шпори з соц

1…У системі суспільних, гуманітарних наук соціологія посідає важливе місце. Це зумовлено тим, що: вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплює загальну соціологічну теорію (теорію суспільства), яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук; усі науки, які вивчають різноманітні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які досліджуються в певній сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей; техніка й методика вивчення людини та її діяльності, методи соціального вимірювання та ін., які розробляються соціологією, використовуються всіма іншими суспільними та гуманітарними науками.На межі соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень — «соціальні дослідження» (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні та ін.).Те, що соціологія посідає загальне, а не окреме місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою, її значення для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.У системі суспільних наук соціологія найбільше пов’язана з історією.Об’єктом і предметом досліджень історії та соціології є суспільство та його закономірності в їх конкретних виявах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового.Відмінність між ними полягає в тому, що історія вивчає не сьогоднішній день, а минуле суспільства, відображає процес в хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.Багато спільного між соціологією та філософією. Але, на відміну від філософії, соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності, її висновки та узагальнення мають частковий характер.Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва лежить в основі всіх соціальних відносин і процесів, є умовою всієї життєдіяльності людини, зрозуміло, що багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І, навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія тощо) значною мірою базуються на результатах пошуку економічної науки.Вивчаючи міжкласові та внутрікласові відносини, соціальні дії мас та особистостей, соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавче закріплюють певні відносини між класами та регулюють соціальну поведінку людей.Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти.Вивчаючи взаємовідносини людей у колективі, сім’ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.У певні взаємовідносини вступає вона і з технічними науками у процесі дослідження системи «людина—техніка» в межах окремих виробничих процесів, виробництв, галузей, зокрема при вивченні соціальних аспектів роботизації, автоматизації виробництва.Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи та теорії (шкільний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.Таким чином, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, яка в кожному конкретному випадку має свої специфічні аспекти

2. Конфлікт – це зіткнення протилежно направлених тенденцій в психіці окремої людини, у взаєминах людей, їх формальних і неформальних об`єднань, обумовлене не відмінністю поглядів, позицій, цілей. У організації конфлікт завжди виливається в певну поведінку, дії, що порушують інтереси інших.  При вирішенні соціально-психологічних завдань управління в центрі уваги виявляються конфлікти, що виникають і протікають у сфері безпосереднього спілкування людей, як відповідний результат суперечностей, що загострилися, між ними. І тут головного значення набувають між особові конфлікти в колективах.  У між особовому конфлікті люди стикаються один з одним безпосередньо. При цьому у них виникають і підтримуються напружені відносини. Що виникає і що протікають у сфері спілкування між особове зіткнення буває викликано суперечливими цілями, способами поведінки, установками людей, що виявляються в ході спільної діяльності. Учасники конфлікту по-своєму і по-різному сприймають і пояснюють конкретну ситуацію зіткнень. По-різному бачаться і способи вирішення конфлікту.  

Найочевидніше між особові конфлікти виявляються у взаємних звинуваченнях, спорах, нападках і захисті.   Причини конфлікту не завжди піддаються логічній реконструкції, бо можуть включати ірраціональну складову, а зовні прояви часто не дають уявлення про їх дійсний характер.  

Можна дати наступну класифікацію конфліктів:  

за масштабом конфлікту бувають загальними, такими, що охоплюють всю організацію, і парціальними, такими, що стосуються її окремої частини; 

по стадіях розвитку – що зароджуються, зрілими або згасаючими; 

по ступеню свідомості – сліпими або раціональними; 

по формах протікання – мирними або немирними; 

за тривалістю – короткочасними і затяжними, такими, що довгий час лихоманять всю організацію. Затяжний конфлікт здатний викликати кризу і зрештою привести до її руйнування або істотної зміни; 

по відношенню до окремого суб`єкта конфлікти бувають внутрішніми і зовнішніми; 

з погляду організаційних рівнів, до яких належать сторони, конфлікти бувають горизонтальними і вертикальними; 

по сфері виникнення – ділові, пов`язані з виконанням людиною посадових обов`язків, і особові, такі, що зачіпають його неофіційні відносини; 

по розподілу втрат і виграшів між сторонами можна говорити про симетричні і асиметричні конфлікти. У першому випадку вони діляться приблизно порівну, в другому одні виграють (втрачають) істотно більше, ніж інші; 

виходячи із ступеня зовнішнього прояву конфлікт буває прихованим (латентним) або відкритим. Латентність має місце, якщо учасники ховають конфлікт від сторонніх очей або він ще не дозрів. Відкритий конфлікт легко контролювати, тому він менш небезпечний; 

відповідно до спрямованості розвитку виділяють зростаючі і спадають; 

залежно від кількості причин, лежачих в основі конфлікту розрізняють на одно факторні і багатофакторних; 

по своїх наслідках – конструктивними і деструктивними. 

До негативних, деструктивних сторін конфлікту, що руйнують між особові відносини, цілісність колективу, відносяться:  

поляризація оцінних думок партнерів; 

тенденція до розбіжності вихідних позицій; 

прагнення примусити партнера до невигідного для нього рішення; 

загострення конфлікту; 

відмова від рішення початкової проблеми; 

хворобливі форми дозволу конфліктній ситуації. 

При деструктивному вирішенні конфлікту взаємовідношення його учасників можуть стати в майбутньому напруженими, якщо переживаються відчуття обурення і образи хоч би однієї із сторін. При цьому учасник, що відчуває себе в програші, нерідко звинувачує себе в тому, що невміло поводився в конфлікті, а тому і програв. Це може привести до зниження його самоповаги і самооцінки. Нарешті незадоволеність від форми дозволу між особових проблем робить негативний вплив на здоров`я тих, що конфліктують.  Позитивного, конструктивного значення між особовий конфлікт набуває, прояснюючи взаємини між сторонами і стимулюючи знаходження нових напрямів розвитку колективу, особових якостей учасників конфлікту.  Конструктивні наслідки між особових конфліктів можуть виявитися, наприклад:  

у свідомості спільності людей, що причетних до вирішення проблеми і забезпечують тим самим його краще запровадження в життя; 

у розширенні сфери співпраці на інші області, вирішення інших спірних питань; 

у швидшій самосвідомості, проясненні інтересів партнерів. 

Наявність позитивних і негативних сторін конфліктів підкреслює їх об`єктивну заданість. Конфлікти в повсякденному житті неминучі і слід прагнути до того, щоб зменшити шкоду, яку вони здатні принести, або навіть намагатися отримати з них певну користь.  Для більшості конфліктів характерні наступні загальні складові:  

наявність не менше двох сторін, що мають контакт друг з другом; 

взаємна несумісність цінностей і намірів сторін; 

поведінка, направлена на знищення планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати щось за її рахунок; 

проти направленість дій однієї сторони іншій і навпаки. 

Для розвитку конфлікту необхідне усвідомлення ситуації як конфліктною.

Це включає усвідомлення самої ситуації як значущою, тобто здатність забезпечити досягнення значущої мети, а так само усвідомлення того факту, що інша сторона перешкоджає її досягненню. Для цієї стадії конфлікту дуже важливим є те, визнають чи ні сторони законність вимог один одного. У випадках, якщо правомірність вимог і домагань іншої сторони спочатку відкидається, конфлікт матиме більш деструктивний характер. Активно впливають на усвідомлення конфлікту емоційні прояви в поведінці сторін. Демонстрація хоч би одного з учасників відчуттів ворожнечі, агресії, антипатії стимулює сприйняття конфлікту і мобілізує протистояння. Особливо ускладнюється ситуація конфлікту, коли зростає число тих, що співпереживають у кожної з конфліктуючих сторін, що приводить до посилення емоційної напруги. Таким чином, у кожного з учасників конфлікту складається свій образ ситуації, залежно від якого формується відношення до того, що відбувається і реакції на нього у вигляді відповідних дій і вчинків.  Сукупність таких дій і вчинків утворюють відповідний тип поведінки в конфлікті. Набула поширення класифікація, що виділяє наступні типи такої поведінки:  

суперництво – це реалізація власних інтересів, досягнення власних цілей при зневазі інтересами інших; 

поступка (або пристосування) – означає прагнення зберегти або налагодити сприятливі відносини, забезпечити інтереси інших, погоджуючись з їх вимогами, претензіями, жертвуючи при цьому власними інтересами; 

компроміс – припускає прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись в чомусь в обмін на поступки другого, пошук середніх рішень, коли ніхто багато не втрачає, але і багато не виграє, внаслідок чого інтереси обох сторін повністю не задовольняються; 

відхід, уникнення – це прагнення не брати відповідальність за ухвалення рішень, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вийти з ситуації не поступаючись, але і не наполягаючи на своєму; 

співпраця – виявляється в пошуку рішень, що повністю задовольняють інтереси обох сторін, коли ініціатива, відповідальність і виконання розподіляються по взаємній згоді. 

Характер взаємодії сторін в конфлікті зумовлює форму його дозволу, його результат. Результат розглядається часто як підсумковий результат, співвідношення отриманих винагород і втрат. Якщо вважати, що при результаті і певному рівні компромісу передумови для конфлікту зберігаються, то виявляється можливим, декілька схематизувавши, виділити два типи результатів конфлікту: взаємний виграш і односторонній виграш. Вважається, що результат з одностороннім виграшем зв`язаний з дуже великим потенційним ризиком і припускає в більшості випадків відкриту конфронтацію сторін. Тому часто рекомендується уникати прагнення до такого типу вирішення конфлікту, віддаючи безумовну перевагу взаємо виграшному варіанту. Проте важко вважати такий підхід адекватним для конфліктів, пріоритет в яких однією із сторін є обов`язковим і необхідним по загальноприйнятих критеріях. 




Предыдущий:

Следующий: