Тема 3. Фінансова система

Тема 3. Фінансова система

План лекції 3.1.

1. Поняття фінансової системи, теоретичні основи її побудови.

2. Структура фінансової системи. Сфери та ланки фінансових відносин, їх характеристика.

3. Взаємовідносини між окремими сферами та ланками фінансової системи.

План лекції 3.2.

4. Правові та організаційні основи фінансової системи.

5. Державне регулювання фінансових відносин.

Питання на самостійне опрацювання навчального матеріалу:

6.Оперативне управління фінансовою системою.

7. Управлінські функції Міністерства фінансів і його регіональних управлінь і відділів.

8. Фінансова інспекція. Державне казначейство.

9. Фінанси окремих ланок фінансової системи.

10. Проблеми удосконалення фінансової системи України.

1. Поняття фінансової системи, теоретичні основи її побудови

Фінансова система притаманна кожній державі незалежно від рівня економічного розвитку і є відображенням форм і методів конкретного використання фінансових важелів в економіці.

За типами економічних систем розрізняють такі фінансові системи:

ринкова фінансова система;

фінансова система країн, що розвиваються;

фінансова система країн з перехідною економікою;

фінансова система країн з адміністративно-командною економікою.

За територіальною ознакою розрізняють такі фінансові системи:

національна ( у межах певної країни);

регіональна ( у межах регіону, чи груп країн);

світова (система міжнародних фінансових відносин).

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

— формування, концентрація та оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

— досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

— установлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

— всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

Фінансова система розглядається з двох сторін:

1). По внутрішньому устрою фінансова система – це сукупність відносно відособлених взаємозв’язаних фінансових відносин, що відображають специфічні форми і методи розподілу і перерозподілу ВВП.

2). По організаційній структурі фінансова система – це сукупність фінансових органів і інститутів, що здійснюють управління грошовими потоками в країні.

2. Структура фінансової системи. Сфери та ланки фінансових відносин, їх характеристика.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин. Вона складається із сфер і ланок.

Базовою сферою фінансової системи виступають фінанси суб’єктів господарювання, до якої належать фінанси комерційних підприємств и некомерційних установ и організацій. Вони обслуговують створення валового внутрішнього.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку і відшкодування за рахунок власних коштів всіх витрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Таки підприємства працюють, головним чином, у сфері матеріального виробництва, торгівлі. Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету и внесків до державних цільових фондів.

Схема1.

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно, або за символічну плату. Це – лікарні, ЗОШ, бібліотеки. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку, а головним джерелом фінансування таких установ є бюджетні кошти.

Державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і організацій державної форми власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави. Зведений бюджет — це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий механізм (за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, технополісів тощо.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капіталовкладення в об’єкти загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, котрі не відшкодовуються його доходами. Кошти державного кредиту, як правило, спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту.

Фінанси державного сектора об’єднують фінанси державних підприємств і муніципального господарства.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на світовому рівні. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, громадянами й урядами. Необхідність координації економічних, політичних і гуманітарних питань сприяла створенню багатьох міжнародних організацій. Це насамперед Організація Об’єднаних Націй, Європейський союз, Північно-Атлантичний договір тощо, для функціонування яких потрібні фінансові ресурси.

Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.

Міжнародні фінансові інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів, тим країнам — членам міжнародних інститутів, які мають у цьому потребу. До їх складу входять: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку тощо.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в тому, аби за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними «їхній перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їхнього економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. На ринку грошей здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Один із сегментів грошового ринку у його вузькому розумінні — це валютний ринок, на якому предметом торгівлі є іноземна валюта. Операції купівлі-продажу здійснюються з різними цілями. Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для проведення міжнародних розрахунків.

Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України.

Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така її сфера, як страхування. У ній формуються фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян.

До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здавання в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери, тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати.

Домогосподарства тісно пов’язані з іншими ланками фінансової системи. Так, домогосподарства отримують кошти з бюджету та від господарських структур у вигляді оплати праці та одержання безоплатних послуг від держави. Зі свого боку, домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні і використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку.

3. Взаємовідносини між окремими сферами та ланками фінансової системи.

Функціонування фінансової системи, що ґрунтується на кругообігу фінансових ресурсів, в узагальненому вигляді (абсолютно всі зв’язки і грошові потоки відобразити надзвичайно складно) зображені на схемі 9. Ці ресурси зосереджуються безпосередньо на підприємствах та у суб’єктів фінансового ринку — комерційних банків та інституційних інвесторів (інвестиційних фондів і компаній). Водночас ці суб’єкти є, по суті, фінансовими посередниками між продавцями та споживачами фінансових ресурсів. При цьому значну частину ресурсів як інституційних інвесторів, так і особливо банків, становлять розміщені у них тимчасово вільні ресурси й доходи підприємств. Певна частина ресурсів спрямовується у страхові фонди, однак надалі вони можуть використовуватись у кругообігу через інституції фінансового ринку.

На основі використання фінансових ресурсів на підприємствах створюється ВВП, певна частина якого набуває форми централізованих доходів (централізується державою в бюджеті та цільових фондах), а інша — форми індивідуальних доходів підприємств (прибуток) та робітників і службовців (заробітна плата).

Значна частина індивідуальних доходів спрямовується на забезпечення поточних потреб підприємств і громадян. Решта набуває форми нагромаджень підприємств і заощаджень громадян, які є потенційними джерелами інвестицій. Інвестиції прямо або через систему фінансового ринку спрямовуються на збільшення обсягів фінансових ресурсів підприємств, що, у свою чергу, є передумовою для забезпечення зростання обсягів ВВП.

Основна частина централізованих у бюджеті та в цільових фондах коштів теж витрачається безпосередньо в країні на фінансування поточних потреб. Певна ж частка видатків, пов’язаних з економічною діяльністю держави, спрямовується на інвестиції у формі капітальних вкладень і в такий спосіб прямо сприяє зростанню фінансових ресурсів. Крім того, залишки коштів бюджету і цільових фондів, що зберігаються в установах комерційних банків, є джерелом формування ресурсів цих банків.

За рахунок бюджету здійснюються платежі до міжнародних організацій та міжнародних фінансових інституцій. У свою чергу, міжнародні фінансові інституції надають фінансову допомогу тій чи іншій країні, яка може надходити до бюджету (на фінансування дефіциту), центрального банку (на формування валютних резервів) та безпосередньо суб’єктам підприємницької діяльності (на кредитування інвестиційних проектів).

Процес формування бюджету також може бути пов’язаний з функціонуванням фінансового ринку, на якому держава є позичальником (коротко-, середньо- та довгострокові державні позики на покриття бюджетного дефіциту, або на цільові проекти). Таке запозичення зменшує обсяги фінансових ресурсів, які можуть спрямовуватися на виробництво ВВП, і доцільне за умови забезпечення достатньої ефективності використання залучених з фінансового ринку коштів.

Досить тісний взаємозв’язок у фінансовій системі існує між бюджетом та центральним банком з приводу надання і погашення кредиту на фінансування бюджетного дефіциту. Крім того, через бюджет може регулюватися фінансова діяльність банку — перевищення доходів над видатками спрямовується в бюджет, а недостатність доходів забезпечується бюджетними асигнуваннями.

З наведеної, навіть у спрощеному вигляді, схеми видно, наскільки складним є функціонування фінансової системи і як важливо забезпечити надійне управління нею. На схемі чітко простежується, по-перше, забезпечуюча роль фінансового ринку, на якому зосереджується переважна частина фінансових ресурсів, по-друге, координуюча роль бюджету, в якому пересікається значна частина грошових потоків. Базовою ж сферою фінансової системи є фінанси підприємств, які через мобілізацію достатніх фінансових ресурсів забезпечують виробництво ВВП у необхідних обсягах.

Із схеми також чітко видно, що фінанси — це єдиний організм, єдина система взаємопов’язаних відносин. Виокремлення з цієї системи якогось елемента тільки послаблює фінансову систему. При цьому дія усіх складових має бути скоординованою і синхронною, підпорядковуватися єдиним завданням і цілям. Фінансові ресурси, на яких ґрунтується функціонування фінансової системи, є єдиними за сутністю і призначенням. Вони можуть мати різні форми, переходити з однієї форми в іншу, але це єдиний фінансовий потенціал суспільства. Маса сформованих у суспільстві доходів залежить від обсягу виробленого ВВП. Доходи можуть розподілятися і перерозподілятися між ланками і сферами фінансової системи, однак їх маса при цьому не змінюється. Усе зазначене свідчить, що й управління фінансами має бути узгодженим на основі єдиної фінансової політики держави.

Головним завданням побудови національної фінансової системи є забезпечення максимальної мобілізації наявних у суспільстві фінансових ресурсів та залучення при обґрунтованих потребах їх ззовні, установлення передумов для їх ефективного використання і максимізації на цій основі виробництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки та сфери фінансової системи повинен сприяти формуванню у кожного суб’єкта доходів, що відображають його продуктивність і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності.

Схема 2.

4. Правові та організаційні основи фінансової системи.

За організаційною структурою фінансова система являє собою сукупність фінансових органів і інститутів , які здійснюють управління грошовими потоками. Управління фінансовими потоками забезпечується фінансовим апаратом. Фінансовий апарат — це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

У основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура.

До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) органи управління:

Міністерство фінансів;

Державна податкова служби України;

Державна фінансова інспекція України;

Державна казначейська служба України;

Рахункова палата;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Аудиторська палата;

Пенсійний фонд;

Фонд соціального страхування;

Українська державна інноваційна компанія;

б) фінансові інститути:

Національний банк;

комерційні банки;

страхові компанії;

небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);

міжбанківська валютна біржа;

фондові біржі;

інституційні інвестори.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів України. Саме на нього покладені завдання загального керівництва усію фінансовою системою. МФУ має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів АРК, головні фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові управління районних, міських і районних в містах державних адміністрацій. Міністерство фінансів несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку і реалізацію фінансової політики. (Положення про Міністерство фінансів України ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №446).

Міністерство фінансів виконує такі функції:

розробка основ і напрямів фінансової політики держави, а також розробка заходів щодо їх реалізації;

участь в розробці балансу фінансових ресурсів держави і платіжного балансу;

підготовка проекту Державного бюджету України, подача його Кабінету Міністрів, а після схвалення ним – подача Верховній Раді;

організація виконання бюджетів, підготовка звіту про їх виконання і подача його на затвердження Верховній Раді;

розробка проектів нового фінансового законодавства і нормативних актів з економічних питань;

обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подача на розгляд Уряду і Парламенту України Концепції бюджетної і податкової політики;

розгляд і виконання управлінських рішень, пов’язаних з використанням фінансових ресурсів;

здійснення контролю виконання законодавства всіма органами управління;

керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

організація функціонування ринку цінних паперів;

інші.

Органи Державної фінансової інспекції України (Держфінінспекція України) (колишня Державна контрольно-ревізійна служба).

Держфінінспекція України є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність органів Держфінінспекції України, є Конституція України та закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України; Указ Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 «Про Положення про Державну фінансову інспекцію України», Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. , та інші.

Головними завданнями Держфінінспекції є:

здійснює державний фінансовий контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

здійснення контролю за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в цих установах;

розробка пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у майбутньому.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) (колишнє Державне казначейство України (Держказначейство)) — центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі – Міністр). Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України. Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 «Про Положення про Державну казначейську службу України», було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов’язків Державного казначейства України — урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Основними завданнями Держказначейства є:

організація касового виконання Державного та місцевих бюджетів України і здійснення контролю за ними;

ведення обліку, здійснення контролю та складання звітності про стан виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

розподіл відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України, між різними рівнями бюджетної системи;

управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числи в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, визначених на відповідний період;

здійснення контролю за надходженням та використанням коштів державних позабюджетних фондів;

здійснення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

розробка нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів та коштів державних позабюджетних фондів.

Державна податкова служби України (ДПС України) (колишня Державна Податкова адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів

України через Міністра фінансів України. ДПС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра. Указом Президента України від 12 травня 2011 року N 584/2011 було затверджено «Положення про Державну податкову службу України». ДПС України входить до системи органів виконавчої влади і

забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики.

Головними завданнями ДПС є:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів;

розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб;

проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

попередження та розкриття злочинів та інших право-порушень у сфері оподаткування.

Рахункова палата України є найвищим органом державного фінансового контролю, що постійно діє. Вона створена в 1996 р. з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету України, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту. (Закон України від 11.07.1996 № 315/96-ВР «Про рахункову палату Верховної Ради України»).

Рахункова палата виконує роль експертного органу, робить відповідні висновки і дає рекомендації по питаннях фінансової діяльності органів управління.

Вона може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Проте, на відміну від Держфінінспекції, яка здійснює детальний контроль за повним виконанням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання і дієвості фінансової політики.

Основними завданнями Рахункової палати є:

контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм, укладання угод про державні позики і кредити;

контроль за золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів;

інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргів України, про результати здійснення інших контрольних функцій.

Аудиторська палата, хоч і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. В Україні була створена в 1993 році. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності і контролює виконання законодавства у сфері аудиторського контролю. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності фінансової звітності. Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Законом України від 22 квітня 1993 року N 3126-XII «Про аудиторську діяльність» .

Національний банк України є головним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг в країні. Важливим завданням НБУ є організація ефективного функціонування кредитної системи. Національний банк проводить значну роботу по обслуговуванню Уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, здійснює міжнародні розрахунки держави і валютне регулювання. Відповідно до Конституції України ст.6 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги по купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, що складається під впливом попиту і пропозиції як на національну так і іноземні валюти.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів і регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, що здійснюють операції з цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб’єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж – відповідно до чинного в цій сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Головне її призначення – організація функціонування вторинного ринку. Проте, з одного боку, через неї може здійснюватися і первинне розміщення цінних паперів, а з іншої – і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв’язку з цим розділяють біржовий і позабіржовий оборот цінних паперів.

Будучи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності і проводить котирування акцій підприємств. Цим створюється система незалежної і достатньо об’єктивної оцінки діяльності акціонерних підприємств.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції призначення пенсій і здійснення їх виплати. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження по контролю за повною і своєчасною сплатою внесків підприємствами до фонду.(Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 № 384/2011).

Фонди соціального страхування і Українська державна інноваційна компанія виконують аналогічні функції щодо відповідних цільових фондів.

5. Державне регулювання фінансових відносин.

Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб’єктами фінансових відносин є держава, громадяни та підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

Ефективне функціонування кожної складової частини фінансової системи можливе за умови чіткого законодавчого врегулювання їх взаємодії. Разом з тим рух грошових потоків повинен бути скоординованим шляхом управління фінансовими потоками, яке забезпечується фінансовим апаратом.

Фінансовий апарат — це сукупність фінансових органів, які здійснюють управління фінансовою системою держави.

Рівні фінансового апарату:

- організаційні структури, які здійснюють загальне (стратегічне) управління фінансами — Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада Міністрів республіки Крим, Національний банк України, Міністерство фінансів України;

- організаційні структури, які здійснюють оперативне управління фінансами - Міністерство фінансів України, дирекції позабюджетних фондів, Державна податкова служба, Державна фінансова інспекція України, інші органи державної влади, а також фінансові служби підприємств, установ та організацій.

Загальне керівництво і управління фінансовою діяльністю в Україні здійснюють найвищі законодавчі і виконавчі органи державної влади: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада Міністрів республіки Крим. Всі функції цих державних органів забезпечують стратегічне, загальне керівництво і управління державними фінансами.

Верховна Рада України, як найвищий орган законодавчої влади, затверджує закони, зокрема з фінансових питань, основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України і вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; ухвалює рішення щодо звіту про його виконання; визначає основи внутрішньої і зовнішньої економічної політики.

Президент України, створює в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України консультативні і інші допоміжні органи і служби, для здійснення своїх повноважень; підписує закони, затверджені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення щодо використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримувати кредити в банківських установах; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету. (Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, із змінами).

Роль фінансової системи держави у забезпеченні умов економічного зростання. Проблеми удосконалення фінансової системи.

У фінансовій системі в цілому і в розрізі окремих підсистем зосереджені значні обсяги фінансових ресурсів, що становлять 80 і більше відсотків від обсягу валового внутрішнього продукту. Ці кошти перебувають у постійному русі, вони обслуговують процес створення, розподілу й використання матеріальних та духовних цінностей у суспільстві, забезпечуючи необхідні темпи розвитку й пропорції щодо рівня зростання добробуту кожного громадянина.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в економіці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина — створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.

Провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави.

У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов’язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми.

До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх — система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення.

Управління фінансовими ресурсами безпосередньо на підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду управління фінансами підприємств на рівні виробничої структури в умовах ринку.

Нині підприємницькі структури володіють 25—30 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні кошти за відсутності досвіду та вміння з боку управлінського персоналу ефективно їх використовувати стають ще одним фактором фінансової дестабілізації в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочування й інші, не пов’язані з розвитком виробництва, цілі.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов’язань.

Державні фінанси, тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг при оподаткуванні.

Значніші можливості є у бюджету щодо впливу на темпи та пропорції розвитку економіки при фінансуванні саме з бюджету і насамперед витрат на розвиток економіки. Так, із бюджету здійснюється фінансування операційних та інших витрат на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капітальні вкладення в низку об’єктів загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми.

За допомогою бюджету створюються спеціальні економічні зони, які суттєво впливають на прискорення територіального розвитку економіки. Проте найбільше бюджет впливає на темпи та пропорції розвитку економіки завдяки фінансуванню соціальних витрат і науки. При цьому з бюджету фінансується підготовка кадрів, охорона здоров’я, збереження довкілля тощо. Звісно, що обсяги витрат із бюджету на науку відіграють вирішальну роль для розвитку економіки та соціальної сфери.

На своє вирішення у сфері державних фінансів чекають такі важливі питання, як:

— розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків;

— здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування;

— вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам;

— раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел;

— визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширене відтворення;

— відносне скорочення бюджетних видатків на оборону та управління завдяки втіленню принципу розумної достатності щодо чисельності та структури Збройних сил, а також раціональної побудови й використання апарату державних владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв’язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування повинні набути стабільності. Загалом, система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 45—47% від ВВП. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін у підходах щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю наданих пільг призводить до всіляких викривлень економічних умов господарювання різних господарських суб’єктів і невиправданого, з економічної точки зору, перерозподілу доходів.

У фінансовій системі України виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву «Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення». До неї належать: Пенсійний фонд. Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Державний інноваційний фонд, позабюджетні фонди місцевих рад та інші. Загалом в Україні нині налічується понад 350 різних позабюджетних фондів.

Усі централізовані та децентралізовані фонди на сьогодні концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави. Кошти означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні потреби, вони допомагають насамперед підтримувати життєвий рівень значної частини населення, які закінчили свою трудову діяльність за віком, у зв’язку з втратою працездатності або безробіттям. Ці фонди сприяють локалізації негативних соціальних виявів у суспільстві, допомагають певним громадянам здійснити перекваліфікацію тощо.

Підсистема «Державний кредит» покликана мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат із бюджету, які не відшкодовуються його доходами. Назва «Державний кредит» не зовсім відповідає своїй суті. Тут точнішою була б назва «Державний борг».

Державний борг буває зовнішній і внутрішній. Усі кошти як у межах держави, так і за зовнішніми запозиченнями, як правило, спрямовуються на покриття дефіциту бюджету. Мобілізація коштів через державний кредит дає змогу впливати на інфляційні процеси в державі в бік їхнього зменшення.

Важливу роль у фінансовій системі повинна відігравати підсистема «Страхові та резервні фонди». Реформування економіки передбачає виникнення великої кількості господарських суб’єктів, зацікавлених у забезпеченні захисту своєї підприємницької діяльності, майна та доходів від різних негативних наслідків і непередбачених ситуацій. Саме в цей час повинна набути значного розвитку страхова справа і насамперед ті види страхування, які майже не розвивалися раніше.

Наприкінці 1999 року в Україні налічувалося 700 страхових організацій, яким було видано ліцензії на здійснення страхової діяльності. Як відомо, створення страхових організацій відбувається у формі господарських товариств переважно закритого типу. Становище у страхуванні дає підставу для висновку, що тут слід вжити рішучих заходів щодо його розвитку та перетворення в надійний інструмент ринкових відносин.

Нині потрібна науково обґрунтована концепція розвитку страхової справи у напрямках:

— створення правового поля для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг, регулювання страхової діяльності та дотримання прав і зобов’язань усіх сторін, що беруть участь у страхуванні;

— визначення форм і напрямків страхової діяльності, які найточніше виповідають сучасному стану в економіці та потребам як страховиків і страхувальників, так і держави;

— обґрунтування засобів та форм державного контролю І регулювання страхового ринку, включення страхування до переліку важливих фінансових інструментів регулювання економіки;

— створення умов стабільності розвитку страхових підприємств;

— забезпечення пріоритетного розвитку тих видів страхування, що сприяють фінансовій стабілізації в державі;

— створення конкурентного середовища між суб’єктами, що здійснюють страхову діяльність;

— забезпечення гарантії компенсації коштів юридичним і фізичним особам у разі настання страхового випадку;

— створення системи обліку та звітності страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

Неабияке значення для ефективного функціонування фінансової системи має підсистема «Фінансовий ринок». Фінансовий ринок має у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні. Упродовж останніх років інтенсивного розвитку набули всі складові фінансового ринку.

Створення повноцінного фінансового ринку потребує прискореного розвитку ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.




Предыдущий:

Следующий: