Соц.сімї

Тема. Соціологія сім»ї.

1.Сутність , об»єкт та предмет соціологі ї сім»ї.

2.Шлюб та сім»я:поняття,сутність, типологія.

3.Основні тенденції розвитку сучасної сім»ї.

4.Використана література.

1. Сутність, об’єкт та предмет соціології сім’ї

Сім’я — це один із найдавніших соціальних інститутів. Виникла сім’я в первісному суспільстві значно раніше класів, націй, держав. В усі часи сім’я була і залишається найважливішим соціальним інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються в сім‘ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Взаємовідносини сім’ї із суспільством вивчає спеціальна соціологічна теорія соціологія сім’ї.

Соціологія сім’ї — галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

Об’єктом галузі є сім’я як соціальний інститут та мала соціальна група, а предметом — закономірності функціонування сімейно-шлюбних стосунків у соціальній системі.

При розгляді сім’ї як соціального інституту вивчаються: суспільна свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків; узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різноманітних економічних та культурних умов; вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім’ї;

причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім’ї за тих чи інших умов; соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей; ефективність реалізації інститутом сім’ї своїх основних функцій у різних політичних, соціально-економічних та культурних умовах і т.д. Загалом, сім’ю як соціальний інститут ми аналізуємо тоді, коли особливо важливо з’ясувати, наскільки спосіб життя сім’ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним потребам суспільства. Крім того, модель соціального інституту дуже важлива для прогнозування майбутніх змін сім’ї.

Дослідження сім’ї як малої соціальної групи орієнтується на вивчення умов формування, структури та етапів розвитку сучасної сім’ї; на розподіл обов’язків у сім’ї; причини та мотиви розлучень; умови життя сім’ї.

За класифікацією американського соціолога Г. Кристонсена соціологія сім’ї пройшла такі етапи становлення та розвитку:

• «перед дослідницький» етап (від античності до середини XIX ст.) — присвячений опису у фольклорі та художній літературі сімейних норм та традицій;

• етап «соціального дарвінізму» (друга половина XIX ст. — початок XX ст.) — вчені вивчали еволюцію сім’ї як соціального інституту, формували понятійний апарат соціології сім’ї;

• етап «спонтанної науки» (перша половина XX ст.) — характеризується накопиченням емпіричних даних щодо різноманітних форм шлюбно-сімейних відносин;

• етап планомірної побудови теорій (із середини XX ст. до сьогодні) — характерна певна систематизація знань у дослідженнях шлюбу та сім’ї, спроби аналізу перспектив розвитку сім’ї . Соціологія шлюбу та сім’ї як самостійна галузева теорія з’явилась у 1960-ті роки. Для дослідження проблем шлюбно-сімейних відносин у 1966 р. при Радянській соціологічній асоціації було відкрито секцію, яку очолив А. Харчев. Останній у 70-ті роки пропонує теоретичну концепцію, згідно з якою сім’ю потрібно розглядати у двох аспектах — як соціальний інститут та як малу соціальну групу. Такий підхід дозволив вченим вивчати мотиви,, причини одружень та розлучень, динаміку сімейних відносин, згуртованість сім’ї. На початку 80-х років вчені зосереджують основну вагу на питаннях стилю життя сім’ї, емоційних відносинах подружжя, конфліктах, розподілу обов’язків, відносинах влади та авторитету, вихованню дітей в неблагополуччях сім’ях, сексуальної та дошлюбної поведінки. Одночасно зменшується кількість публікацій присвячених репродуктивним функціям сім’ї, умовам життя сім’ї, трудовій діяльності жінок. Водночас мало уваги приділялось проблемам батьківства. Отже, можна зробити висновок, що у 1980-ті роки вчені поступово здійснювали перехід від вивчення сім’ї як соціального інституту (тобто відносин в рамках «сім’я — суспільство») до дослідження сім’ї як малої соціальної групи.

У 90-ті роки найбільш популярними стали теми пов’язані із репродуктивною поведінкою сім’ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов’язків у сім’ї, девіантної поведінки, тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин тощо. Проблеми соціології сім’ї вивчають В. Піча, Б. Татенко, В. Зацепін, С. Войтович, Г. Ковтун, В. Рибаченко та інші.

2. Шлюб та сім’я: поняття, сутність, типологія

Слово «шлюб» бере початок від давньослов’янського «сьлюб» — урочиста обіцянка. «Слюбитись» — означає домовитись.

Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім’ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім’ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов’язки.

Відносини між подружжям регулюються сукупністю норм і санкцій інституту шлюбу. Останній є сукупністю соціальних норм, які санкціонують відносини між чоловіком та жінкою, систему взаємних обов’язків та прав, істотних для функціонування інституту сім’ї. Шлюбні відносини між чоловіком та жінкою регулюються юридичними та культурними нормами. До юридично закріплених норм, зокрема, відносяться питання володіння майном, матеріальних обов’язків подружжя відносно одне одного, мінімального віку тощо. Згідно Сімейного кодексу України шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка — у 18 років. При цьому особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу, але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не припускається.

Законом передбачено й перелік людей, між якими шлюб не може укладатись. Зокрема, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, а саме: 1) рідні (повно рідні і неповно рідні) брат і сестра: 2) двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; 3) усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб реєструється. Реєстрація проводиться урочисто та засвідчується свідоцтвом про шлюб. При оформленні шлюбу практикується укладення шлюбного контракту.

Ведучи мову про юридичне регулювання шлюбних відносин, важливо виділити цілий комплекс норм, пов’язаних із розірванням шлюбу. Вони засновуються на юридичному регулюванні розлучення: встановленні юридичних підстав для скасування шлюбу, характеру процедури розлучення, правах і обов’язках колишнього подружжя, пов’язані із утриманням та вихованням дітей тощо.

На відміну від писаних юридичних законів культурні норми є неписаними. Вони регулюють шлюбні відносини за допомогою моралі, традицій та звичаїв. До їх числа належать норми залицяння, шлюбного вибору, дошлюбної поведінки, виховання дітей, розподілу влади та обов’язків між подружжям тощо. Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин:

• полігамія — шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії — одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;

• груповий шлюб — притаманний первісному суспільству і санкціонує одночасне сімейне співжиття кількох чоловіків та жінок, які не створюють відокремлених подружніх пар;

• моногамія — шлюб між одним чоловіком та однією жінкою;

• за вибором шлюбного партнера: ендогамний (шлюб між представниками однієї соціальної групи) та екзогамний (шлюб між представниками різних соціальних груп).

• за мотивацією партнерів: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування «Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися».

• за економічним критерієм: рівний, нерівний (різниця у віці, прибутках між партнерами), калимний (викуп за наречену). Останній тип шлюбу існує у народів Азії та Африки.

• гостьовий — подружжя має дві квартири та живе окремо, відвідуючи один одного 2-3 рази на тиждень;

• повторний шлюб (вступ у шлюб з іншим партнером після розірвання попереднього шлюбу);

• цивільний шлюб — оформлений в органах державної влади без участі церкви;

• ранній шлюб — укладається між особами, які не досягли 17-18 років;

• конкубінат — зв’язок одруженого чоловіка із незаміжньою жінкою, яка має від нього дітей;

• свінгерство – шлюбне утворення, що передбачає обмін дружинами та чоловіками.

Таким чином, шлюб — це своєрідний контракт, який укладається між трьома сторонами — чоловіком, жінкою та державою. У багатьох суспільствах держава лише здійснює юридичне укладання шлюбу, а його посвяту здійснює церква. При цьому посвята шлюбу перед церковним олтарем вважається найсильнішою формою зміцнення шлюбу. Разом з тим, укладаючи шлюб, держава не може визначати часові межі його існування, тобто через певний проміжок часу один із членів подружжя може виступити ініціатором розлучення. Останнє символізує свободу особистості.

Основні мотиви розлучень можна поділити на три типи:

1 — мотиви, обумовлені дією соціально-економічних факторів: матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу, часті відрядження одного з членів подружжя, незадоволеність житловими і побутовими умовами, засудження чоловіка або дружини з позбавленням волі на тривалий термін;

2 — мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях, втручання третіх осіб, несхожість характерів, необґрунтовані ревнощі, нова любов, зрада;

3 — мотиви соціально-біологічного характеру: пияцтво та алкоголізм подружжя, подружня невірність, хвороби, психічне захворювання, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці, дійсна і уявна сексуальна несумісність.

Зазначимо, що жінки найчастіше основною причиною розлучення вважають матеріальні труднощі та пияцтво, а чоловіки — нове захоплення, несумісність та одноманітність сімейного життя. Молодь найчастіше вбачає причину розлучення у несумісності характерів, появу нової любові, зраду та буденність сімейного життя.

Розлучення як соціальний феномен приводить до складних і численних наслідків і виявів деформації у життєдіяльності сім’ї. Проте, не менш важливою проблемою для соціально-психологічного аналізу є вивчення ситуації перед розлученням. З одного боку, вона характеризується наростанням конфліктності взаємостосунків, зниження рівня задоволеності сімейним життям, послабленням сімейної згуртованості; з іншого — зростанням зусиль сім’ї, спрямованим на збереження сімейного життя.

Наслідки розлучень для дорослих бувають різними. Для одних людей розлучення перетворюється у серйозну життєву кризу, викликає стрес та депресію, для інших — це початок змін на краще. Однак, розлучення завжди негативно позначається на емоційному благополуччі людини, стані її здоров’я; породжує серйозні юридичні проблеми; ускладнює економічне становище членів колишнього подружжя; змінює відносини з найближчим соціальним оточенням; загострює проблеми, пов’язані з виконанням батьківських прав та обов’язків. Відомо, що розлучені люди частіше хворіють та схильні до суїцидів ніж ті, що перебувають у шлюбі. Особливо важко молодим матерям та жінкам старшого віку: вони змушені шукати нові джерела прибутків для утримання сім’ї, змінювати стиль життя та власні звички. Молоді люди легше переносять наслідки розлучень, швидше досягають стану емоційної рівноваги і звикають до нового стилю життя. У них кращі перспективи для укладення повторного шлюбу.

Негативними є наслідки розлучень і для дітей, оскільки діти зазвичай хочуть мати і маму, і тата. У багатьох дітей виникає почуття провини, жалю. Особливо гостро ці почуття можуть проявлятися під час вступу одного з батьків у повторний шлюб. У дітей з’являється ще одна проблема: як зжитися з мачухою або вітчимом.

Зазначимо, що протягом багатьох років чітко визначаються шлюбостійкі й нешлюбостійкі регіони України. Наприклад, найміцніші сім’ї живуть у Закарпатській, Львівській, Волинській та Рівненській областях. Водночас у Черкаській області на один, шлюб припадає 1,2 розлучення, а в Луганській і Миколаївській областях вони становлять 56% від кількості шлюбів.

Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до «оригіналу» моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

У зв’язку з тим, що сім’я є об’єктом вивчення різноманітних наук, у літературі існують різні її визначення. Сім’я — це суспільний інститут і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов’язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення.

Основними ознаками сім’ї є шлюбні зв’язки; зв’язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.

Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад 40 типів і форм сімей. В сучасних умовах сім’ю характеризують:

1. За кількістю і характером сімейних пар, які проживають разом і ведуть спільне господарство, виховують дітей:

• розширена (складна) сім’я — складається із сімейних пар та дорослих дітей, які проживають разом;

• нуклеарна (проста) — складається з однієї сімейної пари, можливо, з дітьми.

2. За наявністю батьків:

• повна сім’я (є обидва члени сімейної пари);

• неповна (один із батьків виховує дітей);

3. За кількістю дітей:

• бездітні;

• однодітні;

• малодітні (дві дитини);

• багатодітні (троє і більше дітей).

4. За тривалістю, віком:

• сім’я молодіжна (тільки створилась, оформилась);

• молода сім’я (сім’я, яка зустрілась з першими несподіваними для них перешкодами).

Сьогодні в Україні мешкає 2,5 млн. молодих сімей. Основна їх частина сконцентрована у містах (77,5%). Відомо, що молоді сім’ї більше, ніж інші типи сімей витрачають коштів на непродовольчі товари (одяг, взуття). При цьому, за результатами соціологічних досліджень 44% молодих сімей зазначають, що доходів вистачає лише на необхідне, 29% вважають, що грошей постійно не вистачає. Типовою для більшості молодих сімей є проблема відсутності власного житла. Результати досліджень свідчать про те, що тільки 1 з 10 пар мала власне житло на момент вступу до шлюбу.

• сім’я, яка чекає дитину (помітно змінюються відносини подружжя: дружина не залишається без уваги, з’являється надзвичайна турботливість один про одного);

• сім’я середнього подружнього віку (від 3-х до 10-и років подружнього життя). Найкритичніший, найвідповідальніший період в житті сім’ї: з’являється нудьга, одноманітність стереотипів у взаємовідносинах подружжя.

• сім’я старшого подружнього віку (10 — 20 років подружнього життя);

• літня подружня сім’я — сім’я, яка прожила не один десяток років спільно. Ця сім’я виникає після вступу в шлюб їх дітей, появи внуків.

5. За ієрархією влади:

• патріархальна або патернальна (влада чоловіків); — матріархальна або матеріальна (влада жінок);

• еквалітарна (рівність обох).

6. За типом главенства в сім’ї:

• егалітарні (демократичні) — відзначаються особливою життєстійкістю і цілеспрямованістю, дружніми, міцними родинними зв’язками, де офіційної «голови сім’ї», як правило, не існує.

• авторитарні. У такій сім’ї між дорослими і дітьми встановлюються непрості стосунки. В родині панує жорстокість. Про гармонізацію взаємин батьків і дітей у таких родинах не може бути й мови.

Кожна сім’я є інтимною соціальною групою. Головне, що відрізняє сім’ї—це атмосфера, яка панує в родині. Спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних відносин. Спосіб відносин дорослих і дітей є досить дієвим методом виховання — виховання спілкуванням. Це відбувається тому, що саме в спілкуванні з дорослими діти найчастіше засвоюють (закріплюють) свої майбутні моделі поведінки. Водночас соціологічні дослідження показують, що батьки дуже рідко проводять вільний час із дітьми. Майже 69% опитаних дорослих віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму.

7. За якістю взаємин і атмосфери в сім’ї:

• благополучна;

• стабільна;

• нестабільна;

• дезорганізована.

8. За характером розподілу домашніх обов’язків:

• традиційна (обов’язки в основному виконує жінка);

• колективістська (обов’язки виконують разом або по черзі).

9. За характером проведення вільного часу:

• відкрита (орієнтовані на спілкування та культурні заклади);

• закрита (орієнтовані на домашнє дозвілля).

10. За типом поселення:

• міська;

• сільська.

Сім’я не тільки задовольняє потреби людей, які створюють сімейний союз, а й виконує цілу низку соціальних функцій. І тому є невід’ємною частиною соціальної структури суспільства. Функції сім’ї:

1) репродуктивна функція, тобто функція дітонародження, відтворення населення;

2) господарсько-побутова функція. Вона пов’язана із підтримкою на належному рівні господарських та побутових умов для підтримання фізичного здоров’я членів сім’ї, догляд за дітьми;

3) економічна функція, яка передбачає накопичення матеріальних благ одними членами сім’ї для інших у випадку непрацездатності чи у зв’язку з іншими причинами;

4) виховна функція, що включає виховання батьками молодого покоління на основі збереження та передачі молоді основних духовних та культурних цінностей, трудових навичок;

5) функція соціалізації;

6) комунікативна функція, в ході реалізації якої відбувається задоволення потреб людини в спілкуванні на основі взаєморозуміння та підтримки, в ізоляції, в усамітненні.

7) регулятивна функція, під час якої сім’єю здійснюється моральна регламентація поведінки членів сім’ї у спілкуванні один з одним та з іншими людьми.

8) функція взаємодопомоги, що пов’язана з роллю сім’ї в наданні необхідної допомоги членам своєї родини та іншим людям чи соціальним групам.

9) дозвільна функція, котра передбачає задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля.

Сім’я впродовж життя проходить декілька якісно різних стадій, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім’ї. Під циклом потрібно розуміти період від створення до розпаду сім’ї. При їх виділенні соціологами, як правило, використовуються критерії тривалості шлюбу та особливості функціонування сім’ї. У зв’язку з цим соціологи пропонують різні класифікації життєвого циклу сім’ї відповідно до критеріїв, що лежать в основі такої класифікації. Наприклад, деякі вчені пропонують наступні етапи життєвого циклу сім’ї:

1) від створення сім’ї до народження першої дитини;

2) репродуктивна фаза: народження дітей;

3) «порожнє гніздо» — вступ у шлюб і виділення із сім’ї останньої дитини;

4) неповна сім’я: починається в зв’язку із смертю одного з членів подружжя.

Дж. Бернард та Л. Томпсон пропонують типологію з восьми стадій, кожна з яких відрізняється тривалістю, інтенсивністю та змістом:

1) початок сім’ї, одружена пара без дітей, триває близько 2 років;

2) народження дітей та догляд за ними — приблизно 2,5 роки;

3) сім’я з дітьми-дошкільниками (до 6 років) — приблизно 3,5 років;

4) сім’я з дітьми-школярами (від 6 до 13 років) – приблизно 7 років;

5) сім’я з підлітками (від 13 до 20 років) — приблизно 7 років;

6) сім’я, де починають одружуватись діти та залишають батьків — приблизно 6,5 років;

7) «порожнє гніздо», до моменту виходу подружжя на пенсію — приблизно ] 3,5 років;

8) літня сім’я (вихід на пенсію, до моменту смерті подружжя ) — 16 та більше років.

У середньому до 75-річного віку розпадаються всі шлюби. При цьому 23% — у результаті смерті дружини, 53% — смерті чоловіка, 24% розлучення.

Протягом життєвого циклу відбувається зміна сімейних ролей: змінюється їх розподіл, одні ролі зникають, а інші з’являються, переходять від одного члена сім’ї до іншого. Багато соціальних ролей зберігається впродовж всього циклу, але змінюються зміст та зовнішні прояви. Наприклад, спочатку роль матері полягає у контролі та опіки над дітьми, що пізніше змінюється на роль порадника та партнера. Коли у дітей з’являється власне особисте життя і вони менше звертаються за порадою до батьків, останні сприймають зміну їх поведінки як ознаку відчуження, хоча на справді це не так: просто змінюються ролі та моделі поведінки.

Протягом свого життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. З методологічної точки зору дослідники зосереджуються на двох головних сферах аналізу цієї тематики. Перше — це дослідження сім’ї в складних умовах, які виникли через несприятливий вплив загально масштабних соціальних процесів: війн, економічних криз, стихійних явищ. Друге — це вивчення «нормативних стресів», тобто тих труднощів, які зустрічаються в житті сімей за повсякденних умов. Ці складнощі пов’язані з проходженням сім’ї через основні етапи життєвого циклу. А також проблеми, які виникають в тих випадках, коли зовнішні чинники приводять до порушення механізму функціонування інституту сім’ї: тривала розлука, розлучення, тяжке захворювання.

Розглянемо головні моменти, присутні у виникненні і виявленні сімейних деформацій.

Фактори, що обумовлюють сімейні деформації. Мова йде про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім’ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім’ї. Усі численні проблеми, які виникають перед сім’єю, можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу. Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може слугувати смерть одного із подружжя, звістка про подружню зраду, раптові зміни у житті і соціальному статусі (наприклад, раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести надмірне фізичне і психічне навантаження у побуті, на виробництві, складнощі з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна навести наступну класифікацію проблем, з якими зустрічається сім’я. Виділяють два їх типи: проблеми, пов’язані різкою зміною способу життя сім’ї (життєвого стереотипу) — наприклад, укладення шлюбу, початок сімейного життя, народженням дитини. І проблеми, які пов’язані з кумулятивними труднощами, тобто їх накладанням — наприклад, необхідність прийняття рішень цілої низки проблем відразу після появи в сім’ї дитини, а саме закінчення отримання освіти, засвоєння спеціальності, вирішення життєвих проблем, догляду за дитиною тощо.

Через всі етапи сімейного циклу проходять так звані «нормативні стресори», тобто ті проблеми, які різною мірою переживаються усіма сім’ями: пов’язані з взаємною психологічною адаптацією, з формуванням стосунків з родичами при вирішенні житлової проблеми, з доглядом і вихованням дитини тощо. Поєднання вищеназваних проблем в певні моменти життєвого циклу сім’ї може привести до сімейних криз.

Значний інтерес представляють дослідження чеських вчених, які дослідили та описали два » критичні періоди» у життєвому циклі сім’ї. Перший з них, найбільш інтенсивний, спостерігається між першим та сьомим роками спільного життя і досягає особливої гостроти і напруженості між четвертим і шостим роками. Провідної ролі набуває фруструюча зміна емоційних стосунків, зростання кількості конфліктних ситуацій, посилення напруженості. Друга криза назріває між сімнадцятим і двадцять п’ятим роками. Зростають соматичні скарги, тривожність, відчуття пустоти життя, пов’язане з відділенням від сім’ї дітей.

С. Кратохвіл виділяє чотири кризові періоди. Перший період припадає на перший рік подружнього життя та характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» перетворюються в одне «Ми». Другий період пов’язаний з появою дітей: погіршуються можливості професійного зростання; менше часу залишається для захоплень, хобі; можуть виникати протиріччя між батьками з проблем виховання дитини. Тертя криза співпадає із середнім подружнім віком, який характеризується конфліктами одноманітності. Четвертий період конфліктності у відносинах подружжя настає після 18-24 років спільного життя та пов’язаний з відчуженням від сім’ї дітей.

Сім’я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності у тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших — навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і невипробуваними у вирі сімейних негараздів. Ця особливість неоднакової реакції особливо чітко простежується у випадку «нормативного стресу», тобто зіткнення сім’ї із звичними для певного її етапу труднощами. Для молодої сім’ї такими труднощами можуть виступати вирішення житлової проблеми, період спільної психологічної адаптації тощо.

3. Основні тенденції розвитку сучасної сім’ї

Сім’я тісно пов’язана із суспільством, вона є його активним елементом. Кожний член сім’ї входить в різні соціальні об’єднання, в різні соціальні групи. Водночас сім’я впливає на стосунки в суспільстві й на всі процеси соціального життя. Сім’я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку. Історично змінювались типи й форми сім’ї, ролі чоловіка та дружини, методи виховання дітей тощо. Зміни, які відбуваються у сучасних суспільства зачепили й інститут сім’ї. Можна визначити наступні тенденції розвитку сучасної сім’ї: збільшення кількості розлучень; збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; зниження рівня народжуваності; зменшення середньої тривалості шлюбу; відкладання часу вступу до шлюбу; збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; зменшення кількості повторних шлюбів; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; зміна відносин між дітьми та батьками (вони стали більш гнучкими, рухливими та рівноправними).

Зазначені тенденції певною мірою притаманні й розвиткові сім’ї в Україні. За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні все більше поширюється однодітна сім’я. Майже дві третини українських родин (62,4%) мають сьогодні лише одну дитину, у кожній третій родині — двоє дітей, а сімей з трьома і більше дітьми лише 6,3%. Кожна десята українська родина є неповною. Причому більше таких сімей проживає в місті (12%), в селі – відповідно, менше (6,9%). У більшості неповних родин (88,5%) дітей виховує мати. Збільшується кількість дітей народжених матерями без реєстрації шлюбу (16,7% від загальної кількості новонароджених). Ці явища значною мірою зумовлені погіршенням економічних умов існування. Моніторингове обстеження, проведене Інститутом соціології НАН України 2003 p., показало, що практично половина українських родин (46%) відносять себе до «злиденних або бідних». Зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім’ї. Більшість сучасних сімей не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям культурний розвиток, відпочинок, оздоровлення.

Відсутність умов для своєчасного становлення економічної самостійності змушує молодь взяття шлюбу та народження дітей відкладати до кращих часів. Наприклад, 2/5 опитуваних вважають, що «заводити зараз дітей безвідповідально». У зв’язку з цим набувають поширення неупорядковані форми статевих стосунків, що в свою чергу негативно впливає на сімейно-шлюбну орієнтацію, порушує репродуктивне здоров’я жінок, призводить до «вимушених шлюбів», безшлюбного материнства.

Таким чином, у нашому суспільстві можливості реалізації функцій сім’ї вкрай обмежені. Сім’я в Україні потребує серйозної уваги і допомоги.

Шлюб сьогодні не є умовою регулярних статевих стосунків між статями та основою економічної діяльності. Сьогодні його пробують замінити різними альтернативними формами співжиття. Очевидно, що останні будуть існувати й надалі. Однак, не дивлячись на всі негативні тенденції шлюб та сім’я залишаються усталеними інституціями суспільного життя.

Для вирішення кризових тенденцій сучасної сім’ї наша держава проводить відповідну сімейну політику. Зокрема, найбільш актуальними напрямками сімейної політики сучасної української держави є визначення заходів, спрямованих на зміцнення інституту сім’ї, підвищення рівня шлюбності та запобігання дестабілізації сімей, розлученням, нарощення її соціального потенціалу, створення сприятливих умов для її функціонування як одного з основних агентів соціалізації особистості.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Алексеєнко Т., Балакірєва О. та ін. Сім’я в умовах становлення незалежної України (1991 — 2003). — К., 2004.

2. Бабенко Н. Соціологія сім’ї. — К.: ДАКККіМ, 2004.

3. Бергер Б. Нуклеарная семья как первооснова цивилизации в исторической перспективе // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. — 2003. — № 3.

4. Гіденс Е. Соціологія. — К.: Основи, 1999.

5. Глазунов С. Соціологія сім’ї. — Дніпропетровськ: РВВ ДДУ, 2000.

6. Голод С. Семья и брак: историко-социологический анализ.-СПб, 1998.

7. Добренькое В., Кравченко А. Социология. — М.: ИНФ-РА-М, Т. 3.-2000.

8. Карцева Л. Семья в трансформирующемся обществе // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. — 2004. — № 1.

9. Лавриненко Н. Женщина: самореализация в семье и обществе (Гецдерный аспект). — К.: ВИПОЛ, 1999.

10. Носкова А. Исторический опыт взаимодействия институтов семьи, государства и церкви после принятия христианства на Руси // Вестник Московского университета. Серия 18. Социология и политология. — 2002. — № 1.

11. Основи теорії тендеру: Навчальний посібник. — К.: «К.І.С.», 2006




Предыдущий:

Следующий: