Тема 5. Податки

Тема 5. Податки

Сутність і функції податків

Класифікація податків її ознаки

Елементи системи оподаткування

Податкова система: поняття, основи побудови

Принципи оподаткування

Становлення та розвиток податкової системи України

Самостійно:

Розвиток наукової теорії податків

Податкова політика держави: дискреційна та не дискреційна фіскальна політика

Вплив податків на доходи бюджету

Податковий кодекс України, його значення для формування і функціонування науково-обгрунтованої стабільної податкової системи держави

Сутність і функції податків

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Історія цивілізації свідчить, що податки — це найбільш пізня форма державних доходів. Первісно податки називались «anxibia» (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині ХVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державних доходів. Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що відомий політичний діяч Північної Америки Б. Франклін (1706—1790) зміг сказати, що «платити податки і вмерти повинен кожен».

Сьогодні ми не можемо уявити собі державу без податків. Об’єктивною реальністю є те, що, з одного боку, податки — це фінансове підґрунтя існування держави, а з іншого, податки — це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Економічну категорію «податок» слід розглядати в таких аспектах:

за економічною сутністю;

формою прояву;

з організаційно-правової сторони.

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правової сторони податок — це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податковим відносинам притаманні свої відмітні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов’язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

У сучасній фінансовій науці й податковому законодавстві використовують три основних терміни, якими позначаюся платежі державі - плата, відрахування, податок. Розглянемо відмінності між ними.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Прикладами плати є державний збір, збір за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, рентні платежі, плата за торговельний патент на деякі різновиди підприємницької діяльності.

Відрахування передбачає цільове призначення платежів. Воно може бути або частковим, у тому числі встановленим відповідно до економічного змісту платежів, або повним, якщо кошти в повному обсязі використовуються лише за цільовим призначенням.

Податок — це індивідуально безоплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податків у бюджет відповідного рівня в порядку, розмірах й у строки, установлені законодавством».

Характерними ознаками податків, які дають змогу відрізнити їх серед інших платежів, є те, що вони не мають ні елементів повного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Також необхідно вказати, що якщо плата й відрахування можуть платитися як державі, так й іншим юридичним особам, то податки — це атрибут тільки держави. Імперативність — це перша ознака, що виражає сутність податку.

Сутність податків найповніше виявляється в їх функціях. Функції податку – це вияви його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Основними функціями податків є:

фіскальна функція;

регулююча функція;

стимулююча функція;

контрольна функція.

Фіскальна функція є основною, суть її полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Фіскальна функція забезпечує об’єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. За її допомогою реалізується основна частина суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що держава, маневруючи податковими ставками, пільгами, штрафами, умовами оподаткування, створює умови для прискореного (або сповільненого) розвитку тих або інших виробництв і галузей економіки. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні. А на мікрорівні – впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб’єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно змінювати напрями їхньої діяльності.

Стимулююча функція виявляється в тому, що за допомогою податків держава стимулює науковий прогрес, збільшення числа робочих місць, розвиток виробництва. У процесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок і встановлення різних пільг. Податкові пільги надаються з метою соціальної підтримки малозабезпечених верств населення або підтримки пріоритетних галузей економіки і окремих категорій платників. Податкові пільги передбачають повне або часткове звільнення від сплати податків.

З допомогою контрольної функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.

2. Класифікація податків її ознаки

Історичний розвиток податкових відносин знайшов своє відображення в існуванні різноманітних форм і видів податків. Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає відповідне місце в податковій системі. Для визначення місця та ролі кожного з них у суспільному виробництві важливою є класифікація податків.

В даний час податки класифікуються по багатьом ознакам:

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави залежно від розміру об’єкта оподаткування. Сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок на доходи фізичних осіб, податок з прибутку підприємств, плата за землю тощо). Тобто це податки на окремі об’єкти майна (земля, природні ресурси тощо) або на доходи окремих осіб (фізичних і юридичних).

Непрямі податки – обов’язкові платежі які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об`єкта оподаткування, а збільшує ціну товару. До непрямих податків відносяться ПДВ, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування, і в 70—80-х роках XX ст. було обґрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду — кумулятивний (каскадний) ефект.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які ведуть підприємницьку діяльність у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в процентах, які коливаються від 12 % у Люксембурзі та Іспанії до 22 % у Данії і 25 % в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка — 2,1 % у Франції на продовольчі товари, і найвища — 33,3 % щодо товарів, які є предметами розкоші. Загалом є підстави для висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи підтверджує його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах.

Один із видів непрямого оподаткування — специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву «акцизного збору». Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини податку. Тому дедалі більшого поширення набуває метод упровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення від оподаткування та появу великої кількості неякісної фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат із боку держави, які іноді перевищують доходи від акцизного збору.

2) За рівнем державних структур, що впроваджують податки, податки поділяються на:

загальнодержавні – обов’язкові платежі. які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевих бюджетів;

місцеві податки і збори – обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими

ставками тільки на певній території.

Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів.

3) За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

податки на доходи та прибуток – обов’язкові платежі, які справляються з чистого доходу з юридичних і фізичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата і інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств;

податки на споживання – обов’язкові платежі, які справляються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у формі непрямих податків;

майнові податки – обов’язкові платежі, які справляються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній формах власності. Це податки на рухоме і нерухоме майно. Вони стягуються постійно, поки майно знаходиться у власності;

ресурсні платежі або платежі рентного характеру – обов’язкові збори, які справляються в процесі використання ресурсних платежів, які перебувають у державній формі власності.

4) За способом стягнення:

- розкладні – спочатку встановлюється загальна сума податків, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями та між платниками;

- складні – встановлення ставок, а потім розмір податку для кожного платника окремо (загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

5)За суб’єктами оподаткування:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

- податки з фізичних осіб ( податок з доходів фізичних осіб, податок на промисел);

- змішані ( плата за землю, податок з власників транспортних засобів).

Також можна класифікувати податки залежно від методів встановлення відсоткових ставок:

Прогресивні – податки, що передбачають зростання податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

Регресивні – податки, що передбачають зменшення податкової ставки при збільшенні об’єкта оподаткування;

Пропорційні – податки які мають єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування.

6) За повнотою прав використання податкових надходжень податки поділяються на:

закріплені – обов’язкові платежі. які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

регулюючі – обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів ( наприклад, акцизний збір).

7) За джерелом сплати податки поділяють на:

податки, що включаються у виробничі витрати;

податки, що включаються у виручку від продажу;

податки, що сплачуються з прибутку або доходу;

податки, що сплачуються із фінансового результату;

податки, що сплачуються із заробітної плати.

Елементи системи оподаткування

Теоретичну основу податків складають їх елементи. Кожен податок містить наступні основні елементи: суб’єкт (платник) податку, об’єкт податку, джерело податку, одиницю оподаткування, податкову ставку, податкову квоту, податкові пільги.

Основними елементами системи оподаткування є:

Об’єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподаткування. У фіскальній термінології об’єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб’єкти оподаткування — це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов’язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) — особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачуватись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір точніше відображає об’єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м2, обсяг циліндра двигуна транспортного засобу в м3). Грошовий вимір може бути безпосереднім — у разі оцінювання доходів і опосередкованим — якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставка податку — це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого — кілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямах. Перший — у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Регресивні ставки на відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. У практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні — у вигляді прогресивно-регресивної і регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкова квота — частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Додатковими елементами системи оподаткування є:

норма оподаткування – відношення податкових надходжень до податкової бази;

податковий борг – це величина не внесених у встановлений термін сум податку, а також штрафні санкції за порушення терміну сплати податку;

податкова застава – це матеріальне або майнове забезпечення непогашеного вчасно податкового зобов’язання;

податкові канікули – відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або певне звільнення від сплати податку протягом певного періоду;

податкове право – сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків;

податковий звіт – документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

податковий період – термін, протягом якого завершується процес формування бази оподаткування і визначається розмір податкового зобов’язання;

податковий кредит – термінова відстрочка податку, який належить до сплати. (полягає в перенесені терміну сплати на користь платника, тобто платник податку користується коштами, які належить зарахувати до бюджету).

Податковий тиск – відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

Податкове розслідування – виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об’єктів оподаткування.

Ухилення від сплати податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу чи оцінки майна або повного приховування їх.

Податкова система: поняття, основи побудови

Згідно зі ст.6.3.НКУ, сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.(ст.8 НКУ)

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. (ст.8 НКУ)

Згідно зі ст.9 НКУ до загальнодержавних належать такі податки та збори:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

- екологічний податок;

- рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

- рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

- плата за користування надрами;

- плата за землю;

- збір за користування радіочастотним ресурсом України;

- збір за спеціальне використання води;

- збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- мито;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

- збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Відносини, пов’язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено НКУ.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених НКУ, забороняється.

Згідно зі ст10 НКУ до місцевих податків належать:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених НКУ, вирішують питання відповідно до вимог НКУ щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених НКУ, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Податкова система повинна відповідати таким вимогам:

економічна ефективність;

адміністративна простота;

гнучкість;

політична відповідальність;

справедливість.

Податок на прибуток підприємств

Платниками податку на прибуток є юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.

Об’єктом оподаткування є прибуток підприємств, які є платниками даного податку.

Податковою базою для податку на прибуток підприємства визнається грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування.

Ставка податку на прибуток підприємств :

з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно – 21%;

з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19 %;

з 1 січня 2014 року – 16%.

Податок на доходи фізичних осіб

Платники податку – фізичні особи, які мають джерела доходів і є платниками податків. (зарплата і ін. доходи).

Об’єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

-доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

- іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

База оподаткування — оподатковуваний дохід фізичної особи.

Ставка податку – 15% бази оподаткування.

Земельний податок. Об’єктом оподаткувався с площа земельної ділянки. Диференціація ставок залежить від родючості ґрунту i місця розташування ділянки.

Податок на додану вартість

Податком на додану вартість (ПДВ) обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування.

Платники податку – фізичні і юридичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це чи юридична, фізична особа.

Об’єкт оподаткування – додана вартість, тобто вартість, створена на конкретному етапі руху товару. (За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.)

Ставка податку на додану вартість — з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року включно – 20%; з 1 січня 2014 року — 17 %

Акцизний податок

Одним з видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

На відміну від ПДВ, цей податок сплачується не на всіх етапах руху товарів від виробника до споживача, а лише один раз: при реалізації товарів чи їх ввезенні в Україну. Об’єктом оподаткування при цьому виступає повна вартість товару чи митна вартість з врахуванням суми сплаченого мита.

Платниками АЗ: є виробники та імпортери підакцизних товарів, а саме:

суб’єкти підприємницької діяльності – виробники підакцизних товарів, в тому числі із давальницької сировини;

юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари у податкових агентів;

суб’єкти підприємницької діяльності, що ввозять на митну територію України підакцизні товари;

фізичні особи (громадяни України, іноземні особи та особи без громадянства), які ввозять на митну територію України підакцизні товари в обсягах понад 200 ЕUR.

Групи підакцизних товарів:

алкогольні напої;

тютюнові вироби;

транспортні засоби;

нафтопродукти.

Принципи оподаткування

В світовій практиці склалися наступні принципи оподаткування:

вигоди – платники повинні обкладатися податками у такій мірі, у якій вони використовують програми, що фінансуються за рахунок податків;

платоспроможності – розмір податку повинен співвідноситись з величиною доходу та багатства платника;

справедливості за горизонталлю та вертикаллю – соціально та економічно рівні платники сплачують рівні податки, а нерівні – нерівні.

Згідно зі ст.4 ПКУ Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені ПКУ, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є.

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

- рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

6.Становлення та розвиток податкової системи України

Відродження податкових відносин в Україні почалось у 1991 році з прийняттям Закону УРСР «Про систему оподаткування», в якому були закладені основні принципи побудови податкової системи.

Перші спроби власної податкової системи були зроблені в 1990 році, коли почали зароджуватись підприємництво, нові форми власності та різні форми організації виробництва. В цей час на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Але із зростанням кількості потенційних виробників продукції та збільшенням обсягів реалізації продукції робіт і послуг на зовнішньому і внутрішньому ринках спроби хаотичного удосконалення структури податкових органів не давали позитивних результатів, що спричинило розвиток тіньового бізнесу, який сприяв значному вивозу за межі України її національного багатства.

Тому цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року. Формування структури податкової служби України започатковано постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 квітня 1990 року №74 „Про створення державної податкової служби в Українській РСР”. Саме цим документом регламентовано створення 1 липня 1990 року державної податкової служби в системі Міністерства фінансів УРСР.

Забезпечити цю роботу зобов’язані були Міністерство фінансів УРСР і виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських рад народних депутатів. Державна податкова служба складалась із Державної податкової інспекції Міністерства фінансів УРСР та державних податкових інспекцій в областях, містах і районах. Податкові інспекції підпорядковувались інспекціям вищого рівня.

Сформована на початку 90-х років, відразу після проголошення у 1991 році незалежної держави, податкова система України постійно змінювалася в напрямі пошуку оптимальної структури, яка б відповідала перехідному стану економіки і зіграла свою позитивну роль на етапі становлення незалежності держави.

Так, Закон Української РСР “Про систему оподаткування” було прийнято ще 25 червня 1991 року, до проголошення Акту про незалежність України, і кілька місяців потому при оподаткуванні використовувались нормативні акти колишнього СРСР.

Згаданий закон був доволі недосконалим як за структурою, так і за змістом, але ним фактично було проголошено нову систему оподаткування та основні принципи податкового регулювання. У зв’язку з цим у грудні 1991 та у 1992 році з’являються нові види податків: податок на доходи підприємств, на додану вартість, акцизний збір.

Занадто складним виявився період 1992-1993 року, під час якого велися дискусії щодо перспектив подальшого розвитку податкової системи. Дискусії точилися навколо найбільш ефективного податкового механізму наповнення державного бюджету. У цей період сформувалося декілька основних концепцій:

· в основу позиції Верховної Ради було покладено оподаткування обсягів реалізації за звітний період та диференціація ставок залежно від сфери та виду діяльності;

· застосування єдиної ставки 30-35% та пільг при інвестуванні, оподаткування фізичних осіб з річного сукупного доходу пропонували Головна державна податкова інспекція, Міністерство фінансів та Міністерство економіки;

· позиція Українського союзу промисловців та підприємців відповідала попередній, але передбачала пріоритетність товаровиробників.

Вже з 1992 року починають впроваджуватися зміни в системі оподаткування. Так, основним серед прямих податків стає податок на прибуток підприємств (Декрет КМУ від 26.12.1992 №12-92). На жаль, спроба виявилася невдалою – на той час спостерігався дефіцит бюджету.

Тому вже з другого кварталу 1993 року було відновлено оподаткування доходу підприємств, тобто обрано посилення податкового тиску основним важелем політики подолання дефіциту бюджету. Проте були й позитиви – у 1993-1994 роках було введено податковий кредит, таким чином підприємства отримали право на термінову відстрочку сплати податку.

На початку 1994 року в Україні почали формуватись податкові механізми, зокрема з’явилися податок на промисел, місцеві податки та збори, почала запроваджуватися контролююча функція фізичних осіб шляхом створення державного реєстру фізичних осіб (Закон України від 22.12.1994 №320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів»).

Протягом 1995 року відбувалося налагодження роботи податкового механізму: вдосконалювалась робота, яка була спрямована на забезпечення сталого надходження коштів до бюджетів усіх рівнів. Крім того, з метою забезпечення прозорості діяльності органів податкової служби та підвищення податкової культури населення створено редакцію журналу „Вісник податкової служби України”.

Розпочато спроби послаблення податкового тиску, про що засвідчили Указ Президента України від 31.07.1996 №621/96 “Про заходи по реформуванню податкової політики” та постанова Верховної Ради України від 04.12.1996 №561/96-ВР “Про Основні положення податкової політики в Україні”, згідно з якими передбачалося значне реформування правових норм оподаткування. Зокрема передбачалося введення законів прямої дії та створення умов для прийняття Податкового кодексу України, що має стати основним нормативним актом у процесі регулювання оподаткування.

Починаючи з 1997 року податкова служба займається пошуком найбільш ефективних важелів, які мають посприяти процесу вдосконалення роботи органів державної податкової служби.

У 2001 році на виконання Указу Президента від 19 липня 2001 року №532/2001 з метою вдосконалення роботи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, створення комплексної системи державного контролю за сумнівними операціями, що здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності, у складі Державної податкової адміністрації України утворено Департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

У рамках вдосконалення професійного рівня працівників ДПС Національну академію державної податкової служби України було перетворено на Національний університет державної податкової служби України від 01 березня 2006 року „Про утворення Університету державної податкової служби України, а Указом Президента України від 03 квітня 2006 року №279/2006 йому було присвоєно статус національного.

У 2007 році у рамках Проекту модернізації податкової служби створено Інформаційно-довідковий центр, спрямований на висококваліфіковану та оперативну обробку звернень платників податків (постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. «Про утворення Інформаційно-довідкового департаменту державної податкової служби»). Так, дослідну експлуатацію центру було розпочато у жовтні 2007 року, а з березня 2008 року Інформаційно-довідковий департамент працює в режимі промислової експлуатації.

З початку 2007 року активується робота податківців і у сфері міжнародного обміну досвідом. Так, протягом 2007 року працівники органів ДПС України брали участь у 12 навчальних курсах ОЕСР з питань оподаткування, у форумах та навчальних семінарах, організованих Внутрішньо-європейською організацією податкових організацій.

З метою досягнення балансу інтересів держави і платників податків у грудні 2010 року ухвалено Верховною Радою України і підписано Президентом України (02.12.10 № 2755-VI) Податковий кодекс України.

29.06.2012 Державною податковою службою України спільно зі Світовим банком завершено роботи за проектом „Модернізація державної податкової служби України –1”, що фінансувалися за кошти позики Світового банку відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, ратифікованої Законом України від 30 листопада 2003 року № 1317-ІV.

Указом Президента України від 24.12.2012 № 726/2012 „Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади” реорганізовано Державну податкову службу України та Державну митну службу в Міністерство доходів і зборів України.

7.Розвиток наукової теорії податків

Теорія оподаткування почала формуватись в останню третину ХVIII ст.

Чи не вперше науково обґрунтовану характеристику податків дали представники англійської класичної політекономії Адам Сміт та Давид Рікардо. А. Сміта часто називають фундатором наукової теорії податків. Він одним із перших у своїй праці «Багатство націй» («Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) чітко сформулював основні принципи оподаткування. Суть цих принципів полягає у такому:

1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2. Податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, а не довільним.

3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4. Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

Ці чотири постулати стали класичними. Їх глибинність і обґрунтованість і досі ніхто не оскаржує.

На думку Д. Рікардо, «податки становлять ту частину продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду: вони завжди сплачуються або з капіталу, або з доходу країни». Він визначив особливості і завдання податків і довів, що податкове регулювання повинно заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

Д. Рікардо, як і А. Сміт, доводив необхідність звільнення капіталу від оподаткування і виступав проти непрямих податків як таких, що збільшують витрати виробництва, зменшують прибуток і скорочують споживання.

Досить вагомий внесок у розвиток природи податків зробив А. Вагнер. Він один із перших до суто фіскального призначення податків додає і регулятивну спрямованість цих платежів, заявивши, що податки стягуються державою частково для покриття державних видатків, частково — для змін у розподіленні суспільного продукту.

У першій половині ХІХ ст. послідовник А. Сміта швейцарський економіст Ж. Сімонд де Сісмонді (1773—1842) формулює теорію податку як плату за «насолоди»: суспільний порядок, правосуддя, захист власності, охорона здоров’я, освіта, охорона території, зовнішня безпека. Отже, у Ж. Сісмонді в обґрунтування податку покладена теорія обміну між державою та фізичною або юридичною особою. Цю точку зору поділяв і соціаліст-економіст П. Прудон (1809—1865), який заявляв, що податок є обміном.

Досить детально розробив «податкову теорію послуг» англійський учений Джон Стюарт Мілль (1806—1873), згідно з якою кожна людина повинна віддати державі частину свого доходу за отримувану від неї підтримку. Тобто, сплачуючи податки, громадяни натомість отримують від держави безплатні блага та послуги. Дж. С. Мілль пов’язав податки з державними витратами, наголошуючи на суворій залежності між ними.

Ця теорія набула подальшого розвитку у працях шведських економістів К. Вікселя та його учня — Е. Ліндаля. К. Віксель (1851—1926) свою податкову концепцію будує на принципах теорії добробуту. Він вважав, що головними принципами справедливого оподаткування є принцип корисності й принцип рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом. Останній означає, що кошти населення, вилучені у формі податку, повинні йому повертатись у вигляді певних державних послуг, що може бути досягнуто автоматично за допомогою парламентських податкових законів. Е. Ліндаль так само, як і К. Віксель, розглядав податки як своєрідну плату за державні суспільні послуги. Він вважав, що головною проблемою оподаткування є досягнення справедливості.

Теорія податків, долучена до концепції добробуту та справедливості, найповніше розкривається у працях англійського економіста А. С. Пігу. На його думку, справляння податків проходить поза ринковими відносинами і в оподаткуванні не можна використовувати поняття граничної корисності.

З’ясовуючи сутність податків, слід відзначити внесок у теорію податків основоположника російської фінансової науки І. Х. Озерова. У своїй фундаментальній праці «Основи фінансової науки» він зазначає, що «податки — це обов’язкові платежі, які сплачуються підданими держави для виконання покладених на неї функцій»*1.

*1: {Озеров Й. Х. Основы финансовой науки. — М.: /Б. И./, 1917. — С. 42.}

Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників кейнсіанської школи. Джон Мейнард Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Податки Дж. Кейнс розглядає як «вбудовані механ ізми гнучкості», що амортизують кризові явища і рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів*2. Ідеї Дж. Кейнса дали початок новим методам теоретичного дослідження, що вписувались у концепцію «ефективного попиту». Це дало змогу вмонтувати рух податків у рух макроекономічних показників. Його погляди значно вплинули на подальший розвиток західної фінансової науки, про що докладно йдеться в книзі В. М. Федосова «Сучасний капіталізм і податки» (див.: Федосов В. М. Современный капитализм и налоги. — К.: Вища школа, 1987. — С. 116—121).

*2: {Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресс, 1973.}

У 70-ті роки ХХ ст. розвиток виробничих відносин і процесу розширеного відтворення в країнах з ринковою економікою характеризується різким підвищенням нестабільності, сповільненням темпів економічного зростання, збільшенням резервної армії праці, зростанням бюджетного дефіциту та державного боргу. У зв’язку з цими явищами практичні рекомендації державного втручання набувають нового змісту. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія і практика державного втручання. Особливо авторитетним стає один із неокласичних напрямів — неоконсерватизм. Розбіжності у поглядах кейнсіанців та неоконсерваторів на податки випливають із відмінностей у їхніх загальних теоріях. Кейнсіанська податкова теорія розвивалась з умов «попиту», забезпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Неокласики ж виходять із забезпечення пропонування ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога значного зниження загального рівня податків.

Теорії неокласиків стали основою податкової політики США та Великобританії, а потім і більшості країн із розвинутою ринковою економікою. Головний аргумент неокласичної школи стосовно податкової сфери — податки на прибуток підривають можливості нагромадження заощаджень та інвестицій, тобто негативно впливають на економічне зростання.

Досить популярною в США стала податкова концепція економіста А. Лаффера. Він обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування, доходами бюджету й оподатковуваною частиною національного виробництва. Податкові реформи у США наприкінці 70-х і протягом 80-х років були здійснені на основі концепції А. Лаффера. Графік, складений А. Лаффером («Крива Лаффера»), показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектору. За цією межею починається так звана заборонна зона шкали оподаткування. Податки, що стягуються на основі високих ставок цієї шкали, стримують підприємницьку ініціативу, призводять до скорочення нагромадження та інвестицій, знижується випуск продукції і, як наслідок, звужується податкова база. Звідси висновок — шкала податкових ставок має бути розроблена у такий спосіб, щоб не підривати податкової бази. На думку А. Лаффера, зниження податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту, зменшенню державного боргу.

Отже, визначення економічної природи й суті податків пройшло у фінансовій науці досить складний шлях. Так, спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, надання допомоги, пожертвою, потім вже як виконання обов’язку і насамкінець — обов’язковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

Однією із перших теорій, яка містить ідею примусового характеру податку, була теорія «жертви». Ще на початку ХІХ ст. у теорії податку Ж. Сісмонді плата за послуги, що купуються у держави, отримує визначення жертви.

Протягом ХІХ—ХХ ст. цю теорію розвивали Ж. Б. Сей, Д. Мілль, К. Віксель, Ф. Нітті, П. Самуельсон й інші представники економічної науки. Французький економіст початку ХІХ ст. Ж. Б. Сей усі податки розглядав як неминуче зло.

У другій половині ХІХ ст. значного поширення набуває теорія податку як бюджетної необхідності. Заперечуючи відповідність між шкодою, якої завдає податок платникові, і отриманим еквівалентом, дана теорія стверджує, що законодавець, визначаючи податок, ставить цілі виключно фінансового характеру. Стосовно ж приватного господарства податкова політика повинна керуватися лише одним завданням — якомога менше його обтяжувати.

Російський економіст М. І. Тургенєв, вивчаючи природу податків, також вважав їх жертвою на загальну користь. Ідея примусового характеру податку, встановленого державою без будь-якої залежності від волі платника, набула подальшого розвитку в теорії колективних потреб.

Розроблена і сформульована неокласиками, ця теорія була повністю прийнята кейнсіанцями і неокейнсіанцями з поправкою на «суспільні потреби» замість «колективних». Податки визначаються як примусові внески окремих господарств або приватних осіб для покриття суспільних витрат держави. При цьому наголошується на тому, що податками слід вважати примусові збори на користь держави або общини без будь-якого еквівалента з боку держави.

У радянській Росії 20-х років такі представники фінансової науки, як А. А. Буковецький, А. Соколов, П. В. Мікеладзе, дотримувалися теорії колективних потреб. Цю теорію як основу визначення податку західна економічна наука використовує і наприкінці ХХ ст., внісши відповідні корективи. Лауреат Нобелівської премії в галузі неокласичного синтезу П. Самуельсон у підручнику «Економіка» підтверджує примусовий характер оподаткування і відсутність прямого зв’язку між вигодою громадянина і податками, які він сплачує.

Сучасне визначення податку знаходимо в одному із найбільш популярних в американських коледжах і університетах підручнику К. Р. Макконнелла, С. Л. Брю «Економікс»: «Податок — примусова виплата урядові домогосподарством або фірмою грошей (або передання товарів і послуг), в обмін на які домогосподарство або фірма безпосередньо не отримують товарів чи послуг, причому така виплата не є штрафом, накладеним судом за незаконні дії»*3.

*3: {Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс. — М., 1992. — Ч. ІІ. — С. 390.}

Розвиток західної податкової теорії свідчить про тісне взаємопроникнення та взаємодоповнення неокласичних і кейнсіанських ідей. Прикладом може бути постановка питання про необхідність тісного поєднання бюджетної, податкової та монетарно-кредитної політики. Більшість сучасних учених-теоретиків, у тому числі і представники української фінансової школи Андрущенко В. Л., Василик О. Д., Суторміна В. М., Федосов В. М. та ін., стверджують, що податки є обов’язковими платежами юридичних і фізичних осіб, які запроваджуються для утримання державних структур та фінансового забезпечення виконання ними функцій держави.

8.Податкова політика держави: дискреційна та недискреційна фіскальна політика

Податкова політика здійснюється за певними напрямами і принципами. Напрями податкової політики визначаються завданнями соціально-економічного розвитку і можуть мати стимулюючу чи стримуючу спрямованість. Такими завданнями можуть бути забезпечення нарощування національного капіталу за рахунок капіталізації прибутку та сприяння інвестиціям, стимулювання експорту, забезпечення зайнятості населення і політика доходів, бюджетне вирівнювання регіонального розвитку, гуманізація суспільних відносин, демографічна і молодіжна політика та сприяння розвитку сім’ї тощо. Основою податкової політики є забезпечення дійовості податків у реалізації зазначених завдань як через їх фіскальну, так і регулюючу функцію.

За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:

дискреційна фінансова політика;

недискреційна фінансова політика.

Дискреційна фінансова політика — це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

соціальні програми;

державні закупки;

державні інвестиції;

зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;

громадські роботи, що пов’язані з видатками;

управління податковим тягарем.

Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй — регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд — важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:

соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);

ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

Використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначеною і врахованою. Держава повинна керувати податками і через них соціально-економічними процесами, а не пасивно очікувати на невизначені результати податкового впливу.

Реалізація податкової політики ґрунтується на двох головних і певною мірою протилежних принципах — стабільності і гнучкості. Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна виходити з установлених на певний період орієнтирів. Податкове законодавство має бути стабільним і змінюватись від­повідно до змін економічної ситуації в країні. Стабільність податкової політики створює і стабільність у суспільстві, оскільки дає можливість реалізовувати інтереси всіх суб’єктів. Вона сприяє налагодженості механізму справляння податків. Принцип гнучкості полягає у тому, що податкова політика повинна вчасно реагувати на істотні зміни ситуації в економіці і суспільстві та на зміну стратегічних орієнтирів і тактичних завдань економічної політики. Водночас зміни у податковій системі і механізмі оподаткування мають бути чітко аргументованими. Якщо впевненості у позитивних результатах змін немає, то краще їх взагалі не проводити.

Податкова робота, що є основою організації справляння податків, являє собою діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, порядок та форми розрахунків із бюджетом. Податкова робота ґрунтується на встановленні функцій і прав платників і податкової служби, пов’язаних зі своєчасністю і правильністю розрахунків із бюджетом. На платників покладаються функції обчислення і сплати податків, а на податкову службу — обліку платників і надходжень податків, здійснення нарахувань окремих видів податків (наприклад, земельного) і проведення контролю за дотриманням податкового законодавства.

Основою податкової роботи є податкове законодавство. Воно може бути прямої дії, а може передбачати тільки основи оподаткування — тоді додатково розробляються відповідні інструкції, у яких конкретизується механізм оподаткування.

Утримання податків може здійснюватись такими способами: біля джерела доходів (наприклад, утримання прибуткового податку із заробітної плати, сплата ПДВ при реалізації продукції); за декларацією (сплата мита за митною декларацією, перерозрахунки з податку на прибуток за декларацією про отримані прибутки); марками (акцизний збір, держ авне мито); за платіжним повідомленням (земельний податок з фізичних осіб).

Розрахунки з бюджетом можуть проводитись у формі авансових платежів з наступними перерозрахунками за даними про фактичні розміри об’єкта оподаткування та відразу за фактичними даними. Переважна більшість розрахунків здійснюється безготівково, і лише окремі податки, як правило, з фізичних осіб сплачуються готівкою.

Охарактеризована система організації справляння податків загалом створює всі передумови для своєчасного і повного надходження доходів до бюджету і цільових фондів і забезпечує надійне функціонування державних фінансів.

9.Вплив податків на доходи бюджету

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки — це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Податки впливають на економіку через використовуваний доход економічних агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогоспо-дарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові.

Залежність доходів держави від рівня податків неоднозначна. Удовгостроковому періоді вона описується так званою «кривою Лафера» (мал. 9.1).

У відповідності із залежністю, яку описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня т супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат — джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від т до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних аґентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає «тіньовою», а держава залишається без доходів.

10.Податковий кодекс України: його переваги та недоліки

Податкова система України, на сьогодні, блокує ефективний конкурентоспроможний розвиток нашої держави. Як підтверджують міжнародні експерти, серед 183 держав, які були досліджені за такими показниками, податкова система України має антирейтинг за номером 181. Одним із виходів з такої ситуації стало прийняття Податкового кодексу, який набрав чинності 2 грудня 2010 року. Даний законодавчий документ містить багато нововведень, саме тому нині вся увага уряду, науковців, підприємців та пересічних громадян України спрямована на його вивчення та аналіз.

Введений у дію з 1 січня 2011 р. Податковий кодекс України анулював усі раніше ухвалені закони щодо оподаткування. Податковий кодекс залишає стару спрощену систему оподаткування, унеможливлює юридичних осіб оптимізувати податки за рахунок приватних підприємців, а також зберігає рівновагу у відносинах з податковими чиновниками. Основною метою прийняття Податкового кодексу України є спрощення чинної системи оподаткування шляхом зменшення загальної кількості податків, податкових ставок та спрощення механізму їх справляння.

Позитивним зрушенням податкової системи стало скорочення кількості податків і зборів та зниження податкового тиску на економіку. Так, замість 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів запроваджено відповідно 18 та 5 платежів, перелік яких істотно відрізняється від того, що існував раніше. Перш за все це викликано тим, що деякі податки тепер просто не справлятимуться (податок на рекламу, ринковий збір, збір за право використання місцевої символіки), а іншу частину обов’язкових платежів просто перейменовано. А до 2015 року буде скасовано ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів складе 17 та 3 відповідно.

Для середнього і великого бізнесу плюси в оподаткуванні в тому, що поступово зменшується ставка податку на прибуток – від 25% до 16% у 2014 р. Податок на додану вартість з 2014 року також знизиться з 20 до 17%. Проте в той же час, одночасне зниження ставок податку на прибуток підприємств та ПДВ (до кінцевих значень) призведе до падіння доходів державного бюджету.

Поряд із цим, зазначимо також і низку недоліків Податкового кодексу України. Це передусім великий фіскальний тиск на малий бізнес. В прикінцевих положення зазначено, що з 1 січня 2016 р. поняття «фізична особа-підприємець» вилучається з визначень Податкового кодексу. І це є, на наш погляд, великою помилкою, бо малий та середній бізнес у країнах ЄС становлять основу соціально-економічного розвитку. В цих країнах знаходиться більше ніж 20 млн. підприємств малого та середнього бізнесу, що дають більше половини загального обороту та доданої вартості, а кількість зайнятого населення на цих підприємствах сягає 70% .

Податок на нерухомість враховує, що оподатковується не житлова, а загальна площа. Цей податок насамперед спрацює для органів місцевого самоврядування у великих містах. Жодних доходів не буде у селах України, тому що там немає житла понад 200 м і, відповідно, про поповнення місцевих бюджетів говорити безперспективно.

Негативним аспектом Податкового кодексу є також те, що спрощена податкова система та фіксований сільськогосподарський податок обмежені цілим переліком заборон, зокрема, спрощеною системою оподаткування забороняється користуватись 20 категоріям підприємств.

Також у податковому кодексі зазначено введення камеральних перевірок для середнього та великого бізнесу без повідомлення і без дозволу начальника податкової інспекції. Тобто податковий інспектор має право за документами проводити оперативну камеральну перевірку і нараховувати штрафні санкції.

Проект кодексу містить численні локальні зміни, які розширюють права і повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб. Загалом розширення прав податкової служби у кодексі видається надмірним і не завжди обґрунтованим. Значну частину актуальних проблем можна усунути за допомогою «вбудовування» відповідних механізмів у законодавче поле, а не через надання безмежних повноважень контролюючим органам.

Отже, Податковий кодекс є кроком на шляху до створення більш досконалої системи оподаткування. Він має як ряд переваг (зменшення кількості податків, зниження певних податкових ставок, символічну плату за порушення Податкового кодексу), так і низку серйозних недоліків (негативні умови оподаткування для середнього та особливо малого бізнесу, обмеження кола осіб, що можуть користуватися спрощеною системою оподаткування). Таким чином, на сьогодні Податковий кодекс недосконалий, не відповідає вимогам сучасності, не враховує вимоги платників податків, здебільшого є на стороні податківців.




Предыдущий:

Следующий: