ТЕМА 3.Капітал підприємства

ТЕМА 3

Вартість та оптимізація структури капіталу. Дивідендна політика підприємства

1. Економічна сутність капіталу, особливості власного і позикового капіталу підприємства

З позиції прикладного сприйняття капіталу можна виділити два основних підходи до визначення поняття «капітал» — фінансовий й економічний.

Фінансове визначення капіталу пов’язане з фінансовою діяльністю підприємства. Воно виходить з розуміння сутності формування, розподілу і використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання і пов’язане з бухгалтерським балансом підприємства.

Економічне визначення капіталу пов’язане з однією з можливих стадій його існування: з виробничою стадією, коли капітал розглядається як сукупність засобів виробництва, необхідних для виробничої діяльності підприємства.

Такий поділ капіталу на фінансовий і економічний цілком виправданий, тому що дозволяє розглядати економічну сутність цієї категорії з різних позицій, що не суперечить теоретичному І прикладному сприйняттю даної категорії.

З позиції фінансового менеджменту капітал розглядається як частина фінансових ресурсів, використовуваних у господарській діяльності для одержання прибутку, розвитку підприємства, здійснення розширеного відтворення.

Таким чином, «капітал-це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених інвестором в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибуткуй. Рух капіталу розглядається через рух фінансових активів.

У різних наукових та навчально-методичних дослідженнях у сфері фінансів підприємства, фінансового менеджменту і економічної теорії даються аналогічні визначення капіталу.

Якщо досліджувати це поняття з позиції фінансового менеджменту, то на, нашу думку, капітал - це фінансові ресурси підприємства, необхідні для організації його господарської діяльності і використовувані в господарському обороті для одержання доходів і прибутку.

У цьому зв’язку капітал підприємства можна розглядати як специфічну форму фінансових ресурсів, що визначається як фінансовий капітал підприємства.

У такому ж розумінні фінансовий капітал трактується в працях таких вчених, як С.В. Моїсеєв, В.І. Терьохін, В.Г. Бєлолипецький, В.В. Селезньов та ін. У сучасному економічному словнику фінансовий капітал подано як «грошовий капітал», або «капітал у формі грошових коштів».

Фінансовий капітал суб’єкта господарювання завжди пов’язаний з виробничо-господарською діяльністю підприємства і відображається в пасиві бухгалтерського балансу. Він постійно знаходиться в русі і повторює кругообіг фінансових ресурсів підприємства, створюючи умови для свого відтворення і самозростання. Склад фінансових ресурсів підприємства подано на рис. 3.1.

Структура капіталу підприємств

Рис. 3.1. Формування фінансових ресурсів підприємства

В економічній літературі е різні визначення фінансових ресурсів. На нашу думку, фінансові ресурси підприємства - це сукупність грошових доходів і надходжень, формованих при створенні підприємства і в процесі його діяльності, а також мобілізованих на фінансовому ринку, призначених для розвитку виробництва, виконання фінансових зобов’язань підприємства, фінансування поточних витрат і створення резервів.

У виробничій діяльності підприємства фінансові ресурси є матеріальною основою, фінансовою базою утворення і використання фінансового капіталу. Слід зазначити, що капітал - це частина фінансових ресурсів, які вкладаються у виробництво і приносять доход по завершенні обороту Іншими словами, капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів. Фінансові ресурси за своїм походженням поділяються на власні (внутрішні) і залучені на різних умовах (зовнішні).

У фінансовій звітності підприємства представлено не фінансові ресурси, а їхню видозмінену форму — фінансовий капітал, що можна поділити на власний, позиковий і залучений. На рис. 3.2 наведено схему фінансового капіталу підприємства.

Структура капіталу підприємств

Власний фінансовий капітал являє собою сукупність власних фінансових ресурсів підприємства, відображається в першому розділі пасиву бухгалтерського балансу. Він знаходиться у фондовій (статутний капітал, додатковий капітал, резервний фонд, спеціальні фонди і фонди цільового фінансування, фонди фінансування капітальних вкладень, амортизаційний фонд) і не фондовій (доходи майбутніх періодів, резерви майбутніх витрат і платежів, нерозподілений прибуток) формах і належить підприємству на правах власності або господарського ведення.

Фінансування за рахунок заробленого підприємством прибутку називається самофінансуванням. Рівень самофінансування є одним з індикаторів фінансової стабільності.

Істотне значення для підприємства має фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань. Механізм цього фінансування такий. Амортизаційні відрахування являють собою грошове вираження вартості зносу основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони мають двоїстий характер, тому що включаються в собівартість продукції і у складі виручки від реалізації продукції повертаються на розрахунковий рахунок підприємства, стаючи внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного виробництва.

Частка самофінансування (К ) може бути розрахована за формулою

Структура капіталу підприємств

де А — сума амортизаційних відрахувань;

Фр — резервний фонд, створений за рахунок чистого прибутку;

Фм — фонд накопичення;

Фдо — фонд поповнення власних оборотних коштів; /- загальна сума інвестицій.

У знаменнику можуть використовуватися показники власного і позикового капіталу. Зростання частки самофінансування свідчить про зміцнення фінансової незалежності підприємства від ринку капіталу.

Позиковий фінансовий капітал являє собою позичковий капітал, переданий підприємству в тимчасове користування на умовах платності і повернення у вигляді кредитів банків, виданих на різні терміни, коштів інших підприємств у вигляді векселів, облігаційних позик.

Залучений фінансовий капітал являє собою частину власних коштів підприємства, призначену для погашення своїх короткострокових зобов’язань, але тимчасово використовувану в господарському обороті.

Рух фінансового капіталу відображає рух фінансових ресурсів підприємства. Для того, щоб підприємство працювало і розвивалося, фінансовий капітал має постійно здійснювати кругообіг. Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується періодом його обороту в днях (місяцях, роках).

Кругообіг фінансового капіталу повторюється аналогічно кругообігу фінансових ресурсів за формулою:

Структура капіталу підприємств

де Г- авансований фінансовий капітал;

Т(Вп + В) — придбані засоби виробництва і наймана робоча сила;

В — процес виробництва нової (доданої) вартості (виробничий капітал);

Т — готова продукція, що містить знову створену вартість (товарний капітал);

Г — кошти, отримані від продажу товарів, що включають певний розмір авансованого фінансового капіталу і доданої частини вартості (грошовий капітал).

Послідовна зміна форми капіталу являє собою сутність його кругообігу. Починається рух капіталу завжди у формі фінансового (грошового) капіталу. Придбаваються засоби виробництва і робоча сила, необхідна для виробничої діяльності, тобто формується виробничий капітал. По завершенні процесу утворення товару капітал переходить у форму товарного капіталу. Після реалізації готової продукції капітал знову набуває фінансової (грошової) форми (рис. 3.3).

Структура капіталу підприємств

Для здійснення нормального відтворювального процесу кожна з трьох стадій кругообігу капіталу має однакове значення.

При дослідженні структури капіталу вивчають дві його форми: технічна і вартісна. У технічну структуру капіталу входять кошти, вкладені в основні фонди, нематеріальні активи, оборотні фонди, фонди обігу. За вартісною структурою капітал поділяється на постійний і змінний; основний і оборотний, що відповідає основним і оборотним виробничим фондам підприємства.

Капітал існує в трьох формах, що історично склалися: промисловий, торговий і позичковий капітал.

Промисловий капітал може існувати в таких формах:

Структура капіталу підприємств

Промисловий капітал функціонує у всіх сферах матеріального виробництва, утому числі на рівні підприємств. Він має велике значення для нормального функціонування всієї системи держави. У зв’язку з цим капітал підприємства необхідно розглядати з позиції господарюючого суб’єкта з одного боку, та з позиції держави і всього суспільства — з іншого боку.

Капітал підприємства з погляду його економічній сутності повинний мати такі параметри:

- відображати процес утворення і використання фінансових ресурсів;

- знаходити відображення у сукупності активів підприємства, де він існує як основна частина продуктивних сил суб’єктів господарювання;

- бути найважливішою економічною базою функціонування не тільки окремого суб’єкта господарювання, але й об’єктивною умовою розвитку держави і суспільства;

- бути джерелом формування добробуту його власників;

- бути одним з основних параметрів умови ефективності виробничо-господарської діяльності;

- бути головним вимірником ринкової вартості підприємства;

- бути основою створення і функціонування підприємства.

У міру розвитку ринкової економіки в Україні потреба у фінансовому капіталі буде постійно зростати. Пов’язано це з процесами з реформування власності, що відбуваються в країні, значними темпами зростання підприємницьких структур, яким на різних етапах становлення необхідні значні обсяги фінансових ресурсів.

Ринкова економіка передбачає постійне збільшення обсягів фінансового капіталу, що дає можливість стабільно розвиватися матеріальному виробництву і формувати необхідні кошти для вирішення соціально-економічних проблем суспільства.

2. Визначення вартості капіталу

Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні його формуванням визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах;

1. Принцип попередньої поелементної оцінки вартості капіталу. Так як використовуваний капітал підприємства складається із неоднорідних елементів (перш за все — власного і залученого капіталів, а всередині них — за джерелами формування), у процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бути об’єктом здійснення оціночних розрахунків.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за такою формулою:

Структура капіталу підприємств

Структура капіталу підприємств

Структура капіталу підприємств

Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства враховується за нульовою ставкою, так як являє собою безоплатне фінансування його господарської діяльності за рахунок цього виду позиченого капіталу.

2. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу. Поелементна оцінка вартості капіталу служить передумовою для узагальнюючого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість капіталу. Вихідною базою його формування є такі дані, отримані у процесі поелементної оцінки капіталу (табл. 5.1).

З урахуванням наведених вихідних показників визначається середньозважена вартість капіталу (СВК), формула розрахунку якої має такий вигляд:

Структура капіталу підприємств

Таблиця 5.1. Принцип узагальнюючої оцінки вартості капіталу

Показники

Елементи капіталу, виділені в процесі оцінки

1

2

n-1

n

1. Вартість окремих елементів капіталу, %

В1

В2

Вn-1

Вn

2. Питома вага окремих елементів капіталу в загальній його сумі, виражена десятковим дробом

ПІ

П2

Пn-1

Пn

3. Принцип порівняння оцінки вартості власного і позиченого капіталу. У процесі оцінки вартості потрібно мати на увазі, що суми використовуваного власного і позиченого капіталу, що відображаються у пасиві балансу підприємства, мають незістав-не кількісне значення. Якщо наданий у використання підприємству позичений капітал у грошовій або товарній формі оцінений за сумою в цінах, наближених до ринкових, то власний капітал, відображений балансом відповідно до теперішньої ринкової вартості, як правило, суттєво занижений. У зв’язку із заниженою оцінкою суми використовуваного власного капіталу його вартість у процесі розрахунків штучно завищується. Крім того, за цією ж причиною виявляється заниженою його реальна питома вага у загальній сумі капіталу, що використовується підприємством, а це призводить до некоректності показника середньозваженої його вартості.

Для забезпечення порівняння і коректності розрахунків середньозваженої вартості капіталу сума власного капіталу повинна бути вираженою у теперішній ринковій оцінці.

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу. Фактори, які впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, досить динамічні, тому із зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситись корективи і в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки передбачає, що вона може здійснюватися як за вже сформованим, так і за планованим до формування (залучення) капіталом.

У процесі оцінки вартості сформованого капіталу використовуються фактичні (звітні) показники, пов’язані з оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості планованого до залучення капіталу (а відповідно і середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді), певною мірою, носить ймовірний характер, пов’язаний з прогнозом змін кон’юнктури фінансового ринку, динаміки рівня власної кредитоспроможності, міри ризику та інших факторів.

5. Принцип взаємозв’язку оцінки теперішньої і майбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує рівень вартості кожної нової його одиниці, додатково залученої підприємством.

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства свої економічні границі і, як правило, пов’язане із зростанням його середньозваженої вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене його розмірами; збільшення обсягу емісії та облігацій вище точки насичення ринку можливе лише при більш високому розмірі виплачуваних дивідендів або купонного доходу; залучення додаткового банківського кредиту у зв’язку з ростом фінансового ризику для кредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може здійснюватись лише на умовах зростання ставки відсотка за кредит тощо.

Така динаміка показника граничної вартості капіталу повинна бути обов’язково врахована у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства.

6. Принцип визначення границі ефективного використання додатково залученого капіталу. Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена виробленням критеріального показника ефективності його додаткового залучення. Таким критеріальним показником є гранична ефективність капіталу. Цей показник характеризує співвідношення приросту рівня прибутковості додатково залученого капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу. Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за такою формулою:

Структура капіталу підприємств

де ГЕК — гранична ефективність капіталу; ∆Рk — приріст рівня рентабельності; ∆СВК — приріст середньозваженої вартості капіталу.

Викладені принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників, що визначають вартість капіталу і границі ефективного його використання.

Серед розглянутих показників основна роль належить показнику середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під впливом багатьох факторів, основними з яких є:

— середня відсоткова ставка, що склалася на фінансовому ринку;

— доступність різних джерел фінансування (банківських і комерційних кредитів, власної емісії акцій і облігацій тощо);

— галузеві особливості операційної діяльності, що визначають довготривалість операційного циклу і рівень ліквідності використаних активів;

— співвідношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

— життєвий цикл підприємства;

— рівень ризику здійснюваної операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Урахування цих факторів здійснюється у процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і позиченого капіталів підприємства.

3. Управління структурою капіталу

Функції капіталу:

1. Фінансова функція.

Характеризує процес формування різних видів капіталу і розподілу фінансових ресурсів і утворення різних видів капіталу.

2. Виробнича функція.

Формує політику управління використанням капіталу в операційному процесі. Ця функція забезпечує управління використанням операційного основного й оборотного капіталу. Вона є одним з істотних факторів створення нової вартості, а в масштабах країни — валового внутрішнього продукту і національного доходу.

3. Відтворювальна функція.

У своєму русі капітал підприємства проходить ряд послідовних стадій, у результаті яких створюється нова додана вартість, а також відшкодовується і відтворюється самий капітал.

4. Накопичувальна функція.

Пов’язана із зростанням величини капіталу, що є одним з головних факторів стимулювання економічного розвитку, використанням капіталу в інвестиційному процесі.

5. Інвестиційна функція.

Передбачає розробку політики управління використанням капіталу в інвестиційному процесі. Це досягається через функцію інвестування, завдяки якому капітал у формі реальних і фінансових інвестицій надходить у господарський оборот і створює нову вартість капіталу підприємства.

6. Вартісна функція.

Відображає вартісну оцінку сукупного капіталу підприємства і його окремих видів. Використання цієї функції дозволяє оцінити ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, обґрунтувати його ринкову вартість.

Для українських підприємств на сьогодні є дві альтернативні форми концептуальної моделі управління капіталом підприємства — американська і німецька.

В американській моделі інтереси акціонерів висуваються в списку інтересів учасників акціонерного товариства на перше місце. Діяльність компанії здійснюється заради добробуту акціонерів. При цьому складаються певні традиції, коли від менеджерів очікують максимального збільшення вартості компанії в інтересах акціонерів. Виходячи з цієї передумови, американські спеціалісти вважають, що ринкова вартість компанії (або капіталізація) є кращою мірою ефективності компанії. Вся діяльність найманого персоналу (менеджерів, спеціалістів і робітників) має бути підпорядкована максимізації вартості компанії. При цьому стверджується, що одночасно з підвищенням добробуту акціонерів зростає добробут найманого персоналу1.

Відповідно до описаної моделі побудовано і вертикальну систему управління акціонерним товариством: загальні збори акціонерів — рада директорів — виконавчий орган. Аналогічна модель прийнята і в Україні, тому певною мірою в нас копіюється американський досвід.

У німецькій моделі більше уваги приділяється інтересам найманого персоналу. На рис. 12.4 показано структуру управління акціонерним товариством у Німеччині.

У структурі управління є наглядова рада, половину складу якої обирають працівники підприємства зі свого числа при кількості зайнятих більше 2000 чол. Німецька модель управління підприємством враховує інтереси численних і різних учасників.

Механізм управління капіталом підприємства.

Структура капіталу підприємств

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між

коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Етапи оптимізації структури капіталу

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами (рис. 5.3):

Структура капіталу підприємств

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в передплановому періоді, їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу й основних складових елементів капіталу порівняно з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позиченого капіталу, його тенденції; у складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- та короткострокових фінансових зобов’язань; визначається розмір термінових фінансових зобов’язань та винесення причин протермінування.

На другій стадії аналізу розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, яка визначається структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміці такі коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії;

б) коефіцієнт фінансового леверіджу (коефіцієнт фінансування);

в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності;

г) коефіцієнт співвідношення довго- та короткострокової заборгованості.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, які генерують загрозу банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання окремих елементів капіталу в цілому. У процесі проведення такого аналізу розраховуються в динаміці такі показники:

а) період обороту капіталу;

б) коефіцієнт рентабельності власного використаного капіталу;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

г) капіталовіддача;

ґ) капіталоємність реалізації продукції.

2. Оцінка основних факторів, які визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позиченого капіталу не тільки для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон’юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з цим, існує ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів, урахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними із цих факторів є:

. — галузеві особливості операційної діяльності підприємства.

Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції і високої частини необоротних активів мають, переважно, більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу, позичений капітал може бути використаний підприємством більшою мірою;

— стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, які знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позиченого капіталу. Проте, для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою від середньоринкової, тому у них рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами. У цей же час підприємства, які знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал;

— кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільний попит на продукцію підприємства, тим вищим і безпечнішим є використання позиченого капіталу. І навпаки — в умовах несприятливої кон’юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позиченого капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик втрати платоспроможності; за такого стану речей необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового леверіджу за рахунок зниження обсягу використання позиченого капіталу;

— кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану цієї кон’юнктури знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні цієї вартості диференціал фінансового леверіджу може досягнути негативного значення (при якому використання позиченого капіталу призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в деяких випадках — і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при суттєвому зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позиченого капіталу. Також кон’юнктура фінансового ринку дає вплив на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел — при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал;

— рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позиченого капіталу. Однак, у практичних умовах цей потенціал часом залишається незатребуваним у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники надають перевагу інвестуванню отриманого прибутку у власне підприємство, яке забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що знижує питому вагу використання позичених коштів;

— коефіцієнт операційного леверіджу. Ріст прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного та фінансового леверіджу. Тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають низький коефіцієнт операційного леверіджу, можуть набагато збільшувати коефіцієнт фінансового леверіджу, тобто використовувати велику частину позичених коштів у загальній сумі капіталу;

— ставлення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредиторного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством;

— рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг з прибутку, різниця у вартості власного та залученого із зовнішніх джерел капіталу знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позичених коштів зменшується. У цих умовах більш прийнятним є формування капіталу із зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У цей же час

При високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позиченого капіталу;

— фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позичений капітал використовується у максимально можливому розмірі;

— рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть не дивлячись на сприятливі для цього передумови.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямів: 1) встановлення оптимальних рівнів для певного підприємства використання власного та залученого капіталів; 2) забезпечення залучення на підприємство необхідних видів та обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового леверіджу.

4. Оптимізація капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації базується на попередній оцінці вартості власного та залученого капіталу при різних умовах його залучення і здійснення багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов’язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяють на три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів;

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів підприємства, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.

Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один із вищепере-лічених варіантів фінансування активів.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на певний період. У процесі його вибору враховуються раніше розглянуті фактори, які характеризують індивідуальні особливості діяльності певного підприємства.

4. Дивідендна політика підприємств

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов’язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Дивідендна політика суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З одного боку, реінвестування прибутку є відносно дешевим і одним з оптимальних способів фінансування, оскільки при цьому не здійснюються витрати на додаткову емісію акцій, а отже, не збільшується вартість акціонерного капіталу. Крім того, залишаються незмінними частки акціонерів у статутному капіталі, що дає їм змогу зберігати контроль над діяльністю підприємства.

З другого боку, акціонери, як правило, бажають отримувати високі дивіденди, що приводить до зростання ринкової ціни акцій, проте обмежує можливості підприємства щодо реінвестування прибутку в розвиток підприємства.

Отже, дивідендна політика має поєднувати дві протилежні мотивації:

* прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить високу ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до нього;

• необхідність капіталізувати частину прибутку для забезпечення подальшого зростання підприємства за рахунок найбільш оптимального для підприємства джерела — прибутку.

Сума сплачених дивідендів приблизно дорівнює витратам, які підприємство має понести для мобілізації додаткових джерел фінансування, оскільки, після виплати дивідендів за залишковим принципом внутрішня вартість акцій та сплачені дивіденди еквівалентні вартості акцій до розподілу прибутку.

Основні завдання, які мають бути обов’язково вирішені у процесі реалізації ефективної дивідендної політики, такі:

• максимізація добробуту акціонерів;

* достатнє фінансування діяльності компанії. Кожна компанія обирає свою дивідендну політику

виходячи з об’єктивних та суб’єктивних чинників.

На дивідендну політику, зокрема, впливають такі фактори:

1. Правові обмеження. У більшості країн дивіденди відповідно до законодавства сплачуються з прибутку (в тому числі нерозподіленого минулих років) або з прибутку та емісійного доходу. Причому оподатковуються сплачені дивіденди, а відстрочені (нерозподілений прибуток) обкладаються податком за пониженою ставкою в момент отримання капіталізованого доходу. Оскільки оподатковуються тільки отримані акціонерами дивіденди, компанії нерідко здійснюють капіталізацію прибутку з тим, щоб уникнути оподаткування. У цьому випадку в деяких країнах встановлено обмеження на розмір нерозподіленого прибутку* і оподатковують перевищення нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом, щоб компанії не здійснювали капіталізацію прибутку в значних обсягах.

До інших обмежень правового характеру належать також заборона виплати дивідендів у грошовій формі, якщо підприємство є неплатоспроможним.

2. Обмеження контрактного характеру. Якщо компанія має намір отримати довгострокову позику, вона за вимогою банку може обмежити мінімальний розмір нерозподіленого прибутку або мінімальний процент прибутку, який повинен реіявестуватися у виробництво. Це значною мірою може вплинути на дивідендну політику компанія-позичальника та на рівень дивідендних виплат.

Законодавством може бути встановлено мінімальний розмір резервного фонду, який слугуватиме гарантією погашення позики. Це може призвести до значних змін у механізмі виплати дивідендів за привілейованими акціями, оскільки резервний фонд є одним із можливих джерел виплати дивідендів.

3. Обмеження у зв’язку з недостатньою ліквідністю* Підприємство може не мати в достатній кількості грошових коштів та їх еквівалентів для виплати дивідендів. При цьому причинами можуть виступати не тільки проблеми у виробничо-господарській діяльності та низький рівень прибутку, а й проблеми управління грошовими коштами підприємства. В таких випадках або змінюють механізм виплати дивідендів, або, якщо дозволяє законодавство, беруть короткостроковий кредит для виплати дивідендів.

4, Обмеження у зв’язку з виробничими потребами. Дивідендні виплати можуть обмежуватись у зв’язку з необхідністю накопичувати прибуток для здійснення капіталовкладень. Частіше до цього вдаються при розширенні чи запровадженні нового виробництва. Рідше це може бути основою дивідендної політики при звичайній діяльності підприємства. В деяких випадках підприємства в установчих документах визначають частку прибутку, яка повинна реінвестуватися.

5. Обмеження у зв’язку з інтересами акціонерів. Сукупний дохід акціонера складається з дивідендних виплат та зростання курсової вартості акцій. Менеджери багатьох підприємств прагнуть проводити дивідендну політику, яка б максимізувала сукупний дохід акціонера. Часто це передбачає стабільну виплату дивідендів, які зростають.

6. Обмеження рекламно-інформаційного характеру. Оскільки про порядок виплати та розміри дивідендів компанія широко інформує громадськість, вона часто намагається зберегти стабільну дивідендну політику, навіть при змінах у діяльності компанії.

У багатьох країнах порядок виплати дивідендів передбачає використання чотирьох дат:

1) дата оголошення дивідендів — день, коли рада директорів оголошує про виплату дивідендів;

2) ексдивіденди а дата — день, коли визначається, хто має право на виплату дивідендів. Той, хто купив акції до цього дня, має пра во на дивіденди, хто купив у цей день або пізніше, — не має (як правило, цей день — за чотири робочих дні до дати перепису);

3) дата перепису — день реєстрації акціонерів, які мають право на виплату дивідендів;

4) дата виплати дивідендів — день, коли здійснюються дивідендні виплати.

Підприємства у своїй діяльності можуть формувати та реалізувати більш чи менш складні дивідендні політики . Однак в основу багатьох конкретних дивідендних політик покладено досить прості методики виплати дивідендів, серед яких найпоширеніші такі.

1. Постійний процентний розподіл прибутку. Дивіденди сплачуються на основі незмінного коефіцієнта дивідендного виходу:

к = Дивіденди : Прибуток поточного року.

При такому підході дивіденди суттєво залежать від фінансових результатів року і можуть коливатися, що призводить до падіння ринкової ціни акцій.

2. Фіксовані дивідендні виплати. Розмір дивідендів не змінюється незалежно від результатів виробничої діяльності. Якщо тривалий час компанія працює успішно, розмір дивідендів може підвищуватись.

3. Методика гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів. Виплачуються постійні дивіденди, а в разі успішної діяльності підприємства виплачуються додатково екстра-дивіденди, які мають разовий характер і виплачуються не дуже часто.

4. Виплата дивідендів за залишковим принципом. Спочатку складають бюджет капіталовкладень, а після цього визначають джерела фінансування, в тому числі частину прибутку, яку необхідно при цьому викори

5. Виплата дивідендів акціями. Таку методику використовують у випадках, якщо необхідно реінвестувати прибуток, стимулювати діяльність менеджерів підприємства, коли існує нестача коштів для виплати дивідендів, необхідно змінити структуру капіталу та ін.

Слід зауважити, що існує тісний зв’язок між ринковою ціною акцій та дивідендною політикою компанії-емітента. Продумана дивідендна політика може сприяти не тільки зменшенню коливань ринкової ціни акцій, а й стабільному її зростанню.

Практичні завдання до теми «Капітал підприємства»

Завдання 1

Чому дорівнює балансова, ринкова вартість активів та прихований капітал, якщо балансова оцінка власного капіталу становить 10 млн грн, ринкова оцінка власного капіталу —15 млн грн, зобов’язання —12 млн грн?

Розв’язування

Згідно з формулами (9.1) і (9.2) та визначенням прихованого капіталу

Балансова вартість активів = = Балансова оцінка власного капіталу + + Зобов’язання = 10 +12 = 22 млн грн;

Ринкова вартість активів = = Ринкова оцінка власного капіталу + + Зобов’язання = 15 +12 = 27 млн грн;

Прихований капітал = =Ринкова оцінка власного капіталу — Балансова оцінка власного капіталу = 15 — 10 = 5 млн грн.

Структура капіталу підприємств

Отримані результати означають, що в разі ліквідації підприємства після продажу майна й виконання зобов’язань перед банками та іншими кредиторами власники підприємства, які внесли до статутного капіталу 450 тис. грн, отримають 305 тис. грн, тобто: 305 : 450 х 100 % = 68 % інвестованих коштів.

За даними Балансу власники підприємства мають право при його ліквідації отримати грошові кошти в сумі 550 тис. грн, що визначається балансовою оцінкою капіталу, або майно на таку суму. Дійсна сума компенсації становитиме 305 тис. грн, або 305 : 550 • 100 % =55,5 % балансової вартості чистих активів підприємства6.

Завдання 2

Визначити ринкову оцінку власного капіталу підприємства, якщо в результаті морального зносу основні засоби можуть бути продані на ринку за ціною, що становить 70 % їх балансової вартості, товарно-матеріальні запаси — 50 %. Безнадійна дебіторська заборгованість становить 20 %. Ціна акції, якими володіє підприємство, зросла на 50 %.

На скільки відрізняються балансова та ринкова оцінки капіталу?

АКТИВ

тис. грн

ПАСИВ

тис. грн

Основні засоби

500

Статутний капітал

450

Довгострокові фінансові вкладення

50

Резервний капітал

50

Товарно-матеріальні запаси

200

Нерозподілений прибуток

50

Дебіторська заборгованість

100

Кредити банків

300

Грошові кошти

100

Кредиторська заборгованість

100

Всього

950

Всього

950

Розв’язування

До зобов’язань підприємства відносять кредити банків та кредиторську заборгованість. Загальний обсяг зобов’язань становить: 300 + 100 = 400 тис. грн. Ринкова вартість активів підприємства дорівнює:

АКТИВ

Ринкова вартість, тис. грн

Основні засоби

500 0,7 = 350

Довгострокові фінансові вкладення

50-1,5 = 75

Товарно-матеріальні запаси

200 0,5 «100

Дебіторська заборгованість

100 0,8 = 80

Грошові кошти

100 • 1 а 100

Всього

705

Згідно з формулами (9.1) і (9.2):

Балансова оцінка власного капіталу = = Балансова вартість активів — Зобов’язання = = 950 — 400 = 550 тис. грн;

стати. Частину прибутку, що залишилась, використовують для виплати дивідендів.

Завдання З

Визначити вартість позикового капіталу, якщо підприємство сформувало позиковий капітал за рахунок емісії облігацій. Номінал облігації —1000 грн, обсяг емісії — 10 000 000 грн, купонний процент сплачується раз на рік і становить 14 % від номіналу, строк обігу облігацій — 5 років. Облігації розміщено на ринку за ціною 990 грн. Витрати на емісію — 120 000 грн.

Розв’язування

За формулою (9.4) вартість позикового капіталу Лб, сформованого за рахунок емісії облігацій, є розв’язком рівняння

Структура капіталу підприємств

Де Р—сума коштів, що надійшла в результаті розміщення облігацій; г—витрати на емісію в процентах до обсягу емісії; Р(1 — г) — реальне надходження коштів у результаті емісії облігацій; С, — сумарні купонні виплати за облігаціями за і-й період; N — сумарна номінальна вартість облігацій; п — кількість років до погашення.

Оскільки витрати на розміщення облігацій наведено в умові задачі в грошових одиницях, доцільно визначити реальне надходження коштів на підприємство як різницю між виручкою від продажу облігацій Р та витратами на їх розміщення 2):

Структура капіталу підприємств

Загальна кількість облігацій дорівнює 10 000 000 : : 1000 = 10 000 шт.; виручка від продажу облігацій — 10 000 • 990 = 9 900 000 грн; сумарні купонні виплати — 10 000 000-0,14= 1 400 000 грн.

Після підстановки даних у формулу (9.17) і скорочення на 10 000 отримаємо рівняння для визначення вартості позикового капіталу:

Структура капіталу підприємств

Подібні рівняння часто не мають аналітичного розв’язку, проте чисельний розв’язок завжди можна знайти за допомогою фінансового калькулятора або комп’ютера. Розв’язком даного рівняння є: &б = 0,143, або 14,3 %.

Отже, вартість позикового капіталу становить 14,3 % і є дещо вищою від купонної ставки (14 %), що зумовлено продажем облігацій за ціною, нижчою за номінальну вартість, та витратами на розміщення облігаційної позики на ринку.

Завдання4

Акціонерний капітал підприємства складають прості акції. Кількість акцій — 100 000 шт., балансова вартість акції — 70 грн. Обсяг позикового капіталу — 1 000 000 грн. Вартість акціонерного капіталу —

15 %, позикового — 13 %. Ставка податку на прибуток

підприємства — 25 %.

Визначити середньозважену вартість капіталу

(СЗВК) та дивіденди, сплачені на одну акцію, якщо дохід до виплати процентів та податків (ДВПП) становить 2 030 000 грн. Весь прибуток розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів.

Як зміниться СЗВК і дивіденд у розрахунку на акцію, якщо підприємство викупить за балансовою вартістю 25 % акцій і на таку саму суму випустить і розмістить облігації. Як передбачають менеджери підприємства, вартість акціонерного капіталу при цьому зросте до 17 %, а позикового — до 14 %, (Вважаємо, що діяльність підприємства є стабільною, а дохід до виплати процентів та податків не змінюється в результаті змін у структурі капіталу.)

Розв’язування

Визначимо прибуток, який розподіляється серед акціонерів, тис. грн.

ДВПП

2030

Процентні виплати за позикою

1000 0,13 = 130

Прибуток до оподаткування

2030-130 = 1900

Податок на прибуток (25 %)

1900-0,25 = 475

Чистий прибуток

1900-475 = 1425

Весь прибуток сплачується акціонерам у вигляді дивідендів, тому дивіденди на одну акцію становлять: 1 425 000:100 000 = 14,25 грн.

Середньозважену вартість капіталу обчислимо за формулою

Відповідно до умови задачі капітал підприємства складається з акціонерного капіталу загальним обсягом 100 000 • 70 = 7 000 000 грн та позикового, обсяг якого 1 000 000 грн. Загальний обсяг капіталу становить 7 000 000 + 1 000 000=8 000 000 грн;

Структура капіталу підприємств

Якщо підприємство викупить за балансовою вартістю 25 %, або 25 000 акцій, обсяг акціонерного капіталу зменшиться на суму 25 000 • 70 = 1 750 000 грн, на таку саму суму збільшиться обсяг позикового капіталу, загальний обсяг капіталу залишиться без змін. З урахуванням того, що частка акціонерного капіталу зменшиться до ω =(7 000 000 -1 750 000): 8 000 000 = = 0,656, частка позикового зросте до ω = (1 000 000 + + 1 750 000) : 8 000 000 = 0,344, вартість акціонерного капіталу зросте до 17, а позикового — до 14 %:

Структура капіталу підприємств

При досить значному зростанні вартості акціонерного та позикового капіталу СЗВК суттєво не зросла, оскільки частка більш дорогого акціонерного капіталу зменшилась, а частка позикового капіталу, який має меншу вартість і коригується на податок, збільшилась.

Визначимо прибуток, який розподіляється серед акціонерів, після змін у структурі капіталу, тис. грн.

Структура капіталу підприємств

Весь прибуток сплачується акціонерам у вигляді дивідендів, тому дивіденди на одну акцію такі: 1233 750 : : 75 000 =16,45 грн.

Як бачимо, зменшення частки акціонерного капіталу в загальному обсязі капіталу підприємства призвело до зменшення кількості акцій та зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію.




Предыдущий:

Следующий: