соц.конфлікту

Тема. Соціологія конфлікту.

План

1.Поняття конфлікту та основні причини його зародження.

2.Класифікація конфліктів.

3.Використана література

1.Поняття конфлікту та основні причини його зародження.

Проблема конфлікту є однією з актуальних у соціології, оскільки суспільні процеси, явища, все наше суспільне життя пов’язане з даною проблемою.

У структурі соціологічного знання теорії конфлікту належить місце спеціального галузевого знання.

Конфлікт — це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів, суб’єктів взаємодії. Він завжди пов’язаний із усвідомленням людиною суперечностей власних інтересів та інтересів інших суб’єктів. Загострення ж цих протиріч породжують конфлікти.

У суспільстві, впродовж всієї історії, ставлення до конфліктів було двояким. Одні в ньому заінтересовані, щоб зміцнити власні позиції і реалізувати власні інтереси. Інші — задля збереження й утримання відповідних власних позицій — в конфлікті не заінтересовані.

Джерела дослідження проблеми конфлікту сягають глибокої давнини. Стародавні китайські філософи вбачали у ньому джерело розвитку природи та суспільства. Мислителі античності досліджували природу протилежності, суперечності. Відомий англійський економіст А. Сміт розглядав конфлікт як рушійну силу розвитку суспільства. Фундатори марксизму джерелом конфлікту вважали соціальну нерівність і вбачали у ньому наріжний камінь у теорії класової боротьби.

Більшість мислителів того часу виходила з того, що конфлікт — це реальність, неминуче явище в житті суспільства і стимул соціального розвитку. З цих позицій виходили і М. Вебер, Г. Гумплович, Г. Зіммель та інші мислителі. Г. Зіммель, наприклад, вбачав у конфлікті соціалізуючу систему, котра здатна об’єднати антагоністичні » сторони.

З середини XX ст. в соціології сформувався напрям, який всебічно і глибоко досліджував проблему соціальних конфліктів (Р. Дарендорф, А. Козер, К. Боулдінг). Так, німецький соціолог Р. Дарендорф створив теорію конфліктної моделі суспільства, виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддасться соціальним змінам, внаслідок чого відчуває соціальні конфлікти щомоменту. Він дослідив причини конфліктів і етапи їх розвитку, в основу чого поклав конфлікт інтересів. Дарендорф виходив з того, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість та конфліктні ситуації. Інтереси суб’єктів безпосередньо впливають на формування конфлікту, тому, щоб зрозуміти його природу, необхідно, передусім, зрозуміти природу інтересу і способи усвідомлення суб’єктом конфлікту.

Американський соціолог Л. Козер під соціальним конфліктом розуміє боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси: свої ідеї він об’єднав в теорію позитивно-функціонального конфлікту.

Про можливість та необхідність регулювання соціального конфлікту писав і американський соціолог К. Боулдінг (загальна теорія конфлікту). В цілому західні соціологи багато зробили у вивченні соціальних конфліктів. Соціологічний напрям у теорії конфлікту умовно можна поділити на біологічний, психологічний та суто соціологічний підходи.

Найбільш контрастно біологічні тенденції виявлялися у соціології О. Конта, Г. Спенсера, П. Лілієнфельда, А. Шефле, основною ідеєю яких було те, що головним регулятором життя виступає закон боротьби за існування.

Закони міжвидової боротьби, природного відбору та боротьби за існування як фактори розвитку людського суспільства розглядаються і в концепціях У. Беджгота, Л. Гумпловича та ін.

Психологічні теорії конфлікту — це в основному різноманітні інтерпретації інстинкту агресивності, що обґрунтовані і подані Г. Лєбоном, У. Мак-Дугалом, 3. Фройдом.

Соціологічні теорії конфлікту відходять від попередніх двох установок, і подають конфлікт як одну із форм соціальної взаємодії. Це — найбільш правильний і визнаний підхід до вивчення і подання природи конфлікту.

2.Класифікація конфліктів.

У суспільстві відбувається кількість конфліктів, які можна класифікувати за різними критеріями. Відносно суспільних сфер, в яких відбуваються конфлікти, останні поділяються на:

■ економічні (розбалансованість між інститутами виробництва, обміну, споживання та власності, реакція на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду, проблеми перерозподілу власності, у зв’язку з розвитком ринкових відносин);

■ трудові (відсутність чіткої законодавчої бази вирішення трудових спорів);

■ політичні (суперечності в структурі інституту влади та державності);

■ міжетнічні (боротьба за права та інтереси етнічних та національних груп);

■ соціальні (суперечності між спільнотами, соціальними групами, що дбають про власні інтереси та цілі);

■ конфлікт культур;

■ конфлікт на релігійній основі.

Залежно від суб’єктів та зон протиріч конфлікти поділяються на:

■ особистісні (на рівні індивідуальної свідомості);

■ міжособистісні (суперечність між двома і більше людьми);

■ міжгрупові (між соціальними групами);

■ конфлікт належності (проблема подвійної належності індивіда до тієї чи іншої групи чи позиції);

■ конфлікт із зовнішнім середовищем (відчуття тиску з боку адміністрації, законів, норм, заборонів, порядку і т. ін.).

Типологізуючи соціальний конфлікт, його вияви можна подати у таких формах:

■ конфронтація (як пасивне протистояння груп з протиборствуючими інтересами);

■ суперництво (як боротьба за визнання особистих досягнень, здібностей, мета якої — набуття кращих соціальних позицій, визнання);

■ конкуренція (як особливий тип конфлікту, мета якого — отримання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ).

Конфлікт не виникає відразу, це процес боротьби протилежних інтересів (мається на увазі соціальний конфлікт, котрий не зумовлений ситуативними факторами), цінностей і сил.

Для того, щоб протиріччя переросло в конфлікт, необхідне усвідомлення протилежності інтересів і відповідна мотивація поведінки. На етапі переростання протиріччя в конфлікт утворюється своєрідний стан, котрий можна назвати передконфліктною ситуацією.

Конфлікт у процесі свого розвитку зазнає змін. Процес розгортання конфлікту триває доти, поки не з’являться перші відчутні результати протистояння.

Подальшою стадією протікання соціального конфлікту є його вирішення. Ознакою вирішення конфлікту служить його завершення. Вирішення конфлікту можливе лише за умови зміни конфліктної ситуації, тобто ліквідації корінної причини конфлікту. Це досить складний процес, він може відбуватися різними шляхами і вирішуватися різними методами, а саме:

■ методом запобігання конфлікту;

■ методом переговорів;

■ методом використання посередництва;

■ методом його відкладення;

■ арбітражний метод.

Щодо вивчення конфліктів, то соціологів, передусім, цікавлять мотиви конфлікту, які залежать від специфіки суб’єкта конфліктної взаємодії, соціального середовища, сфери суспільства. Всі наявні теорії утворюють своєрідну методологію його вивчення та практичного вирішення.

Рекомендована література.

Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. Уч. пос. для вузов. – Харьков, 1997.

Бурлачук В. Життєвий світ та структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг — 1998, № 4-5.

Запрудский Ю. Г. Социальный конфликт. – Ростов-на-Дону, 1992.

Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. – К., 1998.

Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. – K.( 1994.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. – K.: Вища освіта, 2003.




Предыдущий:

Следующий: