Тема 4. Фінанси господарських суб’єктів

Тема 4. Фінанси господарських суб’єктів

1. Сутність фінансів господарських суб’єктів основи їх організації

2. Фінансові та грошові відносини підприємств

3. Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування

4. Методи організації фінансової діяльності підприємств

5. Особливості фінансів підприємств різних організаційно-правових форм

6. Грошові витрати підприємств

7. Розподіл доходу підприємницьких структур

Самостійно:

8. Державні прибуткові підприємства

9. Фінанси бюджетних установ і організацій

10. Неприбуткова діяльність громадських формувань

11. Благодійні організації та інші громадські фонди

1. Сутність фінансів господарських суб’єктів основи їх організації

Фінанси суб’єктів господарювання – це базова відносно самостійна сфера фінансових відносин, що має свою специфіку організації і реалізації властивих фінансам функцій.

Фінанси суб’єктів господарювання функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється ВВП, матеріальні і нематеріальні блага. Саме тому, від їх стану залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни. На макроекономічному рівні фінанси підприємств, як основних суб’єктів господарювання, забезпечують формування фінансових ресурсів держави через бюджет і цільові фонди. Специфіка фінансів суб’єктів господарювання полягає в тому, що через них мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Згідно з Господарським Кодексом, Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство — господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

Основи організації фінансів підприємства – сукупність прийомів, методів, способів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємств, а також контролю за їх кругообігом у процесі відтворення.

Отже, фінанси суб’єктів господарювання (підприємств)це економічні відносини, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.

Об’єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб’єктом фінансів підприємств є підприємства, організації, держава, працівники, банківські установи, страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські фірми, інші суб’єкти господарювання, які є юридичними особами.

Найповніше сутність фінансів суб’єктів підприємництва проявляється в їх функціях. Таких функцій прийнято виділяти три, а саме:

Формування фінансових ресурсів у процесі фінансово-господарської діяльності, тобто здійснення підприємством розподілу доходів від звичайної та надзвичайної діяльності з метою формування грошових резервів і фондів цільового призначення.

Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної (операційної) та інвестиційної діяльності; виконання зобов’язань перед бюджетами всіх рівнів, фінансовими установами та іншими інститутами, що впорядковують та обслуговують економічну діяльність у сфері суспільного виробництва.

Контроль за дотриманням вартісних пропорцій, формуванням та використанням фінансових ресурсів у відтворювальному процесі. Яких перебуває у тісному зв’язку і взаємообумовленості з розподільчою функцією.

2. Фінансові та грошові відносини підприємств

Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

Фінансові відносини підприємств залежно від їх економічного змісту включають наступні групи: система зовнішніх фінансових відносин і система внутрішніх фінансових відносин.

В системі зовнішніх фінансових відносин виділяють відносини:

1) між суб’єктами господарювання під час розрахунків з постачальниками і покупцями, надання комерційних кредитів, здійснення інвестиційної діяльності, організація спільних виробництв, розрахунків за штрафами, оренди і лізингу. Від ефективної організації цих відносин значною мірою залежить кінцевий фінансовий результат комерційної діяльності;

2) між підприємством та інституціями фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів. Від того, наскільки ефективною є організація цих відносин, залежать можливості залучення додаткових джерел фінансування підприємницької діяльності;

3) між підприємством і галузевими та корпоративними органами (всередині фінансово-промислових груп, холдингів, корпорацій, спілок, асоціацій, концернів, галузевих міністерств і відомств), куди входить підприємство. Фінансові відносини виникають під час формування, розподілу і використання централізованих цільових фондів і резервів, фінансування цільових галузевих програм, проведення маркетингових досліджень, науково-дослідних робіт, проведення виставок, надання фінансової допомоги на поворотній основі для здійснення інвестиційних проектів і поповнення оборотних коштів. Ця група фінансових відносин пов’язана, як правило, із внутрішньогалузевим перерозподілом грошових коштів і спрямована на підтримання і розвиток підприємств;

4) між підприємством і фінансовою системою держави — під час сплати податків й інших платежів до бюджету, формування державних цільових фондів, надання підприємствам податкових пільг, застосування штрафних санкцій, фінансуванні з бюджету, надходженні коштів із цільових державних фондів;

5) між підприємством і банківською системою — у разі відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплати відсотків, купівлі і продажу валюти, надання інших банківських послуг;

6) між підприємством і страховими компаніями — під час страхування майна, окремих категорій працівників, комерційних і підприємницьких ризиків;

7) між підприємством та інвестиційними інституціями — під час розміщення інвестицій, приватизації тощо.

В системі внутрішніх фінансових відносин виділяють відносини:

1) між засновниками підприємства у процесі формування статутного капіталу, що є першоджерелом створення виробничих фондів, придбання нематеріальних активів;

2) між підприємством і його підрозділами (філіями, відділеннями, цехами) з приводу фінансування витрат, розподілу і використання прибутку, оборотних коштів. Ця група відносин впливає на організацію і ритмічність виробництва;

3) між підприємством і його працівниками — у процесі розподілу і використання доходів, випуску і розміщення акцій та облігацій підприємства, виплати процентів за облігаціями і дивідендів за акціями, утримання штрафів і компенсацій за спричинений матеріальний збиток, утримання податків і відрахувань до державних цільових фондів. Від організації цих відносин залежить ефективність використання трудових ресурсів;

Кожна із зазначених груп фінансових відносин має свої особливості і сферу застосування, але матеріальною основою усіх їх є рух грошових коштів. Саме рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу підприємства, починається і завершується кругообіг виробничих фондів, формування і використання грошових фондів і резервів. Звідси можна зробити висновок, що зазначені грошові відносини визначають сутність і зміст фінансів підприємств.

3.Фінансові ресурси підприємства і джерела їх формування

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Матеріальним утіленням фінансових відносин на рівні господарських суб’єктів є фінансові ресурси.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, що знаходяться у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працівників.

Фінансові ресурси класифікуються за низкою таких ознак:

1) за кругообігом:

початкові фінансові ресурси — фінансові ресурси, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді;

прирощені фінансові ресурси — фінансові ресурси, отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого прибутку;

2) за характером використання:

матеріалізовані фінансові ресурси — фінансові ресурси, які постійно забезпечують виробничий процес і вкладені в необоротні активи і основні засоби;

фінансові ресурси в обігу — фінансові ресурси, які обслуговують виробничий цикл і вкладені в оборотні активи.

3) за джерелами формування (за правом власності):

власні фінансові ресурси — фінансові ресурси, які формуються у процесі створення підприємства, залежать від форми власності і організаційно-правової форми, а в процесі діяльності їх джерелом виступає чистій прибуток;

залучені фінансові ресурси — до цих фінансових ресурсів відносяться державне фінансування, субсидії (надання коштів суб’єктам господарювання в межах державних програм), дотації (надання коштів суб’єктам господарювання, збитковість яких є наслідком державної політики), інвестиції інших підприємств, емісія корпоративних прав;

позикові фінансові ресурси — фінансові ресурси, які формуються за рахунок отриманих кредитів (комерційний, банківський, державний, лізинговий), емісія боргових зобов’язань.

Фінансові відносини підприємств можуть мати фондову або канальну (нефондову) форму. Фондова форма означає, що спочатку здійснюється концентрація фінансових ресурсів у фондах грошових коштів, а потім їх використання відповідно до призначення фонду.

При канальній формі фінансових відносин використання коштів здійснюється за певними напрямами з одного рахунку відповідно до потреб підприємства. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом і цільовими фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі.

Грошові фондице частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, резервний фонд та ін.

статутний капітал (фонд) сукупність коштів засновників, необхідна для функціонування, а також майнові права, що мають грошову оцінку, виступає основним джерелом коштів підприємства: на основи статутного капіталу формується основний і оборотний капітал;

резервний фонд утворюється на підприємстві за рахунок відрахувань від прибутку, використовується для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень (повинен складати не менш, як 25,0% статутного фонду, щорічно відраховується не менш, як 5,0% від розміру прибутку);

фонд розвитку виробництва — концентрує кошти, які використовуються для розвитку виробництва;

фонд оплати праці — формується на підприємстві для грошових виплат працівникам за виконану роботу;

амортизаційний фонд — утворюється в процесі використання основних засобів і нематеріальних активів за рахунок амортизаційних відрахувань;

фонд для виплати дивідендів — утворюється на акціонерних підприємствах один раз на рік для виплати акціонерам дивідендів за акціями;

інші фонди,передбачені статутом підприємства.

Грошові надходження – це сума грошових коштів, які мають надійти чи надійшли від усіх видів діяльності до каси підприємства або на його рахунки.

Грошові надходження підприємства формуються у розрізі видів діяльності:

Грошові надходження від звичайної діяльності:

грошові надходження від операційної діяльності:

від основної діяльності — дохід від реалізації продукції, товарів, робіт послуг.

від іншої операційної діяльності – надходження у вигляді позитивних курсових різниць; одержані штрафи, неустойки, пені; відшкодування раніше списаних активів; списання кредиторської заборгованості; одержані субсидії, гранти;

грошові надходження від іншої діяльності:

від інвестиційної діяльності – надходження від продажу акцій або боргових зобов’язань та часток у капіталі інших підприємств; від продажу нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій; від продажу дочірніх підприємств та господарських одиниць; грошові надходження у вигляді відсотків, дивідендів як результат придбаних акцій або боргових зобов’язань та часток у капіталі інших підприємств;

від фінансової діяльності – надходження від продажу акцій, що призводять до збільшення власного капіталу підприємств, надходження коштів в результаті утворення боргових зобов’язань (позик, векселів, облігацій, інших зобов’язань, не пов’язаних з операційною діяльністю);

2. Грошові надходження від надзвичайної діяльностінадходження коштів, пов’язані із надзвичайними подіями (страхові відшкодування, кошти з резервних фондів).

4 Методи організації фінансової діяльності підприємств

В умовах ринку існує три основних метода організації фінансової діяльності підприємств, а саме:

Комерційний розрахунок — метод ведення діяльності, який дозволяє за рахунок доходів покривати і отримувати додатковий дохід (прибуток), який використовується на забезпечення розширеного відтворення.

Принципи комерційного розрахунку:

повна господарська і юридична самостійність;

самоокупність – покриття витрат простого відтворення за рахунок валових доходів, можна виділити дві форми самоокупності:

повна – витрати в повному обсязі покриваються доходами;

часткова – одна частина витрат покривається власними доходами, інша – кредитами.

прибутковість – отримані доходи дозволять не тільки покрити витрати, а й сформувати прибуток;

самофінансування — покриття витрат на розвиток виробництва (розширене відтворення) за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, також погашаються за рахунок прибутку;

фінансова відповідальність — підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності.

Бюджетне (кошторисне) фінансування – забезпечення витрат за рахунок зовнішніх джерел фінансування, може здійснюватися за рахунок централізованих фінансових ресурсів (бюджетне), а також децентралізованих фондів корпоративних структур (кошторисне фінансування). За цим методом працюють підприємства нематеріальної сфери.

Принципи бюджетного (кошторисного) фінансування:

плановість – передбачає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах ланок, плановим документом виступає кошторис;

цільовий характер — виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом;

виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи — фінансування здійснюється за кошторисом, однак не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб;

фінансова і матеріальна відповідальність;

підзвітність — звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

Неприбуткова діяльність – метод здійснення господарювання, головною метою якого є задоволення суспільних потреб, а не отримання прибутку. освіта, охорона здоров’я, культура, наука

Специфічною ознакою цих підприємств є формування фінансових ресурсів за рахунок членських або благодійних внесків, спонсорської та іншої допомоги.

Підприємства цієї форми функціонують на тих же принципах, що й комерційний розрахунок , за винятком прибутковості та самофінансування.

В окремих випадках у межах одного підприємства можуть застосовуватись різні методи організації фінансів. Наприклад, поєднання у державних навчальних закладах навчання студентів за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі.

5.Особливості фінансів підприємств різних організаційно-правових форм

Відповідно Господарського кодексу України існують наступні види підприємств:

за метою діяльності:

підприємства, що здійснюють господарську комерційну діяльність підприємництво) – самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

підприємства, що здійснюють некомерційне господарювання – самостійну систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

за формою власності:

приватне підприємство - діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної власності — діє на основі колективної власності;

комунальне підприємство - діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство — діє на основі державної власності;

підприємство засноване на змішаній формі власності – діє на базі об’єднання майна різних форм власності.

3) за способом утворення (заснування) та формування статутного фонду:

унітарне підприємство — створюється одним засновником, що виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

корпоративне підприємство — утворюється двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав. До корпоративних підприємств належать: кооперативні підприємства, господарські товариства, інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

4) залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу:

мале підприємство - середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн гривень;

велике підприємство — середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн гривень;

середнє підприємство – до цього виду відносяться усі інші підприємства, які не можуть бути віднесені до малих та великих.

5) відповідно до залежності від іншого підприємства:

незалежне підприємство – підприємство, у якого відсутня залежність від інших підприємств;

дочірнє підприємство – підприємство, юридично самостійне організаційне утворення. Здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій;

6) за участю іноземців:

підприємства з іноземними інвестиціями — в статутному фонді підприємства не менш, як десять відсотків становить іноземна інвестиція;

іноземне підприємство – унітарне або корпоративне підприємство, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Принципи функціонування фінансів підприємств єдині для всіх видів суб’єктів господарювання. Проте існують певні відмінності в організації фінансів, у формуванні статутного фонду (капіталу), структурі джерел фінансових ресурсів, розподілі і використанні отриманого прибутку, у взаєморозрахунках з бюджетом. Ці відмінності пов’язані з формою власності, видом діяльності, технологічними особливостями процесу виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

Залежно від форми власності підприємства поділяються на державні, колективні і приватні. Залежно від організаційно-правової форми господарювання створюються орендні, акціонерні, кооперативні, колективні, сумісні, індивідуальні і інші підприємства. Особливості функціонування фінансів підприємств пов’язані, перш за все, з джерелами формування і використанням фінансових ресурсів.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується великими можливостями щодо формування і використання фінансових ресурсів. Вони можуть залучати засоби засновників підприємства шляхом випуску акцій, як пайові внески, спонсорські кошти, фінансову допомогу, як держави, так і недержавних фінансових інститутів. Результат господарської діяльності (сума отриманого прибутку) є власністю акціонерів або засновників підприємства. Після сплати податків, прибуток використовується відповідно до рішень власників підприємства. Основною формою господарювання в ринковій економіці є акціонерне товариство. Акціонерне товариство – це організаційно-правова форма об’єднання, створена на основі добровільної угоди юридичних і фізичних осіб, які об’єднали свої фінансові і матеріальні ресурси і випустили в обіг акції з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство є юридичною особою, має власну назву, статут, печатку і баланс. Відповідно до статуту воно може здійснювати будь-які види діяльності, що не суперечать чинному законодавству. У статуті, окрім видів діяльності, повинні бути вказані види акцій, що випускаються, їх номінальна вартість, кількість акцій, що придбаваються засновниками, а також відповідальність за невчасний випуск акцій.

Акція – вид цінних паперів, що свідчить про внесення певних коштів до складу майна акціонерного товариства і підтверджуючий право власності на частку в статутному капіталі.

Акція дає її власникові право на отримання частини прибутку (дивіденду) від діяльності акціонерного товариства і, як правило, на участь в його управлінні.

Акціонерне товариство має повну господарську самостійність у виробництві і розподілі продукції, в оплаті праці своїх працівників, у встановленні цін, в порядку розподілу і використання чистого прибутку тощо.

Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типів. Різниця між ними полягає в тому, що акціонерні товариства закритого типу можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість і склад акціонерів товариства відкритого типу не обмежені.

Статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в акціонерних товариствах закритого типу статутний капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, оскільки в відкритий продаж акції не поступають.

За рахунок створеного статутного капіталу в акціонерних товариствах створюються основні фонди і оборотні активи — матеріальна основа процесу виробництва.

Здійснюючи свою діяльність, акціонерне товариство проводить певні витрати, отримує виручку і прибуток. Прибуток розраховується так само, як і на підприємствах інших форм власності — у вигляді різниці між виручкою від продажу продукції (робіт, послуг) і проведеними витратами. Якщо ж витрати перевищують суму виручки (без відповідних податків), товариство зазнає збитки.

Отриманий прибуток використовується в першу чергу на сплату встановлених податків і платежів до бюджету. Прибуток, що залишився, вважається чистим і розподіляється по розсуду акціонерного товариства. Частина чистого прибутку може спрямовуватись на виплату дивідендів акціонерам, на поповнення статутного фонду, до резервного фонду тощо. Розміри відрахувань від чистого прибутку по вказаних напрямах встановлюються загальними зборами акціонерів товариства.

Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічними особливостями виробництва, тривалістю виробничого циклу, залежністю виробництва від природних або кліматичних умов. Різна фондомісткість і матеріаломісткість деяких видів виробництва визначає структуру витрат на виробництво і реалізацію продукції, співвідношення основних фондів і оборотних коштів, а це, у свою чергу, визначає різні потреби у фінансових ресурсах. На підприємствах з тривалим виробничим циклом (суднобудування, літакобудування), а також з сезонним характером виробництва (сільське господарство) виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, що обумовлює залучення коштів у формі банківського кредиту.

Особливості виробничого процесу в деяких видах підприємницьких структур впливають на швидкість обороту фінансових ресурсів, структуру грошових фондів, обслуговуючих цей процес, на взаємини підприємницьких структур з бюджетом і державними цільовими фондами.

6. Грошові витрати підприємств

Фінансово-господарська діяльність передбачає витрати підприємства:

Витрати підприємства – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань , які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати підприємства включають: собівартість реалізованої продукції (товарів, робот, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативно виробничих витрат.

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. Сюди, зокрема, відносяться витрати на проведення зборів акціонерів, представницькі витрати, витрати на службові відрядження, на зв’язок та ін..

Витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції, такі як: витрати пакування, на ремонт тари, комісійні винагороди продавцям, витрати на рекламу, на утримання основних фондів, пов’язаних зі збутом продукції, витрати на транспортування та ін..

Інші операційні витрати – це витрати на дослідження та розробки, собівартість реалізованої іноземної валюти, витрати від здійснення запасів, нестачі і втрати від псування цінностей, виплата штрафів, пені, неустойок та ін..

Всі ці грошові витрати підприємства не однорідні за своїм економічним змістом і призначенням. Їх можна умовно розділити на три самостійні групи:

Витрати безпосередньо пов’язані з отриманням прибутку;

витрати, які безпосередньо не пов’язані з отриманням прибутку;

примусові витрати.

Витрати, пов’язані з отриманням прибутку, включають затрати на обслуговування виробничого процесу, на виконання робіт і послуг ( матеріальні затрати, затрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші затрати), затрати на реалізацію продукції (робіт, послуг), інвестиції.

Витрати, не пов’язані безпосередньо з отриманням прибутку, складаються із коштів, направлених на споживання власників підприємства, благодійні внески, відрахування на державні страхові і пенсійні фонди, соціальну сферу та ін..

До примусових витрат слід віднести податки і податкові платежі, відрахування в державні цільові фонди, тощо.

7. Розподіл доходу підприємницьких структур

В процесі здійснення підприємницької діяльності підприємства формуються його доходи, витрати і фінансові результати.

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи підприємства формуються відповідно до видів діяльності:

дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

інші операційні доходи (від реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів, оперативної оренди активів, одержані штрафи та ін.);

доходи від участі в капіталі (від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства);

інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки та ін.);

надзвичайні доходи (страхові відшкодування, покриття втрат від надзвичайних ситуацій від інших джерел).

До факторів, що впливають на дохід від реалізації продукції товарів, робіт, послуг підприємств, відносять:

у сфері виробництва – обсяг виробництва, якість продукції, її асортимент, ритмічність випуску;

у сфері обігу – якість, ціна, ритмічність реалізації, форми розрахункових документів, строк документообороту;

не залежать від діяльності підприємства – несвоєчасне постачання ресурсів, недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна сплата за товари та послуги за відсутності у покупця коштів, форсмажорні обставини, різні види ризиків.

Витрати підприємствазменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або зростання зобов’язань, що призводять зменшення власного капіталу, за винятком його зменшення за рахунок вилучення або розподілу серед власників;

Витрати також формуються відповідно до видів діяльності: від операційної діяльності, від інвестиційної і фінансової діяльності, від надзвичайної діяльності.

Витрати від операційної діяльності включають:

собівартість реалізованої продукції – складається із виробничої собівартості (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати), нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, наднормативних виробничих витрат;

адміністративні витрати – витрати обслуговування та управління підприємством (проведення загальнорічних зборів, відрядження, зв’язок та ін.);

витрати на збут – витрати на пакування і транспортування, ремонт тари, рекламу, комісійна винагорода продавцям, утримання основних фондів, пов’язаних зі збутом продукції;

інші операційні витрати – витрати на дослідження і розробки, втрати від знецінення запасів, нестачі і втрати від псування цінностей, виплата штрафів, пені, неустойки та ін.

Прибуток – сума, на яку доходи підприємства перевищують його витрати.

Відповідно до стадій формування прибутку підприємства виділяють наступні його види:

валовий (загальний) прибуток (збиток) – розраховують як різницю між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції;

прибуток (збиток) від операційної діяльності – визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) та іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат;

прибуток (збиток) від звичайної діяльності – до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат;

прибуток від звичайної діяльності після оподаткування — визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і суми податків з прибутку;

чистий прибуток (збиток) підприємства - розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування.

Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких були здійснені ці витрати.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування передбачає наступні етапи розподілу:

прибуток розподіляється між суб’єктом господарювання і державою – пропорції розподілу залежать від існуючої системи оподаткування, чинним законодавством встановлено ставку розмірі 21,0% (19,0%) від об’єкта оподаткування;

прибуток від звичайної діяльності до оподаткування коригується на величину надзвичайних доходів та витрат, а прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється за наступними напрямами:

споживання (фонд матеріального стимулювання, фонд соціальних потреб, дивідендний фонд);

нагромадження (резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд розвитку персоналу підприємства);

нерозподілений прибуток.

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

-

Податок на додану вартість, акцизний збір та інші збори

=

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

-

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

=

Валовий прибуток (збиток) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

-

(Адміністративні витрати + Витрати на збут + Інші операційні витрати)

+

Інші операційні доходи

=

Прибуток (збиток) від операційної діяльності

+

(Доход від участі в капіталі + Інші фінансові доходи + Інші доходи — Фінансові витрати — Втрати від участі в капіталі — Інші витрати

=

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування

-

Податок на прибуток від звичайної діяльності

=

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності

+

Прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності

=

Чистий прибуток (збиток) підприємства

Схема 1. Формування чистого прибутку (збитку) підприємства

Фінансові результати діяльності підприємства відображають результативність його розвитку і характеризуються такими показниками: чистий дохід, валовий прибуток (збиток), чистий прибуток (збиток). У акціонерних підприємствах — чистий прибуток на одну просту акцію, дивіденди на одну просту акцію.

Валовий дохід підприємства є загальною сумою його доходів від усіх видів діяльності, отриманих чи нарахованих протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів суб’єктів господарювання є розподіл доходу.

З отриманих грошових доходів фінансуються матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію і ін. предмети праці. Подальший розподіл доходу пов’язаний з формуванням амортизаційного фонду як джерела відновлення основних фондів і нематеріальних активів. Частина грошового доходу, що залишилася, представляє валовий дохід, який використовується на виплату заробітної плати і формування чистого доходу підприємства. Частина чистого доходу враховується в собівартості продукції як відрахування на соціальні потреби (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності тощо), частина доходу використовується на сплату податків і ін. платежів до бюджету (окрім ПДВ, акцизного збору, мита, податку на прибуток).

Чистий дохід, що залишився, є загальним прибутком підприємства, з якого сплачується податок на прибуток і формується чистий прибуток. За рахунок чистого прибутку підприємство створює резервний фонд, виплачує дивіденди, поповнює статутний фонд, стимулює своїх працівників і ін.

Таким чином, в розподілі прибутку суб’єктів господарювання можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом таких чинників, як визначення об’єкту оподаткування, ставок податку, надання податкових пільг.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що знаходиться у розпорядженні підприємства після сплати платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватися через попереднє формування цільових грошових фондів або направлення коштів безпосередньо на фінансування витрат.

8. Державні прибуткові підприємства

На підприємствах державної форми власності при їх створенні використовуються бюджетні кошти. Держава є власником цих коштів і лише тимчасово передає право володіння і розпоряджання ними керівництву підприємства, з яким оформлює відповідний контракт.

В той же час, в умовах ринку для підприємств навіть державної форми власності значно скорочуються бюджетні асигнування на різні цілі. З іншого боку, у багатьох підприємств з’являються такі джерела фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах, прибуток від участі в діяльності інших підприємств, прибуток від проведення операцій з валютою і валютними цінностями тощо. Державні підприємства як джерело фінансових ресурсів можуть використовувати банківський кредит, державні дотації тощо.

Прибуток, отриманий в результаті діяльності державного підприємства, є власністю держави і використовується відповідно до чинного законодавства. Держава може застосовувати і інші форми регулювання діяльності підприємств державної і комунальної власності: оподаткування, надання державних кредитів, передача майна в оренду, залучення до виконання державних програм і інші.

9. Фінанси бюджетних установ і організацій

Установи і організацій соціальної сфери фінансуються з бюджету (школи, лікарні, поліклініки, установи культури, дитячі дошкільні установи, державні органи влади і управління і ін.), називаються бюджетними. Їх фінансова діяльність пов’язана з кошторисним фінансуванням, яке полягає в забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Як метод організації фінансової діяльності кошторисне фінансування застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. В окремих випадках в межах одного підприємства або організації може застосовуватися одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, в державних вищих навчальних закладах навчання студентів здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі.

10. Неприбуткова діяльність громадських формувань

Добровільні громадські формування, об’єднуючі громадян на основі єдності інтересів, захоплень тощо, є некомерційними організаціями.

Вони створюються для задоволення і захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних і інших спільних інтересів громадян. Найбільш масовими і популярними серед громадських організацій є політичні партії, професійні союзи, спілки діячів мистецтв, спортивні спілки тощо.

Доходи громадських організацій формуються в більшості за рахунок вступних і членських внесків, надходжень від комерційних структур, які належать таким організаціям, від проведення платних заходів, добровільних і спонсорських пожертвувань фізичних і юридичних осіб.

Добровільні пожертвування надаються неприбутковим організаціям, доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань або з бюджетних асигнувань. Вимоги цільового використання пожертвувань ставляться тільки при проведенні екологічної, оздоровчої, культурної, освітньої, релігійної, наукової і добродійної діяльності.

Для політичних партій встановлені деякі обмеження. Зокрема, створені ними установи і організації, можуть належати тільки до засобів масової інформації, а комерційна діяльність повинна бути пов’язана з продажем суспільно-політичної літератури, продукції з власною символікою, проведенням фестивалів, свят, виставок, лекцій тощо.

Політичним партіям заборонено отримання коштів і майна від:

іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства;

державних органів і підприємств;

підприємств, створених на основі змішаної форми власності, в яких частина держави або іноземного учасника складає більше 20%;

не легалізованих об’єднань громадян;

анонімних жертводавців.

Витрати громадських формувань пов’язані з необхідністю фінансування витрат на здійснення статутної діяльності і її розвиток, на оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-господарських витрати, проведення культурно-масових заходів тощо.

Оскільки громадські організації – це некомерційні організації, вони не сплачують податок на прибуток. Їх діяльність регламентується виключно власним статутом.

Професійні союзи — найбільш чисельні самодіяльні громадські організації. Метою їх діяльності є захист інтересів і прав громадян, об’єднаних за професійною ознакою.

Діяльність профспілкових організацій забезпечується за рахунок:

вступних і членських внесків їх членів;

доходів від господарської, комерційної і ін. діяльності підприємств і організацій, які їм належать;

добродійних внесків;

коштів, що поступають від підприємств відповідно до колективних договорів.

Профспілкові організації мають право зберігати вільні кошти в установах банків, мати власність у вигляді будівель, готелів і ін. майна.

Кошти, що поступають первинним профспілковим організаціям, витрачаються відповідно до кошторису на:

культурно-виховну роботу;

фізичну культуру і спорт;

матеріальну допомогу членам профспілок;

адміністративно-господарські і організаційні витрати;

преміювання профактиву.

Професійні союзи не є платниками податків, а підлеглі їм комерційні організації сплачують їх на загальних підставах.

11. Благодійні організації та інші громадські фонди

Однією з форм реалізації і розвитку добродійної діяльності в сучасних умовах є створення доброчинних фондів. Головною метою їх функціонування є здійснення доброчинної діяльності на користь суспільства або окремих категорій громадян.

Доброчинна діяльність в Україні здійснюється в таких напрямах:

поліпшення матеріального стану соціально незахищених верств населення;

надання допомоги особам, що постраждали від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;

підтримка розвитку охорони здоров’я, освіти, культури;

захист і охорона навколишнього середовища;

захист і охорона історичних пам’ятників тощо.

Кожен фонд є юридичною особою. Держава не втручається в діяльність доброчинних фондів.

Залежно від статуту доброчинні фонди поділяються на державні і місцеві. Фонди можуть мати у власності засоби, майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності.

Особливістю фінансів доброчинних фондів є те, що в джерелах формування їх коштів, переважають добровільні пожертвування і спонсорські внески. Держава може надавати їм допомогу і додаткові пільги.

Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:

внесків членів фондів;

добродійних внесків і пожертвувань фізичних і юридичних осіб;

коштів, що передаються на договірній основі фізичними і юридичними особами для фінансування конкретних програм, що відповідають завданням фонду;

кредитів і інших позик;

частини доходів від діяльності створених доброчинними фондами суб’єктів підприємництва в межах, передбачених їх статутними документами.

Кошти доброчинних фондів витрачаються:

на доброчинну діяльність відповідно до статуту (виділення стипендій обдарованим дітям, організацію спортивних змагань, олімпійських і параолімпійських ігор і ін.);

оплату праці штатним працівникам;

адміністративно-господарські витрати і ін.

В Україні до доброчинних фондів відносяться такі фонди як «Україна дітям», «Відродження», «Сімейний круг» тощо.

Додатково

Галузеві техніко-економічні особливості фінансів підприємств

Галузева специфіка впливає на склад і структуру виробничих фондів, тривалість виробничого циклу, особливості кругообігу засобів, джерела фінансування простого і розширеного відтворення, склад і структуру фінансових ресурсів, формування фінансових резервів і інших аналогічних фондів.

Так, в сільському господарстві природно-кліматичні умови диктують необхідність формування фінансових резервів як в грошовій, так і в натуральній формах; природні умови визначають природний цикл розвитку рослин і тварин і, отже, кругообіг фінансових ресурсів, необхідність їх концентрації до певних періодів, що у свою чергу викликає необхідність залучення позикових засобів.

Підприємства і установи транспорту здійснюють фінансово-економічну діяльність на принципі поєднання державного регулювання і ринкових стосунків. Готовою продукцією, належній реалізації на транспорті, є безпосередньо транспортний процес. Таким чином виробництво і реалізація продукції збігаються за часом і кругообіг здійснюється в дві стадії замість трьох. Витрати суспільної праці, пов’язані з перевезенням продукції, збільшують її вартість на величину транспортних витрат, які окрім додаткової нової вартості містять і додатковий продукт. На транспорті велика питома вага основних виробничих фондів, відтворення яких вимагає значних грошових коштів. Особливості розрахунків за транспортні послуги, відтворення основних фондів визначають необхідність централізації частини грошових коштів на рівні Міністерства шляхів сполучення з їх подальшим перерозподілом, що і відбивається у фінансовому плані транспортного підприємства.

Організації і підприємства сфери товарного звернення, будучи сполучною ланкою між виробництвом продукції і її вжитком, сприяють завершенню кругообігу суспільного продукту в товарній формі і тим самим забезпечують його безперервність. Специфікою торгівлі є поєднання операцій виробничого характеру (сортування, упаковка, переробка і зберігання сільськогосподарських продуктів і так далі) з операціями, пов’язаними із зміною форм вартості, тобто безпосередньо з реалізацією продукції. У складі витрат торгівельних підприємств відсутня вартість товарів, що купуються. Торгівельне підприємство купує вже вироблені товари, здійснюючи витрати лише на доведення їх до споживачів. Є свої особливості в складі і структурі оборотних коштів, значна частина яких вкладена в товарні запаси. Особливістю галузевої структури основних фондів є поєднання власних і орендованих основних фондів. Всі ці особливості враховуються при формуванні фінансових ресурсів і їх використанні.

Фінанси будівельних організацій також мають ряд істотних особливостей, обумовлених техніко-економічними особливостями будівельного виробництва. Для будівельного виробництва характерні тривалий виробничий цикл в порівнянні з промисловістю, велика питома вага незавершеного виробництва у складі оборотних коштів. Потреба в оборотних коштах має великі коливання як по окремих об’єктах, так і по технологічним циклом, що робить вплив на структуру джерел фінансування оборотних коштів. Здійснення будівництва об’єктів в різних кліматичних і територіальних зонах визначає індивідуальну вартість об’єктів і приводить до нерівномірного вступу виручки. Фінансування будівництва здійснюється на основі кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт. Особливості ціноутворення в будівництві визначають нормативний порядок планування прибутку.

ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ

Під час переходу до ринкової системи господарювання зароджується конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому рахунку — до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання. Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон’юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов’язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб’єктами господарювання.

Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції. Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб’єктами господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов’язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер. Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

Фінансове планування

Фінансове планування об’єктивно необхідний процес у господарській діяльності підприємницьких структур. Воно дає змогу визначити кінцеві результати виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг за відповідних затрат фінансових, трудових і матеріальних ресурсів. Фінансове планування здійснювалося завжди там і тоді, де мав місце виробничий процес.

Фінансове планування пройшло довгий і складний шлях свого розвитку, передусім організаційного змісту. Тривалим був період, коли за умов соціалістичного розвитку фінансове планування було директивним. Ця форма планування не витримала випробування часом. Водночас цей негативний факт мав те позитивне значення, що сприяв переходу фінансового планування на якісно нове наукове підґрунтя, удосконаленню та розширенню методів, засобів і техніки планування.

За своєю суттю фінансове планування в підприємницьких структурах — це сукупність методів і засобів визначення джерел одержання фінансових ресурсів і напрямків їхнього використання для забезпечення господарської діяльності. У процесі фінансового планування розв’язується низка завдань, до яких належать:

забезпечення фінансовими ресурсами виробничої та інвестиційної діяльності;

розробка й обґрунтування раціональних фінансових взаємозв’язків між суб’єктами підприємництва, бюджетною системою, банками, іншими фінансовими інститутами;

встановлення та реалізація резервів збільшення прибутку за рахунок ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для досягнення поставлених завдань фінансовим плануванням застосовуються методи, до числа яких належать нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий і метод економіко-математичного моделювання. Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що за основу беруться фінансові нормативи доходів і витрат господарських суб’єктів. До цих нормативів належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод фінансового планування найпрогресивніший і достовірніший, проте його застосування потребує наявності фінансових норм як тих, що централізовано затверджуються державними структурами, так і тих, що приймаються безпосередньо на рівні підприємства. На сьогодні робота з обґрунтування і затвердження норм перебуває на стадії становлення.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування ґрунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На першій стадії він потребує глибокого аналізу фінансових показників у минулі роки і період, що минув передпланового року. На основі аналізу встановлюється вихідна база планування. Потім встановлюються фактори, то можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їхнього впливу.

На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності підприємства, та показників темпів зростання діяльності підприємства в усіх видах підприємництва розраховуються фінансові показники на плановий період. Зазначений метод фінансового планування досить трудомісткий і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні він є найреальнішим щодо застосування.

Балансовий метод фінансового планування є заключним етапом. Його суть полягає в тому, що повинна бути досягнута збалансованість між доходами та витратами на підприємстві. Без цього фінансове планування не може використовуватися.

За нинішніх умов усе частіше застосовується метод економіко-математичного моделювання. Він ґрунтується на тому. що розробляється точна математична модель фінансової діяльності підприємства в плановому періоді. Цей метод дає змогу розраховувати декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і відшуковувати оптимальні рішення. Метод економіко-математичного моделювання є перспективним щодо практичного застосування.

Кінцевим результатом фінансового планування є розробка фінансового плану підприємства. Він ще називається балансом доходів і видатків підприємства. За умов ринкової економіки, як правило, фінансовий план є складовою загального планового документа — бізнес-плану.

Фінансовий план підприємства — це документ, який розробляється і затверджується керівними органами, він відображає усі джерела надходження фінансових ресурсів і напрямки їхнього використання.

Так, якщо підприємству не вистачає власних доходів, то в фінансовому плані передбачається одержання банківських кредитів, позичок, доходів від випуску цінних паперів тощо. У витратах передбачається також повернення кредитів і сплата процентів за користування ними, інші витрати.

Показники фінансового плану дають досить вичерпну інформацію щодо результатів діяльності підприємницької структури, джерел формування фінансових ресурсів і напрямків їх використання. Проте між статтями доходів і витрат є функціональна та змістовна залежність і взаємозв’язок.

Так, наприклад, амортизаційні відрахування повинні використовуватися на фінансування капітальних вкладень. Платежі до бюджету можуть мати своїм джерелом лише прибуток підприємства тощо. Для відображення цього взаємозв’язку складається перевірочна таблиця до фінансового плану. Вона ще мас назву шахматної. Фінансовий план розробляється на один рік із розбивкою за кварталами.

За умов ринкової економіки важливе значення має розробка фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності. Розробка фінансової стратегії — важливий етап фінансового прогнозування. Він передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Фінансове прогнозування має за мету вивчення фінансових можливостей підприємства на перспективу з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Воно передбачає розробку альтернативних варіантів досягнення тих чи інших фінансових показників,

Фінансове прогнозування потребує глибокого вивчення фінансової ситуації за певний проміжок часу на підприємстві, обробки значних обсягів інформації та розробки економіко-математичних моделей.




Предыдущий:

Следующий: