методика англійської

Постановка проблеми

Стан сучасної освіти й тенденції її розвитку потребують нових підходів до розвитку освітнього середовища. Сьогодні в центрі уваги – учень, його особа, неповторний внутрішній світ. Тому основна мета сучасного вчителя – вибрати методи і форми організації навчальної діяльності учнів, які оптимально відповідають поставленій меті.

Аналіз досліджень

Вагомий внесок у розвиток інтерактивного навчання було зроблено великою низкою педагогів (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, В.П. Вахтьоров та ін.). Докладнішу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти у творчості вчителів-новаторів 1970 – 1980-х рр. (Ш.А. Амонашвілі, В.Ф. Шаталова, Є.М. Ільїна, С.М. Лисенкова та ін.). Слід зазначити, що питання «Сучасних педагогічних технологій навчання іноземної мови (ІМ) у початковій школі» все ще залишається недостатньо вивченим.

Постановка мети дослідження

Мета статті – охарактеризувати сучасні педагогічні технології навчання ІМ у початковій школі.

Виклад основного матеріалу

Успіх навчання ІМ в значній мірі залежить від обраного підходу до нього. Термін «підхід» означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді й визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень, іншими словами «підхід» означає стратегію навчання [2].

Останнім часом широкого застосування у навчанні ІМ набули такі підходи [2]: Біхевіористський підхід визначає оволодіння ІМ як сформованість респонсивних реакцій на іншомовні стимули.

Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння ІМ у моделях в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення.

Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня на засвоєння правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

Комунікативно-діяльнісний підхід передбачає органічне поєднання свідомих та підсвідомих компонентів у процесі навчання ІМ, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їхньою комунікативно-мовленнєвою функцією.

Усі вище зазначені підходи є ефективними для застосування на уроках ІМ у початкових класах. За допомогою правильно підібраних підходів учитель зможе донести до учнів навчальний матеріал.

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці ІМ є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв’язати принципове завдання, а саме, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу – повідомлення, евристична бесіда, відкриття, розв’язання проблеми, самостійна робота тощо.

Сучасні зміни у суспільстві спонукають учителів ІМ формувати нове покоління за допомогою інноваційних технологій як творчу особистість, здатну ефективно застосовувати набутий досвід (вивчений матеріал) у життєвих ситуаціях. Слово «технологія» – грецького походження й означає «знання про майстерність» [3]. Ми розуміємо сучасні педагогічні технології як сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об’єднаних єдиною метою, добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу [3].

Сучасні педагогічні технології навчання можуть бути реалізовані через інтерактивне навчання. Інтерактивне навчання – це, насамперед, діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. До інтерактивних методів навчання належать такі [1; 4]: метод проектів, асоціативний кущ, мікрофон, робота в парах, робота в групах, мозковий штурм, мозаїка, технологія співпраці, модульне навчання.

Розглянемо вищезазначені методи докладніше. Так, метод проектів формує в учнів комунікативні навички, культуру спілкування, уміння коротко і доступно формулювати думки, толерантно ставитися до думки партнерів по спілкуванню, розвивати уміння добувати інформацію з різних джерел, обробляти її за допомогою сучасних комп’ютерних технологій. Він створює мовне середовище, що сприяє виникненню природної потреби у спілкуванні ІМ.

Проектна форма роботи є однією з актуальних технологій, що дозволяють учневі застосувати накопичення знань з предмету. Учні розширюють свій кругозір, кордони володіння мовою, отримуючи досвід від практичного його використання, вчаться розуміти тексти ІМ. Вони працюють з довідковою літературою, словниками, комп’ютером, що створює можливість прямого контакту з іншомовними автентичними текстами. Це не може бути досягнуто шляхом вивчення мови лише за допомогою підручника.

Робота над проектом – процес творчий. Учень самостійно або під керівництвом вчителя займається пошуком вирішення певної проблеми. Для цього потрібне не лише знання мови, але й володіння великим обсягом наочних знань, творчими, комунікативними й інтелектуальними вміннями. В курсі ІМ метод проектів може використовуватися в рамках програмного матеріалу практично з будь-якої теми. Робота над проектами розвиває уяву, фантазію, творче мислення, самостійність та інші особові якості [4].

Розглянемо наступний метод інтерактивного навчання «Асоціативний кущ». Серед інтерактивних методів навчання вчителі початкових класів віддають перевагу методу побудови «асоціативного куща». На початку роботи вчитель визначає одним словом тему, над якою проводитиметься робота, а учні згадують, що виникає в пам’яті стосовно цього слова. Спочатку висловлюються найстійкіші асоціації, потім — другорядні. Учитель фіксує відповіді у вигляді своєрідного «куща», який поступово «розростається». Цей метод універсальний, адже може використовуватися під час вивчення будь-якої навчальної дисципліни і на всіх етапах уроку [1].

Наступним методом є «Мікрофон», технологія якого надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи власну думку чи позицію. Правила проведення такі:

говорити має тільки той, у кого є «символічний» мікрофон;

подані відповіді не коментуються і не оцінюються;

коли хтось висловлюється, решта не має права перебивати, щось говорити, вигукувати з місця [1].

Перевага надається методу роботи в парах. Його можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість висловитись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують значної витрати часу. Серед них можна назвати такі:

обговорити текст, завдання;

взяти інтерв’ю і визначити ставлення партнера до будь-якої навчальної діяльності;

зробити аналіз чи редагування письмової роботи партнера;

проаналізувати разом проблему, вправу;

протестувати її й оцінити партнера;

дати відповіді на запитання вчителя;

порівняти записи, що зроблені в класі.

Розглянемо метод роботи в групах. Вона надає всім учасникам можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, відпрацювання прийомів активного слухання, прийняття спільного рішення, узгодження різних поглядів). Роботу в групах слід використовувати тоді, коли необхідно розв’язати проблему, з якою важко впоратись індивідуально, та коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді.

Під час створення груп рекомендується об’єднувати в одній групі учасників із різними рівнями підготовки та досвіду з питання, що розглядається, оскільки в різнорідних групах стимулюється творче мислення, інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних боків.

Методична література містить сформульовані на основі досвіду інтерактивного навчання загальні правила роботи в групах [1]:

кожний учасник за бажанням має можливість висловитися;

усі учасники групи поважають цінності та погляди кожного, навіть якщо не згодні з ними;

відбувається обговорення ідей, а не людей, що їх висловили;

усі конфлікти, що виникають, розв’язуються мирним шляхом із урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

усі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу;

після завершення групової роботи, її результати мають бути презентовані іншим групам.

Наступний інтерактивний метод «Мозковий штурм» є відмінним методом для використання досвіду учнів із метою розв’язання проблем та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для «мозкового штурму», яких потрібно дотримуватись. «Мозковий штурм» найкраще спрацьовує у групах, що складають 5-7 осіб [1].

Розглянемо метод «Мозаїка». Учням пропонується самостійно опрацювати матеріал (кожному різний) і законспектувати його за певний час. Після цього діти по черзі ознайомлюють свою групу з конспектом, а члени групи повинні за ним занотувати ті самі нотатки. Наприкінці спілкування в усіх членів групи повинна бути заповнена таблиця [1].

До сучасних технологій навчання належить і технологія співпраці. Основна ідея полягає в створенні умов для активної спільної діяльності учнів в різних навчальних ситуаціях. Діти об’єднуються в групи по 3-4 учня, їм дається одне завдання, при цьому обумовлюється роль кожного. Кожен учень відповідає не лише за результат своєї роботи, але і за результат усієї групи. Тому учні з низьким рівнем знань прагнуть з’ясувати у сильних те, що їм незрозуміло, а останні прагнуть, щоб перші досконально розібралися у завданні. І від цього виграє весь клас, тому що спільно ліквідовуються прогалини [4].

Застосування інтерактивних технологій у навчальному процесі значно урізноманітнює процес сприйняття, осмислення та переробки інформації. Також значно розширюється і мотиваційна основа навчальної діяльності, діти краще усвідомлюють та запам’ятовують матеріал. На нашу думку, всі вищезазначені інтерактивні технології є ефективними для застосування у початковій школі на уроках ІМ. Вони мотивують, активізують та зосереджують увагу учнів на потрібному матеріалові. Правильно підібрані технології навчання гарантують половину успіху.

Висновок

Сучасні педагогічні технології навчання ІМ відіграють важливу роль у сучасній освіті. Вони збільшують свідомість учнів і вирівнюють можливості засвоєння ними нового матеріалу.

Також значно підвищується особистісна роль учителя: він є лідером, організатором. Професіоналізм педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, що є необхідною умовою забезпечення нової якості освіти.

Поняття засобів навчання та їх класифікація

Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об’єкт, який «розміщено» між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об’єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп’ютери.

Цей перелік засобів навчання не є вичерпаним, але він містить найбільш вживані з них.

Об’єкти, які виконують функцію засобів навчання, можна класифікувати за різними ознаками: за їх властивостями, суб’єктами діяльності, впливом на якість знань і розвиток здібностей, їх ефективністю в навчальному процесі (щодо зменшення кількості помилок при розв’язуванні задач).

За суб’єктом діяльності засоби навчання можна умовно розділити на засоби викладання і засоби навчання. Так, обладнання демонстраційного експерименту належить до засобів викладання, а обладнання лабораторного практикуму — до засобів навчання. Засобами викладання користується переважно вчитель для роз’яснення та закріплення навчального матеріалу, а засобами навчання — учні для його засвоєння. Разом з тим, частина засобів навчання може бути і тим, і іншим, в залежності від етапу навчання.

Засоби викладання мають суттєве значення для реалізації інформаційної та управлінської функцій учителя. Вони допомагають збуджувати та підтримувати пізнавальні інтереси учнів, покращувати надійність навчального матеріалу, зробити його більш доступним, забезпечувати більш точну інформацію про явище, що вивчається, інтенсифікувати самостійну роботу учня та її темп. Їх можна розділити назасоби пояснювання нового матеріалу, засоби закріплення і повторення, та засоби контролю.

При використанні будь-якого виду засобів необхідно дотримуватися міри та пропорції, які визначаються закономірностями навчання, зокрема, законом інтеріоризації. Так, відсутність або недостатня кількість засобів наочності знижує якість знань за рахунок зменшення пізнавального інтересу та утруднення розуміння і образного сприйняття матеріалу. Але велика кількість демонстрацій створює розважальний настрій в учнів. Оптимальним при вивченні складної теми є 4 — 5 демонстрацій за урок, враховуючи й засоби для самостійної роботи учнів та засоби контролю.

Демонстраційні предмети та малюнки на дошці повинні бути добре видимі з останніх місць. Експонати на дошці повинні мати розміри не менш 5×1 см. Якщо об’єкти менших розмірів, то необхідно організувати їх тіньову проекцію, оптичне збільшення зображення, використати дидактичний матеріал або пересадити учнів на час демонстрації за перші столи. В розгорнутих схемах розміри зображення деталей повинні визначатися закономірностями зорового сприйняття, а не їх фактичними розмірами» необхідно розкривати істинні розміри предмету та його зображення на схемі.

Досвід передових учителів та експериментальні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, І. Колошина та ін.) показали, що інтенсивність розумового розвитку залежить від того, чи даються засоби навчання в готовому вигляді, чи конструюються учнями на уроці разом з учителем. Виготовлення засобів навчання сприяє забезпеченню розвиваючого ефекту та більш високої якості знань учнів, ніж їх використання за шаблоном. Це пояснюється тим, що розробка нових засобів навчання, як і вдосконалення освоєних, передбачає зміну пізнавальних завдань та інструкцій, використання нових видів тренувальних вправ. Не абсолютна кількість завдань, а їх різноманітність є однією з дидактичних основ підвищення якості знань учнів, розширення їх світогляду та здібностей.

Нині в практиці навчання розповсюджені три підходи до розробки, конструювання та використання засобів навчання. У відповідності з першим, розробка засобів навчання не належить до викладання. Тому необхідно використовувати тільки те, що вже є в матеріальному обладнанні кабінету. В цій позиції засоби навчання ототожнюються зі звичайними засобами наочності та контролю, що створюють відомий комфорт, без якого не можна обійтись. Прихильники цієї теорії стверджують, що їм для викладання достатньо дошки та крейди.

Інший підхід абсолютизує роль засобів навчання, які розглядаються як головні та єдині, що забезпечують досягнення мети, а решта компонентів (методи, організація тощо) повинні відповідати та обумовлюватися специфікою засобів навчання. Перебільшення ролі засобів навчання можна розглядати і як негативну реакцію на перший підхід, що заперечує взагалі їх значення та вплив на якість знань і розумовий розвиток учнів.

Третя позиція полягає в тому, що засоби навчання розглядаються насамперед в системі діяльності вчителя і учнів. Вони виконують певні функції та забезпечують (поряд з іншими компонентами) визначену ними якість знань та розумовий розвиток учнів.

 

 

Тема. Сучасний урок іноземної мови та вимоги до нього. Типи та структура уроків

План

1. Урок – основна форма навчально-виховного процесу з іноземних мов.

2. Вимоги до уроку.

3. Типи та структура уроків.

4. Аналіз уроку.

Педагогічна наука розглядає урок як свідому й цілеспрямовану сумісну діяльність учителя та учнів.

Урочна система має позитивні якості такі, як:

чітка організаційна структура;

економічність;

простота в управлінні.

Негативні моменти: урочної системи:

жорстка організаційна структура;

недостатнє врахування індивідуальних особливостей учнів.

Урок іноземної мови є основною організаційною одиницею навчального процесу, його частиною і водночас самостійною, цілісною ланкою.

До нього ставляться загально дидактичні й методичні вимоги, що й до кожного уроку. Але він має свою специфіку, яка зумовлена вимогами до уроку іноземної мови.

Вимоги до уроку.

1. Його мовленнєва спрямованість.

Мовленнєва діяльність на уроці передбачає формування 4 видів цієї діяльності:

слухання;

говоріння;

читання;

письма.

Для реалізації мовленнєвої спрямованості кожен урок повинен мати конкретні практичні цілі, спрямовані на формування мовленнєвих навичок та вмінь; мовленнєва спрямованість означає комунікативний характер вправ.

Виконуючи комунікативну вправу, учень вирішує задану вчителем мовленнєво-розумову задачу. Мовлення учня пов’язане з конкретною природною або створеною ситуацією спілкування. Комунікативна атмосфера повинна бути н кожному уроці, починаючи з його початку і закінчуючи підсумком уроку, коли вчитель оцінює комунікативну діяльність учнів.

Комунікативність уроку.

На уроці іноземної мови всі рівні мови – фонетичний, лексичний, граматичний взаємопов’язані, взаємозумовлені. Мовний матеріал повинен опрацьовуватися в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Для засвоєння структур активного граматичного мінімуму, необхідно добирати вправи з аудіювання, говоріння, читання та письма. Для засвоєння структур пасивного граматичного мінімуму необхідна практика в аудіюванні та читанні.

Але на уроці неможливо однаково розвивати усі види мовленнєвої діяльності. Один чи два з них будуть переважати над іншими.

Іноземна мова – мета і засіб навчання.

Мовлення вчителя виконує важливі функції:

1. воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Тому воно повинно бути грамотним, виразним та економним;

2. мовлення вчителя є і засобом навчання, тобто зразком для учнів, опорою, яку учень може використати, стимулом для мовлення.

Тому створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним з головних завдань учителя іноземної мови. Але мовлення вчителя на уроці не повинно займати більше 10% часу уроку.

Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів.

Завдання учтителя полягає у залученні учнів до активної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку.

Що стимулює розумово-мовленнєву діяльність учнів?

1. Використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів.

2. Постановка цілей та завдань, що спонукають учнів до вирішення комунікативних завдань, до висловлювання власних думок.

3. Застосування таких прийомів навчання, які дають можливість кожному учню брати участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшувати їх активний час на уроці.

На уроці повинен домінувати учень, а не вчитель. Це вимога особистісно-діяльнісного підходу, тому у центрі навчання знаходиться учень-суб’єкт. Учитель в контексті цього підхіду організовує, спрямовує і коректує навчальний процес.

Різноманітність форм роботи учнів.

В умовах особистісно-орієнтованого навчання перевага належить колективним формам роботи. Це робота в парах із змінною або без змін партнерів, робота в малих групах від трьох до п’яти учасників, хорове реплікування в режимі група-група, група –один учень, один учень – група. Колективні форми роботи є перспективними для спілкування. Вони збільшують активний час діяльності учнів, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.

Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності.

На уроці іноземної мови мотивація забезпечується:

цікавим навчальним матеріалом, який відповідає смакам та уподобанням учнів. Це може бути і цікавий текст, і сучасна пісня, і поезії, гумор тощо;

прийомами роботи з навчальним матеріалом. Колективні форми роботи, навчальні ігри, проблемні завдання до вправ;

успішністю учнів у вивченні іноземної мови, яка викликає задоволення, відчуття прогресу в учінні. Вона досягається посильними та доступними навчальними завданнями, їх оцінкою з боку вчителя та учнів. Оцінки можуть бути вербальними та невербальними;

сприятливим психологічним кліматом на уроці. Взаємна довіра, рівноправність, партнерство у спілкуванні викликає в учнів задоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. Мотивації сприяють також моменти релаксації: фізкульт-хвилинки, музичний фон, які знімають втому учнів, підвищують їх загальний тонус, перешкоджають спаду мотивації.

Типи та структура уроків іноземної мови.

В методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи.

Перший тип – уроки, що спрямовані на формування навичок користування мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним), тобто це уроки ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Другий тип – це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь ,тобто на уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності.

В межах І типу уроків можна виділити такі види уроків:

1) ознайомлення з новими лексичними одиницями та формування лексичних навичок усного мовлення і читання;

2) ознайомлення з новими граматичними структурами та формування рецептивних граматичних навичок тощо.

Що стосується уроків другого типу, це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку

Традиційно урок складається з етапів. В цілісній структурі виділяється початок, основна та заключна частина уроку.

Початок уроку – це організаційний момент та мовленнєва зарядка. Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями, за певною ситуацією. Приводом для бесід може бути актуальна подія, новина тощо.

Функцію введення учнів в іншомовну атмосферу може виконувати аудіювання учнями коротких жартів. Розучування вірша, римівки, прислів’я, фонетична зарядка тощо.

Слід уникати одноманітності у проведенні мовленнєвої зарядки.

В основній частині уроку вирішуються його головні завдання. Це може бути: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація або узагальнення засвоєного і контроль мовленнєвих навичок та вмінь.

Перевірці домашнього завдання може бути присвячений окремий етап уроку, або домашня вправа може бути включена у відповідну класну вправу, що актуалізує матеріал домашнього завдання.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці.

Його компонентами є: підбиття підсумків уроку та повідомлення домашнього завдання. Не всі компоненти постійні.

Аналіз уроку іноземної мови

Високий професіоналізм, педагогічна майстерність учителя досягаються не лише у процесі систематичної, вдумливої, творчої підготовки до своїх уроків, але й за рахунок проведення аналізу та узагальнення досвіду колег, збагачення на цій основі своєї практики ефективними прийомами навчання. Уміння спостерігати та аналізувати педагогічний процес є професійно необхідним для кожного вчителя. Воно складає основу успішної реалізації роботи вчителя, а також є базою для оволодіння самоаналізом, що є запорукою високого професіоналізму.

Аналіз уроку іноземної мови вимагає як всебічних знань про урок, так і спеціальних умінь його спостереження та оцінювання. Складність аналізу урок полягає не тільки в багатоплановості останнього, але й у специфічності окремих його компонентів і типів. Проте існують певні характеристики, які є обов’язковими для кожного уроку іноземної мови. Це насамперед відповідність конкретного уроку основним вимогам до уроку іноземної мови, зумовлені специфікою цілей, змісту і технології навчання саме цього предмета в середніх навчальних закладах. Реалізація вчителем саме цих вимог повинна статі об’єктом загального аналізу уроку іноземної мови, метою якого є цілісна оцінка уроку через призму його особливостей, в однаковій мірі притаманних типам уроків. До таких вимог відносяться: цілеспрямованість уроку, структурна цілісність і змістовність уроку, активність учнів на уроці, відповідність мовленнєвої поведінки вчителя цілям, змісту та умовам навчання, результативність уроку.

З урахуванням сказаного можна запропонувати схеми загального та поглибленого аналізу уроку іноземної мови, складовими частинами якого виступають основні вимоги до уроку ІМ.

Схема загального аналізу уроку

I. Цілеспрямованість уроку.

1. Визначити тему уроку, місце уроку в тематичному циклі, тип уроку.

2. Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі.

3. Встановити відповідність поставлених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.

II. Структура та зміст уроку.

1. Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності.

2. Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку.

3. Оцінити раціональність співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ.

4. Назвати допоміжні засоби навчання, що використовувались, оцінити їх доцільність та ефективність.

5. Визначити розвиваючу, виховну, освітню цінність мовленнєвого

матеріалу уроку і вправ, їх відповідність віковим інтересам учнів.

ІІІ. Активність учнів на уроці.

1. Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність.

2. Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумової активності учнів.

IV. Мовленнєва поведінка вчителя.

1. Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми.

2. Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку.

3. Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.

4. Визначити доцільність використання рідної мови вчителем на уроці.

5. Встановити співвідношення мовлення вчителя та учнів на уроці.

V. Результативність уроку.

1. Підсумувати те, чого навчились учні на уроці.

2. Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям.

3. Оцінити об’єктивність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.

Схема поглибленого аналізу уроку

І. Цілеспрямованість уроку.

1. Визначити практичну, виховну, розвиваючу, загальноосвітню цілі уроку.

2. Встановити відповідність цілей уроку його місцю в ситуативно-тематичному циклі, типу уроку та етапу навчання.

II. Структура та зміст уроку.

1. Назвати етапи уроку.

2. Співвіднести їх послідовність і розподіл у часі з поставленими цілями та віковими особливостями учнів і конкретними умовами навчання.

3. Дати детальну характеристику зафіксованим етапам уроку.

А. Початок уроку:

- визначити форму проведення уроку та оцінити мотиваційний потенціал, відповідність віковим особливостям і рівню мовної підготовки учнів;

- сформулювати навчальні завдання початку уроку та визначити їх зв’язок з цільовою установкою уроку;

- встановити відповідність використаних прийомів поставленім цілям;

- оцінити ефективність використаних засобів навчання; охарактеризувати мовленнєву поведінку вчителя.

Б. Основна частина уроку (з урахуванням наявності конкретних ланок уроку):

а) подача нового мовного матеріалу:

- визначити адекватність прийомів навчання етапам формування мовленнєвих навичок, труднощам засвоєння даного матеріалу і рівню підготовки учнів;

- оцінити рівень вмотивованості та мовленнєвої спрямованості подачі мовного матеріалу, забезпечення мовленнєвої та розумової активності учнів;

- назвати використані прийоми поточного контролю та оцінити їх адекватність поставленим цілям;

- визначити виховний, освітній, розвиваючий потенціал використаних прийомів та їх відповідність віковим особливостям учнів;

- оцінити мовленнєву поведінку вчителя;

б) активізація дій учнів у використанні мовного матеріалу:

- встановити відповідність мовленнєвих одиниць та послідовності вправ етапам формування мовленнєвих навичок;

- визначити співвідношення некомунікативних і умовно-комунікативних вправ та оцінити його раціональність з урахуванням труднощів засвоєння мовного матеріалу;

- оцінити рівень вмотивованості та мовленнєвої спрямованості тренування;

- визначити прийоми активізації роботи всіх учнів та оцінити ефективність прийомів з урахуванням вікових особливостей учнів; встановити зв’язок урочного тренування з виконаним домашнім завданням, оцінити ефективність форм його перевірки; назвати використані допоміжні засоби навчання, оцінити ефективність та відповідність віковим особливостям учнів і рівню їх підготовки;

- визначити прийоми поточного контролю та оцінити їх адекватність поставленим завданням;

- визначити виховний, розвиваючий, освітній потенціал використаних прийомів навчання; оцінити мовленнєву поведінку вчителя;

в) практика учнів у спілкуванні:

- оцінити рівень вмотивованості та ситуативної забезпеченості іншомовного спілкування учнів;

- визначити відповідність методичних прийомів етапам розвитку мовленнєвих умінь;

- назвати прийоми активізації роботи всіх учнів;

- визначити адекватність прийомів контролю його об’єктам;

- встановити зв’язок урочної роботи з виконаним домашнім завданням та оцінити ефективність форм його перевірки;

- визначити виховний, розвиваючий, освітній потенціал використаних прийомів навчання;

- оцінити мовленнєву поведінку вчителя.

В. Завершення уроку:

- оцінити своєчасність і чіткість пояснення домашнього завдання, його підготовленість проведеним уроком і мотивуючий потенціал;

- визначити забезпеченість усвідомлення учнями досягнутого рівня практичного володіння мовою;

- оцінити об’єктивність виставлених оцінок, їх мотиваційний і виховний потенціал.

III. Результативність уроку.

1. Визначити ступінь успішності виконання плану уроку.

2. Встановити відповідність досягнутого на уроці рівня сформованості мовленнєвих навичок та умінь поставленим цілям.

IV. Рекомендації щодо удосконалення уроку.

Залежно від результатів уроків сформулюйте конкретні поради щодо:

поліпшення вибору методичних прийомів навчання;

забезпечення вмотивованості і мовленнєвої спрямованості вправ;

удосконалення організаційних форм уроку;

раціональність використання допоміжних засобів навчання;

поліпшення мовленнєвої поведінки вчителя.




Предыдущий:

Следующий: