соц структура сусп

Будь-яке суспільство – це не просто група окремих індивідів, а певна система соціальних зв’язків, відносин, тенденцій та закономірностей розвитку.

Сукупність соціальних спільностей і груп, що певним чином взаємодіють між собою, становить соціальну структуру суспільства.

Соціальна структура суспільства поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї належать також такі структури, як соціально-етнічна (рід, плем’я, народність, нація), соціально-демографічна, яка пов’язана з розподілом людей на групи за віком, статтю та іншими демографічними ознаками (молодь, жінки, пенсіонери). До важливих елементів соціальної структури суспільства належать також трудові колективи, населення міста і населення села, працівники фізичної і працівники розумової праці, сім’я.

Залежно від кількісного складу соціальні спільності поділяються на:

– великі (класи, нації, професійні та галузеві групи тощо);

– середні (територіальні спільності, виробничі колективи тощо);

– малі (сім’я та інші).

Соціальна структура суспільства – поняття історичне. Кожний тип суспільства залежно від характеру і способу виробництва має певну соціальну структуру.

Соціальна структура в остаточному результаті залежить від економічної основи суспільства, але вона має відносну самостійність і певним чином впливає на економічні відносини, політичну, духовну та інші сфери життя людей.

Визначальним елементом соціальної структури виступають класи. Це найбільш важливий елемент структури. Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури. Воно обумовлює характер інших соціальних груп і спільностей, накладає свій відбиток на їх розвиток.

Основним критерієм при диференціації класових спільностей є їх ставлення до власності (володіння, користування, розпорядження).

Виникнення класів відбувається в період становлення рабовласницького суспільства, коли внаслідок росту продуктивних сил стало можливим одержання додаткового продукту, становлення приватної власності і системи економічної нерівності між людьми.

При переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувалася трансформація класових утворень. Але безперечним було те, що клас, який володів засобами виробництва і левовою часткою національного багатства і посідав монопольне становище в системі організації й управління суспільством і виробництвом, був не тільки економічно, а й політично панівним класом.

Друга половина XX ст. внесла певні корективи в систему критеріїв визначення соціальної структури суспільства. Факти свідчать, що поряд із фактором власності необхідно використовувати й інші критерії класового визначення. Серед них суттєвого значення набувають фактори влади і контролю.

Сьогодні існує множинність теоретичних моделей бачення класової структури. Найбільш відомими є такі:

– класово-статусна модель М. Вебера: клас власників, клас робітників, дрібна буржуазія, інтелігенція і білокомірцеві службовці. Причому, класами називаються групи, що мають доступ до ринку і пропонують ті чи інші послуги. Є також групи, які не пов’язані з ринковою ситуацією і відрізняються за способом життя;

– дихотомна класова модель К. Маркса: буржуазія і пролетаріат, між якими розміщається дрібна буржуазія, виокремлюють ще селянство, інтелігенцію. Еволюція класової структури йде в напрямку посилення антагонізму між двома основними класами (буржуазія і пролетаріат), що зумовлює соціалістичну революцію, яка знищує поділ суспільства на класи;

– класова модель Р. Дарендорфа: панівний клас, підлеглий клас, безкласові групи, диференційовані на основі ставлення до влади. Класові відносини постійно поєднують у собі конфліктуючі інтереси;

– класова модель Е. Гідденса: вищий клас, середній клас, нижчий, або робітничий, клас. Критерій поділу – відмінності ринкових можливостей індивідів, що визначаються відносинами власності, освітньою та технічною кваліфікацією, становищем у владних структурах;

– класова модель Е. Райта: буржуазія, дрібна буржуазія, робітничий клас. Критерій поділу – власність, обмін та влада. Поряд із класами існують так звані суперечливі соціальні утворення, що посідають проміжне становище в соціальній структурі, а саме: дрібні підприємці, напівсамостійні працівники, менеджери і контролюючі особи;

– класова модель Д. Девіса: вищий клас, середній клас, робітничий клас і нижчий клас. Критерій поділу – рівень освіти, професійний престиж, власність і прибуток;

– класова модель Дж. Голдорпа: клас послуг, що об’єднує професіоналів, менеджерів і адміністративних працівників; робітничий клас; проміжний клас, що включає службовців, дрібних підприємців і самостійних працівників, а також технічний персонал.

Як бачимо, існує розмаїтість теоретичних підходів до тлумачення сутності класової структури. Але провідним напрямком дослідження соціальної належності індивідів все більш стає комплексне використання різних критеріїв і відповідно зближення різних методологій. Це – і майновий стан, і позиція на ринкові праці, фактори контролю, влади, прибутків, рівень освіти тощо.

В інформаційному суспільстві в кінці XX ст. в економічно розвинених країнах сформувалися такі основні класи: вищий, або правлячий клас, клас виробничих і невиробничих працівників (наймана робоча сила) і середній клас.

Вищий, або правлячий, клас об’єднує власників основних засобів виробництва і капіталу, а також осіб, що посідають важливе становище в управлінні фірмами, державними структурами і т. д.

Клас виробничих і невиробничих працівників, що об’єднує осіб найманої праці, які не мають власності на засоби виробництва або мають її в обмеженій кількості і зайнятих переважно виконавчою працею. Раніше ця спільність називалася «робітничим класом» або «пролетаріатом» і об’єднувала найманих працівників, зайнятих фізичною працею в матеріальному виробництві. У наш час до 75% складу цього класу є нижчі службовці, зайняті «виробництвом» послуг. Суттєвою тенденцією розвитку цієї спільності є постійне і значне її кількісне зростання.

Середній клас. Це насамперед дрібні підприємці. До нього належить також більша частина інтелігенції та середня група службовців. В останні десятиріччя характерним для розвитку середніх прошарків є:

– збільшення кількості дрібних підприємців, зайнятих у сфері послуг, економіки;

– зменшення кількості фермерів;

– значне кількісне зростання інтелігенції й ускладнення її соціального складу;

– зростання мобільності всіх прошарків.

Значне поширення малих форм бізнесу та інтелектуалізація всіх сфер суспільного життя дають змогу прогнозувати як подальше кількісне зростання проміжних груп, так і зростання їх значимості в соціальній структурі сучасного суспільства.

Інформаційна цивілізація, що складається в сучасному світі, породжує нові закономірності в розвиткові соціальної реальності. Зрушення в сутності найманої праці, зміни змісту трудових функцій, пов’язані зі

збільшенням обсягу розумової діяльності, є основою для становлення нового типу соціальних зв’язків на всіх рівнях, що характеризують процес відтворення інформаційного суспільства.

У зв’язку з цим деякі дослідники стверджують, що сьогодні, в умовах інформаційного суспільства, закінчується великий період в історії людства, пов’язаний із поділом суспільства на класи. Зростаючі масштаби інтелектуальної діяльності в її різних формах і видах створюють умови для становлення соціально розмаїтого безкласового суспільства.




Предыдущий:

Следующий: