Тема 2. Фінансова політика держави

Тема 2. Фінансова політика держави

План лекції 2.1

1. Зміст і значення фінансової політики як складової економічної і соціальної політики.

2. Основні теоретичні концепції, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою.

3. Фінансова політика в умовах фінансової кризи. Шляхи її подолання.

План лекції 2.2

4. Фінансовий механізм. Його основні елементи.

5. Фінансове планування і прогнозування.

6. Фінансовий контроль. Його зміст і призначення.

Зміст і значення фінансової політики як складової економічної і соціальної політики

Фінансова політика є важливою складовою частиною економічної і соціальної політики держави.

Фінансова політика держави – це особлива форма її діяльності, направлена на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для здійснення функцій держави.

Проявляється фінансова політика у вигляді форм і методів мобілізації фінансових ресурсів і використанні їх на різні потреби держави, з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Основна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі повинні забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності. У цих умовах важливе значення також має створення надійних соціальних гарантій населенню.

Основне завдання фінансової політики держави – забезпечення реалізації державних програм необхідними фінансовими ресурсами. Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони — матеріальна база будь-яких перебудов.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.

При розробці фінансової політики держави необхідно враховувати певні принципи фінансової політики. Принципи фінансової політики держави у кожному конкретному випадку, в кожній окремо узятій державі, в певний період можуть змінюватися.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримка підприємницької активності і підвищення рівня зайнятості населення.

Другим принципом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.

Третій принцип фінансової політики – вплив за допомогою фінансової політики на раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що загрожують здоров’ю громадян.

Головні засади та напрями фінансової політики на практиці відображаються у:

фінансовому законодавстві;

системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;

перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

структурі доходів і видатків бюджетів.

Головним субєктом фінансової політики є держава. Вона розробляє стратегію основних напрямів фінансового розвитку суспільства на віддалену перспективу і визначає завдання на майбутній період, засоби і шляхи їх досягнення.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною і соціальною стратегією. У процесі її розроблення прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формуються концепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв’язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв’язків.

Для того, щоб краще з’ясувати зміст, завдання і вимоги до фінансової політики і розділити сфери фінансових відносин, виходячи з їх суті і змісту, слід розрізняти як самостійні складові частини фінансової політики: податкову, бюджетну і грошово-кредитну,митну політику.

Податкова політика як невід’ємна частина фінансової політики реалізує інтереси держави. Її головне призначення полягає у вилученні частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, в мобілізації цих засобів і перерозподілі через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою:

джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів витрат бюджету;

допустимих меж незбалансованості бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємин між окремими ланками бюджетної системи.

Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків у народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

У кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна політика, кредитна політика — а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна політика й інвестиційна політика.

Держава захищає свої інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до заінтересованості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення примноження золотовалютних резервів держави.

2.Основні теоретичні концепції, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством.

Зміст фінансової політики, її основні напрями ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин. Основні теоретичні положення, що стосуються фінансів та фінансової політики держави в ХХ ст. сформулювали класики політекономії Адам Сміт (1723—1790) і Давид Рікардо (1772—1823), а також англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946) та їх послідовники.

Сутність концепції основоположників класичної політекономії Адама Сміта і Давида Рікардо зводилась до невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції. У ній головна роль у регулюванні економічного життя суспільства відводилася ринковому механізму.

Результати великої кризи 1929—1933 років засвідчили, що невтручання держави в створення й використання фінансових ресурсів, а також відсутність ефективного фінансового механізму регулювання економіки призводять до значних втрат і соціальних потрясінь.

Англійський економіст Д. М. Кейнс заснував теоретичну школу, яка висловилася проти традиційної класичної теорії, відповідно до якої ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту й пропозиції, виключаючи тим самим тривалі порушення в економіці, у тому числі й такі явища, як спад виробництва, інфляція й безробіття. У своїй праці «Загальна теорія зайнятості, процента й грошей» Кейнс обґрунтував цілісну концепцію державного регулювання ринкової економіки, основним інструментом якої є фіскальна політика, а найважливішим об’єктом — інвестиційні ресурси й процентні ставки.

Результатом практичної реалізації такої теоретичної концепції стало зростання державних витрат на створення нових робочих місць, підвищення зайнятості населення, скорочення безробіття активізацію підприємницької діяльності і формування додаткового попиту, що дало змогу збільшити національний дохід, а звідси з’явились можливості для збільшення видатків на фінансування соціальних потреб. Кейнсіанська модель довела свою життєвість і тому досить тривалий час панувала в економічній теорії й практиці.

У 70-х роках особливості фінансової політики визначаються неокласичним напрямом економічної теорії. Неокласики запропонували обмежити роль держави і забезпечення вільної ринкової системи. В цей період кейнсіанська «теорія попиту» змінюється на «теорію пропонування» згідно якої для боротьби з інфляцією необхідно збільшити пропозицію товарів, а для стимулювання їх виробництва необхідно збільшити капіталовкладення і понизити податки.

У сучасних умовах більшість розвинутих країн у своїй фінансовій політиці використовують різні елементи як кейнсіанської, так і неокейнсіанської системи державного регулювання.

У країнах соціалістичної орієнтації фінансова політика формувалась під впливом марксистсько-ленінської теорії сутності і функцій соціалістичної держави і спиралась на принцип фінансової централізації. Фінансова централізація передбачала не тільки концентрацію переважної частини фінансових ресурсів у розпорядженні держави, а й монополію держави в організації фінансових відносин.

Слід відзначити, що сама по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань.

3. Фінансова політика в умовах фінансової кризи. Шляхи її подолання

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансову кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв’язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі — характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб’єктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Загальною причиною розладу фінансів в Україні є суттєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які до того ж неконкурентоспроможні.

Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб’єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.




Предыдущий:

Следующий: