соц зах

Основні принципи права соціального забезпечення України.

1. Поняття, система та  значення основних принципів права соціального забезпечення України

В теорії права під правовими принципами розуміються керівні положення права, його основні засади та ідеї, що виражають об’єктивні закономірності, тенденції і потреби суспільства, визначають суть, основні властивості й загальну спрямованість розвитку правових норм у межах всієї системи права або її окремих галузей чи інститутів і мають в силу їх правового закріплення загально* обов’язкове значення.

В залежності від того, в якій системі правових норм ті чи інші положення є керівними основами, можна виділити:

а)    принципи права в цілому (загальні);

б)    міжгалузеві принципи, властиві лише деяким галузям права;

в)    галузеві принципи.

Крім цього, зустрічаються принципи окремих інститутів галузі права.

Як і іншим галузям, праву соціального забезпечення притаманні певні галузеві принципи, які тісно пов’язані з міжгалузевими принципами правового регулювання матеріального забезпечення, надання послуг, пільг, переваг, охорони прав громадян (властивими для права соціального забезпечення, трудового, фінансового, цивільного, адміністративного права).

В науці немає єдності в розумінні категорії «принципи». Існують різні точки зору: одні автори розуміють під принципами права тільки «керівні ідеї» і виводять їх значення із змісту правових норм, інші вважають, що вони обов’язково повинні бути ще й закріплені в цих нормах. Наприклад, на думку І.М, Сироти принцип може визнаватися правовим, тобто принципом правового регулювання, лише в тому випадку, якщо він прямо закріплений у нормах права чи безпосередньо випливає з їхнього змісту. Крім того І.М. Сирота вважає, що у змістові поняття «принципи правового регулювання» повинна відображатися реальна дійсність, а не перспектива розвитку правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. (Див. Сирота І.М. «Право пенсійного забезпечення в Україні» курс лекцій. — К. Юрінком Інтер. 1998, -с 44-45).

Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами права соціального забезпечення лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних відносин в сфері соціального забезпечення. Вони мають відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки учасників у цих суспільних відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна проявлятися  у  законодавстві  про  соціальне  забезпечення  таким

51

чином, щоб бути закріпленою в конкретній правовій нормі безпосередньо або побічно.

Принципи права соціального забезпечення в загальному вигляді не сформульовані ні в Конституції України ні в законодавстві про соціальне забезпечення. Але вони можуть бути виведені з аналізу і встановлення загальних, найбільш суттєвих рис фактичного змісту сукупності норм права соціального забезпечення. Вони являють собою об’єктивні закономірності в соціальному забезпеченні і проходять через всю систему соціального забезпечення, відображуючи закономірності економічного розвитку держави і головні цілі економічної політики. В принципах права соціального забезпечення містяться керівні засади, які з одного боку вже реалізовані в законодавстві України про соціальне забезпечення, а з іншого боку містяться лише в Конституції України чи міжнародних нормах і служать відправними ідеями, певною програмою в майбутній законодавчій діяльності у цій сфері. Наприклад, ч. З ст. 46 Конституції України передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і мінімальних послуг, необхідних для задоволення основних соціальних потреб особи. Але на сьогодні відповідним чинним законодавством, в силу причин, зазвичай, економічного характеру, передбачені розміри більшості пенсій і соціальних допомог значно менші від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Разом з тим з боку держави постійно вживаються відповідні заходи щодо підвищення розмірів пенсій та допомог.

Таким чином, принципи права соціального забезпечення характеризують зміст цієї галузі права, служать найбільш яскравим і виразним показником своєрідності природи права соціального забезпечення.

Визначення правових принципів має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Для права соціального забезпечення теоретичне значення правових принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних країн, а також право однієї країни на різних історичних етапах. Наприклад, для порівняння можна навести деякі системи принципів права соціального забезпечення, які були сформульовані за часів колишнього Радянського Союзу в період адміністративно-планової економіки, на основі старої бюджетно-розподільчої моделі соціальної політики за панування виключно класового підходу, заідеологізованих поглядів на принципи права, та системи принципів права соціального забезпечення, що розроблені в юридичній літературі за часів самостійності України в період переходу до економічних ринкових відносин та реформування державної системи соціального забезпечення. В юридичній літературі з права соціального забезпе-

52

чення наводяться різні системи принципів. Так, О.Д. Зайкін, пропонує свою систему принципів:

1)   поширення соціального забезпечення на всіх громадян;

2)   багатоманітність форм і видів соціального забезпечення громадян;

3)   здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства;

4)   єдність і диференціація соціального забезпечення громадян;

6)   участь трудящих в організації права на соціальне забезпечення;

7)   стимулювання трудової діяльності інвалідів і престарілих;

8)   охорона права громадян на соціальне забезпечення (Див. Советское право социального обеспечения / Под ред. А.Д. Зайкина. -М.: Изд-во МГУ, 1982).

В. С. Андреев до галузевих принципів права соціального забезпечення відносить:

а) принцип усеосяжності соціального забезпечення;

б) принцип усебічності й багатоманітності його видів;

в) принцип  забезпечення   за  рахунок  державних  і   суспільних коштів;

г)  принцип забезпечення у високих розмірах, які відповідають рівневі задоволення потреб громадян, що склався на даному етапі розвитку суспільства;

д) принцип здійснення забезпечення самими трудящими через органи державного управління і громадські організації {Див. Андреев B.C. Право социального обеспечения в СССР:  Учеб. пособие. — М.: Юрид.лит.,1987).

У навчальному посібнику М.Л. Захарова принципи правового регулювання соціального забезпечення поділяються на дві групи. Перша група стосується змісту правових норм, які передбачають певні права громадян у сфері соціального забезпечення, а друга -забезпечення повної можливості реалізації суб’єктивного права на соціальне забезпечення. До принципів змісту правових норм М. Л. Захаров відносить доступність умов, які визначають право на соціальне забезпечення; високий рівень соціального забезпечення, диференціацію умов і норм соціального забезпечення.

І.М. Сирота на перших етапах перехідного періоду економіки України до ринкових відносин сформулював принципи правового регулювання пенсійного забезпечення, які в певній мірі можна представити як і принципи соціального забезпечення, оскільки всі вони так чи інакше були закріплені в чинних на той час нормативних актах з соціального забезпечення. Це:

1) загальність і доступність умов реалізації права на пенсію;

2) багатоманітність видів пенсійного забезпечення;

3) диференціація умов і норм пенсійного забезпечення;

4) забезпечення на рівні межі малозабезпеченості;

5) здійснення  пенсійного забезпечення за рахунок коштів державного Пенсійного фонду;

6) здійснення пенсійного забезпечення державними органами;

7) соціально-трудова   реабілітація   і   стимулювання   трудової діяльності громадян, які частково втратили працездатність;

53

8) охорона   права   громадян   на   пенсійне   забезпечення.   {Див.

І.М. Сирота Право пенсійного забезпечення  в Україні:  Курс

лекцій. — К.: Юрінком Інтер., 1998, С. 47).

Після 1998 року, коли в Україні широкомаштабно розпочався процес реформування державної системи соціального забезпечення і в основу такого забезпечення було покладено загальнообов’язкове державне та добровільне соціальне і пенсійне страхування, І. М. Сиротою була сформульована система принципів права соціального забезпечення, яка в повній мірі відображує не тільки сьогодення, а й майбутнє в розвитку і вдосконаленні цієї галузі права. Це, зокрема:

1)    соціальне забезпечення  на умовах  обов’язкового страхування всіх працюючих громадян;

2)   багатоманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників ( у всіх страхових випадках);

3)   диференціація підстав і норм соціального забезпечення в залежності від характеру та тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників;

4)   забезпечення  пенсіями   і  допомогами   на  рівні  прожиткового мінімума;

5)   фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків і недержавних фондів;

6)   здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

7)    охорона   і   захист   права   та   законних   інтересів   громадян   на соціального забезпечення. {Див. Сирота И.М. Право социального обеспечения в Украине:Учебник. Изд. Третье, переработанное и дополненное. — X.: «Одиссей*, 2002. — С.72.).

Але, незважаючи, що в основу соціального забезпечення покладено загальнообов’язкове державне та добровільне соціальне і пенсійне страхування, законодавством України на сьогодні передбачена також розгалужена система соціального забезпечення значного кола осіб, які не підлягають такому страхуванню. (Наприклад, соціальні пенсії, соціальне обслуговування інвалідів та осіб похилого віку, надання пільг тощо). Фінансування такого забезпечення здійснюються з державного та місцевих бюджетів. Тому не з усіма принципами, сформульованими Сиротою Ї.М., можна погодитись. З огляду на це, на нашу думку, принципи права соціального забезпечення на сучасному етапі розвитку нашого суспільства можна викласти в такому вигляді:

1)    поширення права на соціальне забезпечення на всіх громадян;

2)    багатоманітність форм і видів соціального забезпечення;

3)   диференціація підстав і норм соціального забезпечення;

4)    забезпечення   пенсіями   і  допомогами   на  рівні  прожиткового мінімуму;

5)    фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків і недержавних фондів, а також державного і місцевих бюджетів та з інших джерел;

54

55

6)   здійснення соціального забезпечення органами державного управління безпосередньо чи під їх контролем;

7)    соціально-трудова реабілітація громадян, які частково втратили працездатність та стимулювання їх трудової діяльності.

8)   охорона  і   захист   права  та   законних   інтересів   громадян   на соціального забезпечення.

Принципи, як керівні ідеї, мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи норм даної галузі права. За допомогою принципів не тільки формулюється сучасний державний підхід до правового регулювання сфери соціального забезпечення, але й визначається суть майбутніх правових норм. Принципи — це ідеї, виражені в формі правової норми. Це означає, що принципи є правовими приписами, причому приписами обов’язковими. Органами, які розглядають спори, пов’язані з соціальним забезпеченням громадян, основні принципи застосовуються як правила для тлумачення відповідних нормативних актів. Особливого значення принципи права набувають при реалізації норм права, в першу чергу тоді, коли відсутня конкретна правова норма і є потреба застосувати аналогію закону і навіть аналогію права. Тобто, правильно сформульовані принципи дозволяють усувати прогалини в законодавстві при застосуванні правових норм.

Сучасне законодавство про соціальне забезпечення в Україні в багатьох питаннях є незавершеним, неповним і потребує вдосконалення. І в цій справі значення правових принципів важко переоцінити.

Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими між собою, а також і з загальними принципами права, з принципами державної політики, а також із принципами міжнародно-правового регулювання сфери соціального забезпечення.

2. Зміст принципів права соціального забезпечення України

Принцип поширення права на соціальне забезпечення на всіх громадян можна вважати одним із основних принципів права соціального забезпечення. Цей принцип закріплений в ст. 46 Конституції України та в інших нормативних актах. Він полягає в тому, що кожна людина, яка на законних підставах мешкає в Україні (а в деяких випадках і за її межами), в разі настання певних умов, передбачених законом, має право на відповідний вид соціального забезпечення, незалежно від статі, майнового стану, політичних та релігійних поглядів, національності, громадянства, етнічного і соціального походження тощо.

Разом з тим, із загального кола громадян слід виділити працюючих, соціальне забезпечення яких здійснюється на умовах страхування. Так особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і відомчого підпорядкування, а також у фізичної особи, підлягають обов’язковому державному соціальному і пенсійному   страхуванню.   Тобто   страхові   внески   до   Пенсійного

. >

фонду та фондів соціального страхування за таких працівників сплачуються відповідним роботодавцем. А особи, які самостійно забезпечують себе роботою, в тому числі підприємці, творчі працівники тощо можуть бути застрахованими на добровільних засадах. На них поширюються лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь. Особи, які відповідно до законодавства не підлягають державному загальнообов’язковому пенсійному страхуванню, мають право на добровільну участь у системі такого страхування.

Застрахованим особам передбачені такі види соціального забезпечення як допомоги по тимчасовій втраті працездатності, інші види соціальних допомог, трудові пенсії тощо.

Чинним законодавством передбачене соціальне забезпечення і непрацюючим особам в разі втрати ними працездатності та в інших випадках, передбачених законом. Так в разі досягнення особою похилого віку, настання інвалідності чи в разі втрати годувальника, якщо такі особи не набули права на відповідну трудову пенсію, їм призначаються соціальні пенсії.

В ряді випадків законодавством передбачені виплати соціальних допомог і працездатним громадянам, які в силу об’єктивних, тобто незалежних від них, обставин не можуть в достатній мірі матеріально забезпечити своє прожиття. Це соціальні допомоги малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми, безробітним тощо.

Тобто, у всіх випадках настання непрацездатності особи, незалежно від причин її настання, а також в інших, передбачених законом випадках, коли особа потребує матеріальної допомоги, держава гарантує відповідне, передбачене законом соціальне забезпечення.

Принцип багатоманітності форм і видів соціального забезпечення також закріплений в Конституції України. Він полягає в тому, що система соціального забезпечення в Україні характеризується не тільки великими масштабами, але й універсальністю. В ній фактично представлені всі форми і види соціального забезпечення, передбачені Міжнародною організацією праці (МОП) в конвенціях і рекомендаціях з соціального забезпечення.

Основними видами соціального забезпечення в Україні є: пенсії, соціальні допомоги, соціальне обслуговування.

Пенсії — це основний, найбільш масовий вид соціального забезпечення, головне джерело засобів існування для пенсіонерів. На їх виплату витрачається більша частина коштів соціального забезпечення. Пенсії в свою чергу поділяються на державні і недержавні (додаткові). Державні пенсії поділяються на трудові і соціальні. Трудові поділяються на декілька підвидів: пенсії за віком, за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а також пенсії за особливі заслуги перед Україною.

Соціальні допомоги в системі соціального забезпечення грають особливу роль. Багатоманітність видів допомог, передбачених чинним законодавством, численні верстви громадян, охоплені ними, свідчать про велику соціальну значимість допомог у формуванні

56

рівня життя населення України в сучасних умовах. Особливо це стосується сімей з дітьми, малозабезпечених сімей та інших категорій громадян, що потребують соціальної захищеності з боку держави.

Соціальне обслуговування, як вид соціального забезпечення -поняття неоднорідне і реалізується в різноманітних формах. Якщо пенсія і соціальна допомога є матеріальною допомогою, яка видається у формі грошових виплат, то соціальне обслуговування являє собою також надання підтримки матеріального характеру, але в натуральній формі або у вигляді позитивних дій з боку відповідних державних органів на користь непрацездатної особи. Наприклад, протезування, надання засобів пересування інвалідам, утримання в будинках-інтернатах для осіб похилого віку та інвалідів, безплатне професійне навчання (перенавчання) інвалідів, медико-ооціальне експертне обстеження з метою визначення ступеня втрати працездатності та рекомендацій не протипоказаних видів робіт, надання допомоги у працевлаштуванні інвалідам і контроль за їх раціональним працевлаштуванням, санаторно-курортне лікування, утримання дітей-інвалідів в дошкільних та інших виховних закладах системи соціального захисту, а також інші багаточисленні послуги, пільги та переваги, що надаються непрацездатним, особливо таким категоріям громадян, як ветерани війни і праці.

Перелічені види соціального забезпечення надаються громадянам у різних правових формах в залежності від джерел фінансування такого забезпечення. Основними такими формами є: державне соціальне страхування, державне пенсійне страхування, недержавне пенсійне забезпечення, соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань із державного бюджету та забезпечення за рахунок коштів місцевих бюджетів. Соціальне забезпечення, яке носить додатковий цільовий характер, може здійснюватися також за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об’єднань, благодійних організацій та приватних добровільних внесків громадян.

Принцип диференціації підстав і норм соціального забезпечення безпосередньо випливає з аналізу правових норм, що регулюють соціальне забезпечення. Основною метою диференціації є призначення конкретного виду соціального забезпечення для відповідної категорії осіб, в залежності від тих чи інших життєвих обставин (юридичних фактів) та створення в деяких випадках певних переваг для тих, хто більше і краще працював, працював там, де важче.

Найхарактерніші ознаки для диференціації підстав надання того чи іншого виду соціального забезпечення та їх розміри залежать від: 1)   характеру   та   умов   трудової   діяльності.   Наприклад,   норми

пенсійного забезпечення у працівників, зайнятих на підземних

роботах, роботах з шкідливими та особливо тяжкими умовами

праці вищі, ніж у працівників, зайнятих на роботах з нормаль-

57

ними   умовами   праці.   Крім   того   вони   мають   пільги   щодо пенсійного віку та тривалості трудового стажу;

2)   тривалості  трудового  (страхового) стажу.   Тобто за наявності трудового (страхового) стажу більшої тривалості, ніж це передбачено законом для повної пенсії, розмір пенсії збільшується в  процентному  відношенні  до  різниці  між  фактичною   і   необхідною   тривалістю   стажу.   І   навпаки   розмір   пенсії   зменшується за неповного трудового стажу;

3)   статі — зниження жінкам пенсійного віку і стажу;

4)   категорії    працівників.    Наприклад    окремим    категоріям працівників (державні службовці, військовослужбовці, окремі працівники цивільної авіації, залізничного, водного транспорту тощо) передбачений пільговий вид пенсії — пенсія за вислугу років. Але умови та порядок призначення цих пенсій для кожної категорії неоднакові;

5)   правового статусу громадян. Передбачені істотні пільги в сфері соціального забезпечення осіб, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофії, осіб, що мають статус ветерана війни та праці, осіб, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною тощо;

6)   тяжкості інвалідності та причин її настання. Наприклад, якщо інвалідність   настала   внаслідок   трудового   каліцтва   чи   професійного захворювання, пенсія призначається незалежно від наявного   трудового   (страхового)   стажу.    Розмір   пенсії   по інвалідності залежить від групи інвалідності;

7)    розміру заробітку та розміру внесків до Пенсійного фонду та фондів   соціального   страхування.    Тобто   розмір   пенсій   та соціальних допомог залежать і від цих чинників.

Принцип забезпечення пенсіями і допомогами на рівні прожиткового мінімуму. Цей принцип має свою правову підставу -Конституцію України (ст. 46), а також Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування* від 9 липня 2003 р. (п. 2 ст. 7). Де сказано, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Під прожитковим мінімумом розуміється вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

-  дітей віком до 6 років;

-  дітей віком від 6 до 18 років;

-  працездатних осіб;

- осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов’язкових платежів.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.

Принцип фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків і недержавних фондів, а також державного і місцевих бюджетів та з інших джерел. Цей принцип прямо пов’язаний з джерелами фінансування — Пенсійним фондом, фондами соціального страхування, Державним бюджетом, місцевими бюджетами і недержавними страховими фондами. Державні фонди пенсійного забезпечення і соціального страхування складають, по суті, економічну основу всієї системи соціального забезпечення. Наприклад, Пенсійний фонд визнаний в правових актах як основне джерело фінансування пенсійного забезпечення в країні. Його бюджет формується як складова частина консолідованого соціального бюджету. В системі загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення Пенсійним фондом створюється Накопичувальний фонд, як цільовий позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є страхові внески застрахованих осіб, інвестиційний дохід, суми від фінансових санкцій та адміністративних стягнень, застосованих щодо поруш ників порядку сплати страхових внесків.

Функції фінансування соціального забезпечення законодавством покладені і на спеціальні фонди соціального страхування (Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, Фонд соціального страхування на випадок безробіття) та на фонд соціального захисту інвалідів.

Бюджети зазначених фондів формуються за рахунок страхових внесків, асигнувань з Державного бюджету, благодійних внесків, прибутків, одержаних від тимчасово вільних коштів фонду та інших надходжень.

Значна частина коштів на соціальне забезпечення виділяється з Державного бюджету. Зокрема з Державного бюджету фінансується пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, працівників митних органів, прокуратури, суддів та інших категорій працівників.

В межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці на потреби соціального забезпечення можуть виділятися кошти і з відповідних місцевих бюджетів.

59

Останнім часом активно втілюється в життя ідея про додаткове пенсійне забезпечення за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів.

Принцип здійснення соціального забезпечення органами державного управління безпосередньо чи під їх контролем випливає з самої суті державної системи соціального захисту. Держава шляхом видання відповідних нормативних актів встановлює види соціального забезпечення, визначає умови та порядок їх призначення, коло осіб, які мають право на відповідний вид соціального забезпечення, джерела фінансування, створює систему органів, через яку здійснюється соціальне забезпечення.

Органи державного управління соціальним забезпеченням є органами державної виконавчої влади. Вони складають систему органів спеціальної компетенції, які здійснюють свої повноваження в межах, визначених законодавством. Управління соціальним забезпеченням здійснюється на центральному і регіональних рівнях. В систему таких органів входять: Міністерство праці та соціальної політики України і його органи, обласні, районні (міські) управління праці і соціального захисту населення, Пенсійний фонд України та їх регіональні управління, фонди соціального страхування та їх регіональні управління і відділення.

Соціальне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за Законом «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб » та членів їх сімей здійснюється відповідними службами соціального забезпечення Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони, органів управління інших військових формувань, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Держава законодавчо встановила порядок функціонування недержавних пенсійних фондів. Контроль та нагляд за діяльністю яких здійснюється державними органами системи соціального забезпечення.

Принцип соціально-трудової реабілітації громадян, які частково втратили працездатність та стимулювання їх трудової діяльності. Настання пенсійного віку чи встановлення однієї з трьох груп інвалідності не є тією причиною, яка завадила б пенсіонерові продовжувати займатися трудовою діяльністю. Навпаки, законодавство стимулює таку діяльність пенсіонерів. Зокрема, передбачається система заходів, спрямованих на стимулювання більш пізнього виходу на пенсію, виплата повної пенсії незалежно від отримуваного заробітку (доходу) за місцем проживання пенсіонера, а також певні пільги.

60

Законодавчо закріплено низку заходів, спрямованих на сприяння у працевлаштуванні та професійному навчанні інвалідів, санаторно-курортному лікуванні й протезуванні, створенні умов для трудової діяльності на виробництві та вдома. Звісно, слід зазначити, що для інвалідів є певні обмеження у здійсненні їхнього права на працю: трудова діяльність повинна відповідати трудовій рекомендації, що встановлена МСЕК. Вирішення завдань щодо соціально-трудової реабілітації інвалідів входить до компетенції органів соціального захисту населення всіх рівнів.

У нормативно-правових актах, які стосуються соціального захисту населення, тією чи іншою мірою розглядаються питання соціально-трудової реабілітації. Вони знайшли відображення в таких законодавчих актах, як Закон «Про основи соціального захисту інвалідів в Українській РСР» від 21 березня 1991 p., Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. зі змінами й доповненнями від 22 грудня 1995 p., Закон України «Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку» від 16 грудня 1993 р. та інші.

Правові питання соціально-трудової реабілітації інвалідів неодноразово розглядалися Кабінетом Міністрів України. Так, Постановою від 3 травня 1995 р. «Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів» встановлено для всіх підприємств, незалежно від форм власності, нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Цією постановою затверджено Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів.

Отже, законодавством передбачено необхідні юридичні гаранти для стимулювання праці осіб похилого віку та інвалідів з метою залучення їх до трудової діяльності.

Принцип охорони і захисту права та законних інтересів громадян на соціального забезпечення. Під охороною права громадян на соціальне забезпечення розуміють сукупність заходів, спрямованих на попередження порушень у цій сфері, усунення причин, що їх породжують. Під захистом права — розуміють заходи, спрямовані на відновлення порушених прав у сфері соціального забезпечення. І перше, і друге закріплено в Конституції та інших законодавчих актах України. Так, у ст. 46 Конституції України не лише зафіксовано право на соціальний захист, а й зазначені гарантії здійснення цього права. Воно гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, створенням мережі державних, комунальних, приватних установ для догляду за непрацездатними і забезпеченням рівня життя громадян, основними джерелами існування яких є пенсії та допомоги, не нижче від прожиткового рівня, встановленого законом.

Законодавством установлено також систему юридичних гарантій, за допомогою яких можливе здійснення й відновлення порушених прав громадян у сфері соціального забезпечення.  Вони

61

відображені у  формі правових  норм про соціальне  забезпечення громадян. За їх допомогою забезпечується:

а)    вільний   і   підсильний   вступ   громадян   у   конкретний   вид правовідносин з соціального забезпечення, його зміна і припинення;

б)    оскарження відмови у прийнятті заяви про призначення того чи   іншого   виду   соціального   забезпечення   чи   порушення термінів її розгляду;

в)    дотримання    законності    під    час    призначення    і    надання відповідного виду соціального забезпечення та охорона права на його одержання.

Зазвичай реалізація суб’єктивного права громадян на відповідний вид соціального забезпечення не зустрічає протидії з боку органів соціального захисту населення, які здійснюють таке забезпечення. Однак, якщо цей орган відмовить громадянинові у призначенні чи наданні того чи іншого виду соціального забезпечення, він може звернутися за допомогою не лише до вищестоящих органів чи органів державної виконавчої влади, а й до судових органів. Право на оскарження рішення органу, що здійснює соціальне забезпечення, передбачене Конституцією України, а також Законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про звернення громадян». Скарга у даному випадку є певною формою реагування на факти порушення суб’єктивного права на соціальне забезпечення, а також засобом усунення і попередження цих порушень.

Розглянуті принципи правового регулювання пенсійного забезпечення на теперішній час є основними. Подальший розвиток державної системи соціального забезпечення передбачає, що її принципи отримають якісно новий зміст.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаки методу правового регулювання:

• порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин;

• юридичне становище учасників правовідносин;

• характеристика встановлення прав та засобів забезпечення виконання зобов’язань;

* засоби забезпечення виконання обов’язків. Соціально-забезпечувальні відносини виникають на підставі

юридичного фактичного складу, який має три елементи: соціальний ризик, волевиявлення особи, рішення уповноваженого державою органу про призначення чи відмову в призначенні того чи Іншого виду соціального забезпечення.

Правовий статус учасників соціально-забезпечувальних правовідносин характеризується тим, що між ними немає ні відносин влади і підпорядкування, ні відносин рівності. Держава, в особі уповноважених органів, виступає зобов’язальним суб’єктом, а особа має право вимагати від держави надання тих чи інших видів соціального забезпечення.

Більшість соціально-забезпечувальних відносин мають не договірний характер. Умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються виключно законодавством.

Санкції за правом соціального забезпечення мають правовідновлюючий, а не штрафний характер.




Предыдущий:

Следующий: