный пункт, большинство жителей которого занято в сельском хозяйстве; или — расположенное в сельской местности несельскохозяйственное поселение, не соответствующее по численности населения городу, связанное с лесным хозяйством (лесхозы и кордоны), обслуживанием транспорта вне городов (малые станции, разъезды, пристани); или — поселение при отдельных промышленных предприятиях, карьерах, курортах, зонах отдыха, поселки поисковиков, поселения смешанного типа (агроиндустриальные поселки). Различают: — постоянные и сезонно-обитаемые (временные) сельские поселения; — групповые и рассеянные сельские поселения.

32.Социокультурная парадигма в исследовании и описании города. Основные сферы жизнедеятельности городского населения.

социальное развитие города есть процесс, в котором существенную роль играют все подсистемы этого целого. Подробно каждый элемент подсистемы разрабатывался конкретными науками. Феномен города как объект систематического исследования по-разному представлен в таких науках как география, экономика, архитектура и строительство, демография и других. В теории градостроительства город определяется как «среда, включающая в себя систему социальных институтов, обеспечивающих жизнидеятельность городского населения, или как созданная человеком среда, необходимая для разносторонней деятельности» Было признано, что социальное развитие города есть процесс, в котором существенную роль играют все подсистемы этого целого. Подробно каждый элемент подсистемы разрабатывался конкретными науками. Феномен города как объект систематического исследования по-разному представлен в таких науках как география, экономика, архитектура и строительство, демография и других. В теории градостроительства город определяется как «среда, включающая в себя систему социальных институтов, обеспечивающих жизнедеятельность городского населения, или как созданная человеком среда, необходимая для разносторонней деятельности» [5]. В социологии город определяется как «исторически определенная целостная форма расселения, сконцентрированная на ограниченной территории, имеющая достаточно высокую плотность и значительное число жителей, большинство которых не связано с сельским хозяйством, и создающая наиболее благоприятные условия для социальной деятельности, выполняющая ведущую роль по отношению к окружающему району и обществу в целом» [6]. Социологи исследуют город как динамичную систему, функционирующую через взаимосвязь подструктур (экономической, социально-классовой, национальной, духовно-идеологической, семейно-бытовой, профессиональной). В социологии предпринято деление городов по ведущей функции: промышленные (город становится центром обрабатывающей промышленности в том случае, если основная часть производимых товаров предназначена не для удовлетворения потребностей своих жителей), торгово-обслуживающие, культурно-образовательные, административно-политические, и утверждается, что социальные отношения напрямую зависит от типа города. Культурология также исследует феномен города, поскольку культура является неотъемлемой частью города. По мнению В.Л. Глазычева, «культура является необходимым условием формирования, развития, эволюции города…, а также продукцией активной целенаправленной деятельности его населения» В социальную психологию термин «городская среда» «пришел» из социологии города, основы которой были заложены американскими учеными в 20-е годы ХХ века. Именно тогда были поставлены проблемы «трансформации межличностного общения под воздействием урбанизации» [8]. Процессу развития теоретических представлений американских социологов о городской среде и городском образе жизни посвящена диссертация О.Е. Трущенко, в которой представлен важный для нашего исследования анализ полувековой истории развития американской социологической концепции городской среды и, главное, такого феномена как «городской образ жизни»

34.Уровень и качество жизни городского и сельского населения

Образ жизни

, понятие, применяемое в социальных науках для характеристики условий и особенностей повседневной жизни людей в том или ином обществе. О. ж. определяется существенными чертами и особенностями определённой общественно-экономической формации. Так, например, говорят о буржуазном О. ж., о социалистическом О. ж. Внутри данной формации в свою очередь различают особенности О. ж. того или иного класса, социального слоя, городского и сельского населения. Все существующие в обществе социальные различия — между классами и социальными слоями, между городом и деревней, между людьми умственного и физического труда, между квалифицированными и неквалифицированными работниками — находят своё отражение в их О. ж. Это даёт основание говорить о различных видах (или подвидах) спешно преодолеваются ещё имеющиеся в условиях социализма существенные различия между городом и деревней, между физическим и умственным трудом, между работниками разной квалификации с целью создания равных возможностей для развития способностей всех членов общества, Важную роль в этом играют растущие фонды общественного потребления, что способствует выравниванию условий развития людей (возможности получения образования, воспитания детей, охраны здоровья, пользование благами культуры и др.).




Предыдущий:

Следующий: