соц захист сем 1

1. соціальний захист — це система суспільних відносин, призначена для задоволення матеріальних потреб громадян із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням трудового стажу громадян чи соціального фактора або без урахування цих обставин.

Соціальне забезпечення можна визначити як організаційно-правову діяльність держави, спрямовану на матеріальне забезпечення осіб, які не мають виходу на ринок праці, не застраховані в системі загальнообов’язкового соціального страхування, зазнали соціального ризику, внаслідок чого втратили здоров’я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців. Суттю соціального забезпечення є діяльність держави щодо надання особі гарантованого законом мінімуму засобів до існування для забезпечення достатнього рівня життя.

Юридичний механізм забезпечення права на соціальний захист здійснюється за допомогою самостійної галузі права — права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини стосовно забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги окремій особі чи сім’ї, а також процедурні та процесуальні відносини.

предметом правового регулювання права соціального забезпечення є три основні групи суспільних відносин: майнові, управлінські, охоронні. Але значне місце серед них посідають майнові відносини, пов’язані з наданням фізичним особам різних видів соціального забезпечення.

Основою суспільних відносин, які визначають предмет права соціального забезпечення, є пенсійні відносини та відносини із надання допомоги та соціальних послуг [6, с. 31]. Крім основних відносин соціально-забезпечувального характеру, до предмета права соціального забезпечення входять процедурні відносини, які визначають порядок надання різних видів соціального забезпечення, та процесуальні відносини стосовно вирішення спорів з питань соціального забезпечення (йдеться про відносини, які не входять до предмета процесуального права). Безпосередньо належать до відносин предмета права соціального забезпечення відносини щодо здійснення соціального страхування, формування і використання Пенсійного фонду і фондів соціального страхування, медичне й санаторно-курортне лікування, надання пільг ветеранам війни й праці. Зазначені вище відносини складають предмет права соціального забезпечення.

3 . Методом права соціального забезпечення є поєднання кількох способів регулювання: влади й підпорядкування (один суб’єкт вимагає призначення певного виду соціального забезпечення, а другий — зобов’язаний його надати); юридичної рівності (жоден із суб’єктів не створює нових норм, а діє відповідно до актів, прийнятих уповноваженими органами); дозволу (право вибирати той чи інший вид соціального забезпечення); наказу (щодо платників податків); заборони (забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за призначенням).

Метод права соціального забезпечення має свої особливості. Фізична особа як один із суб’єктів наділяється не тільки правоздатністю, а й правом вимагати надання конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов’язаний надати його на умовах, встановлених законом. Це основна схема поведінки учасників соціально-забезпечувальних відносин. Усі права й обов’язки суб’єктів правовідносин встановлені законом і не можуть бути змінені угодою сторін.

4. Право соціального забезпечення має свою систему, тобто науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що складають самостійну галузь права. В основі класифікації норм права соціального забезпечення лежить їх поділ на норми загальної й особливої частини галузі права соціального забезпечення. До загальної частини належать норми, що характеризують предмет, метод, завдання галузі за чинним законодавством (ст. 46, 92 Конституції України; ст. 1, 3, 5, 7 Закону України “Про пенсійне забезпечення”; ст. 1, 2, 3, 4, 5 “Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 14.01 1998 р.).

До особливої частини права соціального забезпечення належать такі норми, що детально регламентують розмір, умови й порядок надання громадянам різних видів соціального забезпечення.

8. Принципи права соціального забезпечення визначаються політичною та економічною системами, які закріплені Конституцією України. Зміст вказаних принципів у Конституції України не розкритий (як, наприклад, зміст принципів судочинства). До сьогодні немає загального нормативного акта, де були б зафіксовані принципи права соціального забезпечення.

1) соціальне забезпечення на умовах обов’язкового державного соціального страхування всіх працюючих громадян;

2) різноманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;

3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників;

4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму;

5) здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів;

6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

7) охорона й захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.




Предыдущий:

Следующий: