соціологія соц контроль

1.

Соціа́льний контро́ль — це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забезпечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню. До його системи входять всі способи реакції як великих суспільних утворень, так і конкретного індивіда на різноманітні конкретні дії людини чи то груп, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити поза нормовану поведінку та діяльність у певні соціальні межі.

Система соціального контролю[ред. • ред. код]

Система соціального контролю являє собою механізм підтримки суспільного порядку і вимагає наявності двох основних груп елементів — норми і санкції. Норми — це настанови: як потрібно поводити себе в суспільстві. Це перш за все обов’язки людини або групи до інших, а також і очікування (жаданої поведінки). Вони формують мережу соціальних відносин, взаємодій у групі, суспільстві. Соціальні норми — це і «вартові» порядку та цінностей. Санкції — засоби заохочення і покарання, що стимулює людей дотримуватися норм. Елементами системи соціального контролю можна назвати:

звичку — як встановлений спосіб поведінки індивіда в різних ситуаціях, де він не має негативної реакції від групи;

звичай або традиції — як встановлений спосіб поведінки, де група пов’язує свої моральні оцінки і порушення якого група викликає негативні санкції;

закони — як нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади;

санкції — як система заходів, дій, які регулюють поведінку людей. Законом суспільство захищає найдорогоцінніше: людське життя, власність, людські права та гідність.

Соціальні норми виконують у суспільстві дуже важливі функції, а саме:

регулюють загальний хід соціалізації;

інтегрують людей у групи, а групи — в спільності;

контролюють відхилення від унормованої поведінки та діяльності;

слугують взірцем, еталоном поведінк

Соціальний контроль є одним з найбільш загально прийнятих понять в соціології. Ним позначають найрізноманітніші засоби, які будь-яке суспільство застосовує для приборкання своїх непокірних членів. Жодне суспільство не може обійтися без соціального контролю. Навіть невеликій групі людей, що випадково зібралися разом, доведеться виробити власні механізми контролю, щоб не розпастися у найкоротші терміни. Розглядаючи соціальні інститути, бачимо, що вони виконують контролюючу, впливову, регулюючу функції, що зводяться до певного «соціального контролю». Схематично можна пояснити так: кожен член суспільства усвідомлює те, як себе вести в різних ситуаціях, щоб бути зрозумілим, щоб знати, чого чекати як від нього, так і якою буде реакція груп. Тобто, «організований хід» нашого суспільного життя може бути забезпечений завдяки тому, що взаємо передбаченою є поведінка людей. Системасоціального контролю є одним із елементів механізму соціалізації особистості. Соціалізацію ми уявляли як процес освоєння культурних норм та соціальних ролей. Соціалізація стосується передусім індивіда і відбувається під певним наглядом суспільства, оточуючих (які не тільки навчають дітей, але й контролюють правильність засвоєння взірців поведінки). Вважається, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і підданості соціальним нормам, правилам поведінки, цінностям. А також інтерпретується як цілеспрямований вилив суспільства на поведінку індивіда, що і забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою, внаслідок чого і виникає «здоровий» соціальний порядок, дотримується нормальний уклад суспільного життя (теорії Роберта Парка). Проблема соціального контролю по суті є складовою проблемою взаємовідносин індивіда та суспільства, громадянина та держави. Образно кажучи, соціальний контроль виконує функцію міліціонера, котрий стежить за поведінкою людей і «штрафує» тих, хто не дотримує належних правил. Якби не було соціального контролю, люди могли б робити все, що вони забажають, і так, як вони забажають. Тому соціальний контроль виступає фундаментом стабільності в суспільстві, його відсутність або послаблення призводять до безладу, соціальної аномії (ігнорування норм та правил).

2. Система соціального контролю

   Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.   Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.   Соціальний контроль охоплює контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність соціальних інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних якостей поза суспільством. Водночас особистість не зможе набути, розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.   Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), індивідуальна дія, соціальна (групова) дія. Відомо, що індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального контролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, виконує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (соціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. До неї також належать соціально-психологічні чинники, які, перебуваючи у структурі суб´єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосередньо впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. Це самооцінка суб´єкта (індивіда, соціальної групи); сприймання і оцінка суб´єктом соціальної ситуації (соціальна концепція), у межах якої діють відповідно як індивід, так і соціальна група.   Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.   Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди.   Соціальна норма — загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.   Загалом соціальні цінності й норми є інструментами соціального регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов´язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути. Тому соціальна норма визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві. Як немає суспільства без вільної та доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без загальних правил, які забезпечують координацію цих вільних дій. Найважливішою характеристикою будь-якої норми є її корисність, обов´язковість і фактична реалізація в поведінці людей.   Соціальні норми класифікують за різними критеріями:   — за походженням — аутогенні й гетерогенні, спонтанні та декретивні;   — за характером зміни структури — інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні;   — залежно від періоду існування — ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися;   — за схильністю — елементарні й складні, динамічні й статичні;   — за функціональною та інформаційною природою;   — за механізмом детермінації — збуджуючі, стимулюючі, захоплюючі тощо;   — з точки зору організації та управління системними процесами — інституційні й неінституційні;   — за умовами функціонування — норми інтеграції та дезінтеграції;   — за масовістю — масові, групові, індивідуальні.   Соціальні норми також класифікують за кореспондентом — державні, адміністративні тощо; ступенем спільності на соціологічному рівні за часовою координатою — загальноісторичні, формаційні, міжформаційні, перехідні та ін.; за просторовою координатою — регіональні, глобальні тощо.   Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природи).   Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда.   Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують різні чинники — від виховання до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важливим є й опосередкований вплив санкції на поведінку людей. Адже, знаючи про певні санкції, люди, як правило, утримуються від порушення приписів.   Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль.   Для правових норм характерні: текстуальне закріплення, офіційне опублікування або відміна органом держави, чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж, наявність чітко сформульованої санкції, забезпечення їх дотримання силою держави.   Норми моралі діють передусім через внутрішні психологічні механізми. Їх характеризують: відсутність текстуального закріплення; вагоме значення при оцінюванні вчинку внутрішніх мотивів, забезпечення їх дотримання авторитетом громадськості; санкція за порушення у формі громадського осуду. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санкцій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.   Іншим великим класом соціальних норм є технічні правила.   Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і природи.   До них належать технічні інструкції, правила безпеки життєдіяльності тощо.   Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички.   Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи.   Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших — як шановані.   У кожної людини є свої визначені звички, позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї.   Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов´язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.   Термін «звичай» пов´язаний з поняттями «традиція» та «обряд» («ритуал»). Однак традиція — це ширше поняття, ніж «звичай», охоплює різноманітні об´єкти соціальної спадщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різновидом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.   Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.   Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.   Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяються на правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні (покарання та заохочення згідно з моральними принципами), сатиричні (насмішки, глузування, презирство), релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності.   Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки.   Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за порушення соціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної поведінки.   Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов´язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку.   Девіантна (лат. deviatio — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).   Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія — злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різноманітні «нормативні субкультури».   Девіантну поведінку вдало класифікував, на думку соціологів, Р. Мертон, який виділив кілька типів пристосування до аномії (патологічного стану суспільства):   — конформізм — пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим стабільніше суспільство, тим поширеніша аномія;   — інновація — допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціально;   — ритуалізм — заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;   — ретретизм (втеча від дійсності) — спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;   — заколот — виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.   Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація може виявлятися у:   — відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;   — застарілості або незбігу їх з реаліями суспільного життя;   — викривленому або неповному відображенні у свідомості людей об´єктивних закономірностей функціонування суспільства;   — нестабільності, нестійкості й невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;   — руйнуванні взаємозв´язку її структурних компонентів;   — послабленні або незастосуванні санкцій, функціональній неефективності соціальних норм.   Соціальні норми деформуються під тиском трансформаційних процесів у суспільстві, у зв´язку з викривленням ціннісних орієнтацій у різноманітних верств населення.

3.

Різновиди соціального контролю[ред.  ред. код]

Соціальний контроль через соціалізацію[ред.  ред. код]

Еріх Фромм зазначав, що суспільство лише тоді функціонує ефективно, коли «його члени досягають такого типу поведінки, при якому вони хочуть діяти так, як вони повинні діяти в якості членів даного суспільства. Вони повинні бажати робити те, що об’єктивно необхідно для суспільства» Як можна змусити жінок прийняти на себе важку та невдячну домашню роботу? Тільки соціалізувавши їх таким чином, щоб вони хотіли мати чоловіка, дітей та домашнє господарство і відчували себе нещасними без них. Як змусити людину з вільною волею підкорятися законам і моральним нормам, що обмежує його свободу, часто важким для нього? Тільки культивуючи у нього ті почуття, бажання і прагнення, які приведуть до бажання упорядкувати своє життя і підкоритися законам суспільства, щоб відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони будуть порушуватися. Більшість соціальних ролей люди грають невдало не тому, що вони не здатні виконати певні рольові вимоги, а тому, що вони або не приймають зміст ролей, або не хочуть їх виконувати. Таким чином, соціалізація, формуючи наші звички, бажання і звичаї, є одним з основних факторів соціального контролю і встановлення порядку в суспільстві.

Соціальний контроль через груповий тиск[ред.  ред. код]

Людина не може брати участь у суспільному житті, ґрунтуючись тільки на внутрішньому контролі. На її поведінку накладає відбиток також включеність в суспільне життя, яка виражається в тому, що індивід є членом багатьох первинних груп (сім’я, виробнича бригада, клас, студентська група і т. д.). Кожна з первинних груп має усталену систему звичаїв, традицій і інституційних норм, специфічних як для цієї групи, так і для суспільства в цілому. Таким чином, можливість здійснення групового соціального контролю зумовлена включеністю кожного індивіда в первинну соціальну групу. Необхідною умовою такого включення є та обставина, що індивід повинен розділяти певний мінімум прийнятих даною групою культурних норм, що складають формальний чи неформальний кодекс поведінки.

Соціальний контроль через примус[ред.  ред. код]

Багато примітивних або традиційних суспільств успішно контролюють поведінку індивідів через моральні норми і, отже, за допомогою неформального групового контролю первинної групи; формальні закони чи покарання у таких суспільствах не обов’язкові. Але у великих, складних людських популяціях, де переплетені багатокультурні комплекси, формальний контроль, закони і система покарань постійно розвиваються і стають обов’язковими. У разі якщо індивід цілком може загубитися в натовпі, неформальний контроль стає неефективним і виникає необхідність у формальному контролі. Наприклад, у племінному клані чисельністю від двох до трьох десятків родичів цілком може діяти система неформального контролю за поділом їжі. Кожен член клану бере їжі стільки, скільки йому необхідно, і вносить у загальний фонд стільки їжі скільки зможе («від кожного — по здібностях, кожному — за потребою»). Таким чином, при наявності високої чисельності населення складної культури починає застосовуватися так званий вторинний груповий контроль — закони, різні насильницькірегулятори, формалізовані процедури. Коли окремий індивід не бажає дотримуватися цих регуляторів, група чи суспільство вдаються до примусу, щоб змусити його діяти так само, як усі. У сучасних суспільствах існують суворо розроблені правила, або система контролю через примус, яка представляє собою набір дієвих санкцій, що застосовуються згідно з різними типами відхилень від норм.

Види[ред.  ред. код]

Формальний контроль[ред.  ред. код]

Формальний контроль заснований на засудженні або схваленні з боку офіційних органів влади або адміністрації. Він глобальний, здійснюють його люди, наділені повноваженнями — агенти формального контролю: працівники правоохоронних органів, адміністративні та інші уповноважені особи.

Неформальний контроль[ред.  ред. код]

Неформальний контроль заснований на схваленні або засудженні з боку родичів, друзів, колег, знайомих, громадської думки. Для прикладу: традиційна місцева громада і до сьогоднішнього дня контролює всі аспекти життя своїх членів. В єдину систему соціального контролю органічно впліталася і релігія (суворе дотримання ритуалів та церемоній, пов’язаних із святами та ритуалами). Існує система контролю та неформальних відносин між членами злочинного угруповання або спільнот тюремного ув’язнення.

Мораль, етика[ред.  ред. код]

Громадська думка[ред.  ред. код]

Громадська думка — це сукупність уявлень, оцінок, припущень, суджень здорового глузду, які поділяє більшість населення. Вона існує і у виробничому колективі, і в невеличкому поселенні.

Самоконтроль[ред.  ред. код]

Самоконтроль називають ще і внутрішнім контролем, який виявляється через свідомість та совість, і формується в процесі соціалізації. Вчені з’ясували, що соціальний контроль більш як на 2/3 здійснюється завдяки самоконтролю. Чим вище у членів суспільства розвинутий самоконтроль, тим менше цьому суспільству доводиться застосовувати зовнішній контроль. І навпаки. Чим менше у людини розвинутий самоконтроль, тим більше цьому суспільству доводиться застосовувати зовнішні чинники-важелі.




Предыдущий:

Следующий: